10.Основні тенденції сучасної світової освіти

Для світового освітнього простору характерні дуже важливі тенденції, що особливо яскраво виявляються на початку XXI ст.: Перша тенденція - повсюдна орієнтація більшості країн на перехід від елітної освіти до загальнодоступної високо-якісної освіти.

Друга тенденція полягає в поглибленні міждержавної співпраці в галузі освіти. Активність розвитку цього процесу залежить від потенціалу національної системи освіти й від рівних умов партнерства держав та окремих учасників.

Третя тенденція припускає істотне збільшення у світовій освіті гуманітарної складової загалом, а також завдяки введенню нових наукових і навчальних дисциплін, орієнтованих на людину: політології, психології, соціології, культурології, екології, ергономіки, економіки тощо.

Ще однією важливою тенденцією в розвитку світової освіти є значне поширення нововведень за умов збереження сформованих національних традицій та національної ідентичності країн і регіонів. Тому простір стає полікультурним і орієнтованим на розвиток людини й цивілізації загалом, більш відкритим до формування міжнародного освітнього середовища, наднаціональним за характером знань і долучення людини до світових цінностей.

Окрім названих тенденцій, у світовій освіті набуває сили "ринковий" і "діловий" підхід; прагнення до демократичної системи освіти, тобто доступність освіти всьому населенню країни і наступність її рівнів, надання автономності й самостійності навчальним закладам; забезпечення права на освіту всім охочим (можливість і рівні шанси для кожної людини здобути освіту в навчальному закладі будь-якого типу, незалежно від національної й расової належності); підвищений інтерес до обдарованих дітей і молоді, до особливостей розкриття й розвитку їхніх здібностей у процесі освіти; пошук додаткових ресурсів для освіти дітей із відхиленнями в розвитку, дітей-інвалідів.

16.Дидактика як галузь педагогіки.Її предмет і завдання.Основні категорії дидактики

Дидактика — окрема галузь педагогіки, яка розробляє теоретичні основи освіти та навчання. Термін «дидактика» -з грецької мови, означає вчити, пояснювати, доводити, а також навчатися. У науковий обіг цей термін увів німецький педагог Вольфганг Ратке

Серед педагогічних наук дидактика одна з головних, адже навчання виконує домінантну роль у виховуванні і розвитку особистості. Дидактичні процеси виникають із необхідності передати молодому поколінню накопичений досвід, важливий для розвитку суспільства. Головна проблема дидактики — яким чином це можна здійснити найбільш раціонально і з найбільшим ефектом для процесу формування особистості.

Предметом дидактики є зв'язок викладання (діяльності вчителя) й уміння (пізнавальної діяль ності учня), їхня взаємодія.

Дидактична теорія постійно розвивається. На сучасному етапі перед дидактикою постають такі завдання:

- визначити критерії відбору і способи створення основних компонентів змісту освіти у зв’язку з перевантаженням навчальних програм і підручників надто складним та другорядним матеріалом;

-дослідити, обґрунтувати і конкретизувати суть закономірностей і принципів навчання; розробити систему загальнодидактичних методів навчання та умов їхнього оптимального застосування;

-обґрунтувати наукові засади подальшого розвитку пізнавальної самостійності, активності, ініціативи учнів у навчальному процесі;

-дослідити особливості навчання обдарованих дітей та дітей з особливими потребами;

-активізувати пошуки нових ефективних форм організації навчання на засадах гуманізму та демократизму;

-забезпечити збалансованість соціальних і особистісних цілей в процесі навчання;

- визначити й обґрунтувати шляхи інтеграції нав чальних дисциплін

Головні категорії дидактики

Дидактика як система ґрунтується на основі категорій і понять, які мають свою структуру і взаємодіють між собою . Різні за сутністю, вони утворюють цілісну систему теорії освіти та навчання.

Дидактичні категорії - загальні і фундаментальні поняття, які відображають суттєві властивості і відношення навчального процесу, мають велике пізнавальне значення.

Головні дидактичні категорії це:

Навчання — спеціально організований, цілеспрямований, керований процес взаємодії учителя та учня, спрямований на засвоєння знань, умінь і навичок, формування світогляду, розвиток розумових сил, творчих можливостей школярів.

Навчання містить дві пов’язані діяльності, а саме - викладання і учіння.

Освіта — цілеспрямований процес і результат, під час якого учні оволодівають системою наукових знань, пізнавальних умінь і навичок, формують на цій основі свій світогляд, моральні якості.

Закономірності навчання — загальні зв’язки між процесом навчання та широкими соціальними процесами, внутрішні зв’язки між окремими компонентами навчання (метою, змістом, формами, методами, засобами, результатом).

Принципи навчання — певна система вимог до процесу навчання, виконання яких забезпечить його ефективність.

Методи навчання — способи спільної діяльності вчителя та учнів, що ведуть до досягнення поставленої мети, тобто до вирішення завдань освіти, виховання та розвитку учнів.

Форми навчання - цілеспрямована, чітко організо вана система пізнавального та виховного спілкування, взаємодії вчителя та учня.

Знання — відображення людиною об'єктивної діяльності у формі фактів, уявлень, понять і законів науки.

Уміння - готовність свідомо та самостійно виконувати практичні й теоретичні дії на основі засвоєних знань, життєвого досвіду, набутих навичок.

Навички - необхідні дії, доведені до автоматизму шляхом багаторазового повторення.

Мотивація - система мотивів, або стимулів, яка спонукає людину до конкретних форм діяльності або поведінки. Мотивами можуть бути: уявлення й ідеї, почуття й переживання, які виражають матеріальні або духовні потреби людини. Одна й та сама діяльність може відбуватися з різних мотивів.

17.ДИДАКТИЧНІ ПРИНЦИПИ.ПРИНЦИП НАОЧНОСТІ(18.ДИДАКТИЧНІ ПРИНЦИПИ НАУКОВОСТІ ТА СИСТЕМАТИЧНОСТІ Й ПОСЛІДОВНОСТІ. 19ДИДАКТИЧНІ ПРИНЦИПИСВІДОМОЇ АКТИВНОСТІ УЧНІВ МІЦНОСТІ ЗНАНЬ ЗВЯЗКУ ТЕОРІЇ З ПРАКТИКОЮ)

Принципи навчання- дидактична категорія, яка формулюється у відповідності із закономірностями навчання (методика викладання окремого предмета)) і разом з ними відображає цілісність педагогічного процесу. Реалізацію кожного принципу навчання роз’яснюють правила навчання . Реалізація одного принципу пов язана з реалізацією інших, а в системі вони виражають особливості процесу навчання. Принципи навчання були сформульовані Я. Коменським. Він називав їх основоположними, на яких потрібно будувати навчальний процес. Услід за Я. Коменським проблему принципів навчання розглядали Г. Песталоцці, А. Дістервег, а також вагомий внесок у розробку принципів навчання зробив К. Ушинський, який обґрунтував не тільки педагогічну, а й психологічну основу навчання.

Загальна кількість принципів в дидактичній теорії чітко не визначена. тому є різні підходи до класифікації і послідовності принципів навчання.

Усі принципи навчання тісно взаємопов'язані і взаємоконтролюють один одного, і чим більше їх реалізовано під час уроку, тим вища його результативність та ефективність.

Принцип природовідповідності. -вважають головним у педагогічній науці. Як і деякі інші принципи він сягає давнини, а у Г. Сковороди має назву «сродності» («Учи відповідно до природи»).

Розуміння цього принципу стосується врахування, з одного боку, особливостей дитини та її віку, а, з іншого, — відповідності навчання законам природи взагалі. Вчителям треба учитися у природи, йти за її законами.

Принцип доступності. Зазвичай цей принцип розуміють як необхідність надавати учневі такі знання, які він зможе зрозуміти на певному етапі навчання. Однак не варто занижувати можливості учня, а, навпаки, необхідно створювати всі умови для засвоєння матеріалу високого рівня складності, що стимулюватиме розумову активність та інтерес учня.

Принцип НАОЧНОСТІ, або «золоте правило дидактики» за визначенням Я. Коменського.

Суть цього принципу полягає в необхідності залучення різних органів відчуття до процесу сприймання і аналізу навчальної інформації. Класична дидактика встановила принцип наочності, виходячи з того очевидного факту, що успішним є таке навчання, яке починається з розгляду речей, предметів, процесів та явищ навколишньої дійсності. Застосовуючи принцип наочності, варто враховувати вік та рівень розвитку школярів. Наочність є основним методом навчання, насамперед, у молодших . класах (ілюстрації, роздатковий матеріал, певні предмети та ін.). Чим старші школярі, тим складніші форми наочності застосовують (схеми, карти, опорні конспекти та: ін.). Навіть якщо учитель має велику кількість посібників з певного навчального предмета, це не означає, що обов’язково потрібно використати на уроці всі, оскільки \ таке подання матеріалу розсіює увагу, ускладнює засвоєння матеріалу. Використовувати наочні посібники

варто лише тоді, коли вони необхідні для вивчення навчального матеріалу в певній послідовності й у певний момент часу. Виділяють такі основні види наочності: \ І натуральні об’єкти (рослини, тварини, знаряддя праці• тощо); зображувальні (картини, муляжі, макети та ін.);• схематичні (схеми, діаграми, карти, графіки тощо).

Принцип індивідуальності полягає у тому, що необхідно навчати не учня загалом, а кожну особистість

зокрема, відповідно до її особливостей. Цей принцип посів важливе місце у дидактиці ще з часів Я. Коменського, який вважав, що процес навчання потрібно будувати в відповідності до виховних та індивідуальних особливостей учнів. Зокрема він говорив що учні і розумні і нерозумні ті що хочуть вчитися і ті що ні – усі мають право на навчання.

Принцип позитивного емоційного фону навчання. Емоції відіграють визначальну роль у діяльності людини. Тому вчителеві необхідно створювати комфортний, творчий, емоційно-позитивний фон навчання, звільнитися від негативних моментів, страху, невпевненості та інших психологічних бар’єрів, що виникають в учнів у процесі навчання. Без бажання та натхнення навчання перетворюється для школярів у непосильний тягар, наголошував В. Сухомлинський .. Успішна реалізація цього принципу залежить від багатьох моментів, у тому числі від культури спілкування педагога, рівня його професійної майстерності та загальної культури.

Принцип розвиваючого та виховного характеру навчання.. Суть цього принципу відображено у словах К. Ушинського, який зауважив, що виховний вплив науки тоді лише буде дієвим, коли він впливатиме не тільки на розум, а й на душу і почуття.Виховне навчання, на думку К. Ушинського, має бути водночас і розвиваючим, яке забезпечує розвиток мислення, спостережливості, мови, пам’яті, уяви.

Принцип оптимізацїї навчального процесу знайшов обґрунтування в працях Ю. Чабанського. Учений вбачав його сутність у тому, щоб із можливих варіантів навчального процесу \ вибрати такий, який за певних умов забезпечить максимальну ефективність вирішення завдань навчання і виховання і розвитку школярів за раціональних витрат часу і зусиль вчителя та учнів.

18Принцип НАУКОВОСТІ передбачає розкриття причинно-наслідкових зв’язків явищ, процесів, подій. Суть його - учням для засвоєння пропонують усталені в науці положення. Необхідно ретельно відбирати найсуттєвіше у змісті наук для навчальної дисципліни. Водночас часткове спрощення складних наукових положень (відповідно до віку учнів) не має зумовлювати викривлення їхньої наукової сутності. Ці елементарні знання про навколишній світ, які школярі отримують у молодшому віці, мають надалі не заперечувати, а лише розширювати та збагачувати. Принцип науковості також передбачає знайомство з методами наукового пізнання, залучення їх до наукових досліджень. Велике значення використання методі в проблемного навчання, проведення практичних робіт, навчання учнів спостерігати явища вести наукову дискусію, обґрунтовувати свій погляд працювати з науковою літературою. Цей принцип реалізується у змісті навчального матеріалу, зафіксовано в навчальних програмах і підручниках.

Принцип ґрунтовності передбачає точність, доказовість і повноту знань. Навчання має сенс тоді, коли учні ґрунтовно засвоюють необхідні знання, на основі яких у них формуються уміння та навички. Ґрунтовни ми треба вважати такі знання, які добре усвідомлені систематизовані, пов’язані з практикою, стають надбанням довготривалої пам’яті.

Принцип СИСТЕМАТИЧНОСТІ. У перше був обґрунтований Я. Коменським, який вважав, що як у природі, так і в навчанні все має бути взаємопов'язаним .. Пізніше ці ідеї розвинув К. Ушинський.

Принцип систематичності передбачає дотримання логічних зв’язків навчального матеріалу. За такої умови він засвоюється в більшому обсязі і забезпечує економію часу. Цей принцип реалізується в різноманітних формах планування (порядок вивчення окремих питань теми, послідовність теоретичних і практичних робіт). Систе-матичність здобуття знань забезпечує системність мислення учнів.Тісно пов’язаний з цим принципом (18)принцип ПОСЛІДОВНОСТІ, який передбачає безперервний перехід від нижчого до вищого ступеня викладання та учіння. Сучасна педагогіка розглядає цей принцип як логічний поетапний перехід від легкого до важкого, від простого до складного, від відомого до невідомого; як логічну послідовність та зв’язок між предметами, які вивчають на різних етапах шкільної освіти (у початковій, загальній та середній школах).

19Принцип ЗВЯЗКУ НАВЧАННЯ З ЖИТТЯМ ТА ПРАКТИКОЮ Практика є основою пізнання, тому цей принцип полягає у викладанні основ наук як узагальнених та систематизованих результатів суспільно-історичної практики. Лише практика доводить правдивість тих чи інших теоретичних наукових знань. Використання цього принципу має спрямовувати учнів на застосування засвоєних знань для вирішення практичних, життєвих завдань, формування власних поглядів, власного досвіду. І як слушно зазначив В, Сухомлинський: «Знати— це означає уміти застосовувати знання».

Принцип МІЦНОСТІ ЗАСВОЄНИХ ЗНАНЬ ТА ПІЗНАВАЛЬНИХ СИЛ УЧНІВ. Принцип міцності засвоєних знань полягає у здатності учнів за необхідності відтворити вивчений матеріал та використати відповідні знання у практичній діяльності. Міцність знань може бути досягнута, якщо навчання ґрунтується на врахуванні психічних закономірностей розвитку та властивостях роботи пам’яті. Мимовільно людина запам’ятовує те, що для неї цікаве, важливе, пов'язане з позитивними емоціями. Але повторення не потрібно розглядати лише як копіювання вивченого. Повторювати — це відтворювати вивчене, пов’язуючи його з новою інформацією, з новими фактами, з власним досвідом та спостереженнями. 

Принцип СВІДОМОСТІ ТА ТВОРЧОЇ АКТИВНОСТІ забезпечує сприятливе співвідношення педагогічного керівництва та свідомої творчості учнів у навчанні. Передбачає широке використання в навчанні проблемних методів, задіяння всіх психічних процесів, які сприяють активізації пізнання. Учні мають виступати активними учасниками навчального процесу, а не пасивними спостерігачами. Потрібно навчити дітей вчитися, здобувати знання та отримувати від цього емоційне задоволення.