52. Конфлікт. Його особливості та сутність.

Конфлікт - форма соціальної взаємодії між двома або більше суб'єктами (суб'єкти можуть бути представлені індивідом / групою / самим собою - у разі внутрішнього конфлікту), що виникає через розбіжності бажань, інтересів, цінностей або сприйняття.  Конфлікт - це відкрите протистояння як наслідок взаємовиключних інтересів і позицій.

Конфлікт - зіткнення протилежне спрямованих, несумісних один з одним тенденцій, окремо узятого епізоду у свідомості, у міжособистісних чи взаємодіях міжособистісних відносинах чи індивідів груп людей, зв'язане з негативними емоційними переживаннями".

Особливості педагогічних конфліктів  Серед них можна виділити наступні: 

- Відповідальність учителя за педагогічно правильне вирішення проблемних ситуацій: адже школа - модель суспільства, де учні засвоюють норми відносин між людьми;  - Учасники конфліктів мають різний соціальний статус (учитель - учень), чим і визначається їхня поведінка у конфлікті;  - Різниця в життєвому досвіді учасників породжує різний ступінь відповідальності за помилки при вирішенні конфліктів;  - Різне розуміння подій та їх причин (конфлікт "очима вчителя" та "очима учня" бачиться по-різному), тому вчителю не завжди легко зрозуміти глибину переживань дитини, а учневі - впоратися з емоціями, підпорядкувати їх розуму;  - Присутність інших учнів робить їх зі свідків учасниками, а конфлікт набуває виховний зміст і для них; про це завжди доводиться пам'ятати вчителю;  - Професійна позиція вчителя в конфлікті зобов'язує його взяти на себе ініціативу в його розв'язанні та на перше місце зуміти поставити інтереси учня як особистості, що формується;  - Контролюючи свої емоції, бути об'єктивним, дати можливість учням обгрунтувати свої претензії, "випустити пар";  - Не приписувати учневі своє розуміння його позиції, перейти на "Я-висловлювання (не" ти мене дуриш ", а" я відчуваю себе обдуреним ");  - Не ображати учня (є слова, які, прозвучавши, завдають такої шкоди відносинам, що всі наступні "компенсаційні" дії не можуть їх виправити);  - Намагатися не виганяти учня з класу;  - По можливості не звертатися до адміністрації;  не відповідати на агресію агресією, не зачіпати його особистості,  давати оцінку тільки його конкретним діям;  - Дати собі і дитині право на помилку, не забуваючи що "не помиляється тільки той, хто нічого не робить";  - Незалежно від результатів вирішення протиріччя постаратися не зруйнувати стосунків із дитиною (висловити жаль з приводу конфлікту, висловити свою прихильність до учня);  - Не боятися конфліктів з учнями, а брати на себе ініціативу їх конструктивного вирішення. 

43. Виховання особистості у колективі. Ознаки колективу, етапи розвитку, шляхи формування.

Колектив – це група людей, яких поєднують загальні цілі, що мають спільний смисл, і спільна діяльність, у процесі якої її учасники вступають у певні відносини, що характеризуються правильним розподілом між ними функцій відповідальності й залежності, при постійній взаємній підтримці й товариській взаємодопомозі. мають органи самоврядування.

Виховання особистості в колективі є вираженням відповідних закономірностей розвитку суспільства. Лише в колективних взаєминах створюються умови для соціально-психічного розвитку особистості. Відокремлення людини від інших людей, від соціального середовища — це соціально-психічний вакуум, який стоїть на заваді розвитку окремої людини та спільноти взагалі.

У своїй педагогічній системі А.С.Макаренко насамперед виділив основні ознаки колективу:

--Загальна мета, загальна праця, загальна організація цієї праці;

--Органічний зв'язок з іншими колективами;

--Наявність органів кординування і управління, відносини відповідальної залежності;

--Колектив повинен стояти на принциповій позиції світової єдності трудящого людства.

А.С.Макаренко розглядав колектив як динамічне об’єднання, яке у своєму розвитку проходить 4 стадії розвитку:

1 стадія – становлення колективу. В цей час колектив виступає, насамперед, як мета виховних зусиль педагога, який намагається організаційно оформлену групу (клас, кружок і т.д.) перетворити в колектив. Організатор колективу – педагог, від нього ідуть усі вимоги. Важливо сформулювати вихованцям систему педагогічних вимог, рішучих за формою, зрозумілих за змістом, з певними елементами навіювання. Перша стадія вважається завершеною, коли в колективі виділяється і починає працювати актив, коли вихованці об’єднуються на основі загальної мети, загальної діяльності і загальної організації. Актив готують з учнів, які добре вчаться, виконують вимоги шкільного режиму і правила для учнів, вимогливі до себе й до інших, мають організаторські здібності. На 2 стадії посилюється вплив активу. Тепер вже актив не тільки підтримує вимоги педагога, але і сам висуває їх до членів колективу, керуючись своїми поняттями про те, що приносить користь, а що – ні. Робота з активом на цьому етапі потребує уваги педагога, оскільки ядро активу ще не має досвіду роботи. Особливу увагу приділяють засвоєнню органами самоврядування своїх прав і обов’язків, методів роботи. Розширюється актив. Іноді на цій стадії може утворитися і неофіційна група, яка протиставляє себе активу. Проте наявність органів самоврядування допомагає вчителеві справлятися з нею. На 3 стадії вимоги висуває колектив. Цього досягають, згуртувавши вихованців у єдиній діяльності. Педагог працює з активом, допомагає йому завойовувати авторитет серед учнів, контролює його діяльність, прагнучи залучити до нього найбільше учнів з метою посилення його виховних можливостей. Вимоги педагогів і активу учнів стають лінією поведінки всього учнівського колективу. На 4 стадії кожен учень сприймає колективні, загальноприйняті вимоги як вимоги до себе. Створюють умови для нових, складніших вимог, які висуваються в процесі розвитку колективу, розширюються права та обов’язки активу, ускладнюються види діяльності колективу.