38Принципи виховання

Принципи виховання — керівні положення, які відображають загальні закономірності процесу виховання , основні вимоги до його організації.

1 Гуманізація. Означає створення умов для формування кращих якостей і здібностей дитини.Виховання передбачає гуманізацію взаємин між вихователями та вихованцями, повагу до особистості, розуміння її запитів, інтересів, гідності, довіру до неї.

2. Урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів. Педагог, вихователь повинен знати і враховувати індивідуальні особливості дітей щоб, спираючись на позитивне, усувати негативне в їх діяльності та поведінці.

3.Виховання в діяльності і спілкуванні. Включати дітей у різноманітну діяльність: навчально-пізнавальну, трудову, художньо-естетичну, фізично-оздоровчу.

4.Принцип стимулювання дитини до самовиховання

5 Культуровідповідність. Передбачає органічний зв´язок із культурним надбанням всього людства, історією свого народу, його мовою, культурними традиціями, народним мистецтвом. Забезпечує розуміння духовної єдності та спадкоємності поколінь.

6. Етнізація. Передбачає наповнення виховання національним змістом, спрямованим на формування самосвідомості громадянина. Створення можливості всім дітям навчатися у рідній школі, виховувати національну свідомість та гідність, відчуття етнічної причетності до свого народу.

7. Природовідповідність.- посилення уваги до кожної дитини, до вивчення її природної особистості, інтересів, нахилів.

8. Демократизація. - усунення авторитарного стилю виховання, сприймати особистість вихованця як вищу соціальну цінність, поважати його права на розвиток здібностей.Забезпечує співробітництво вихователів і вихованців, врахування думки колективу й кожної особистості.

9.Принцип інтегративності єдність і узгодженість пед. зусиль школи, сім’ї та громадськості, вироблення єдиного підходу до виховання на основі взаємодії усіх виховних систем.

39Основні напрями виховання

1.Громадянське виховання -формування громадянськості як інтегрованої якості особистості, що дає людині можливість відчувати себе морально, соціально, політично і юридично дієздатною та захищеною.Покликане воно виховувати у молодої людини високі моральні ідеали, почуття любові до своєї Батьківщини, потреби у служінні їй..Орієнтоване на формування свідомого громадянина, патріота, професіонала, людини зі шляхетними особистісними якостями і рисами характеру, світоглядом і способом мислення, почуттями, вчинками та поведінкою, спрямованими на саморозвиток.

2.Розумове виховання— діяльність вихователя, спрямована на розвиток інтелектуальних сил і мислення учнів з метою прищеплення культури розумової праці.  Мета: 1) формування моральної свідомості; 2)формування моральних почуттів; 3)формування моральної поведінки. форми організації: аукціон знань, народної мудрості, вечір веселих завдань, вечір-подорож, турнір-вікторина.

3.Моральне виховання-виховна діяльність школи, сім´ї з формування в учнів моральної свідомості, розвитку морального почуття, навичок, умінь, відповідної поведінки. Зміст морального виховання учнів передбачає утвердження принципів загальнолюдської моралі – правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та інших доброчинностей на національному ґрунті. Форми: етична бесіда, уроки культури поведінки, школи етикету, турніри ввічливих, етичний театр.

4.Екологічне виховання Екологічне виховання — систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток у людини культури, взаємодії з природою.  Завдання екологічного виховання полягає в отриманні екологічних знань, вихованні любові до природи, бажання берегти і примножувати її, у формуванні вмінь і навичок діяльності в природі. Зміст його полягає в усвідомленні того, що світ природи є середовищем існування людини, тому вона має бути зацікавлена в збереженні його цілісності, чистоти, гармонії. Метою екологічного виховання є формування в особистості екологічної свідомості і мислення. Передумова для цього — екологічні знання, наслідок — екологічний світогляд.

5.Статеве виховання процес засвоєння підростаючим поколінням знань про взаємини статей, формування культури поведінки і потреб керуватися у стосунках з особами протилежної статі нормами моралі.  Воно полягає у формуванні духовності, високих моральних якостей в юнаків і дівчат, норм поведінки, відповідальності за свої вчинки, культури дружби, кохання, інтимних почуттів. У процесі статевого виховання педагоги повинні цілеспрямовано впливати на виховання в учнів поваги до себе, чоловічої та жіночої гідності, формування правильних взаємовідносин між статями.

6.Правове виховання виховна діяльність сім´ї, школи, правоохоронних органів, спрямована на формування правової свідомості та правомірної поведінки дітей. Завдання: 1) виховання поваги до закону, розуміння необхідності дотримання закону; 2) попередження правопорушень; 3) формування активної позиції в правовій сфері. Правове виховання в школі здійснюють у навчально-виховному процесі (під час уроків правознавства, історії, літератури, географії та ін.), позакласній та позашкільній виховній роботі (бесіди, лекції, диспути на правову тематику, зустрічі з представниками правоохоронних органів, перегляд та обговорення кінофільмів»).

7.Трудове виховання виховання свідомого ставлення до праці через формування звички та навиків активної трудової діяльності. Завдання трудового виховання зумовлені потребами існування, самоутвердження і взаємодії людини в суспільстві та природному середовищі. Воно покликане забезпечити:— психологічну готовність особистості до праці (бажання сумлінно та відповідально працювати, усвідомлення соціальної значущості); — підготовка до праці (наявність загальноосвітніх і політехнічних знань, загальних основ виробничої діяльності, вироблення умінь і навичок, необхідних для трудової діяльності, підготовка до свідомого вибору професії).

8.Естетичне виховання передбачає формування в учнів здатності повноцінного сприймання і правильного розуміння прекрасного в мистецтві і дійсності, високої естетичної культури, понять, почуттів. Опираючись на народно естетичні погляди, смаки, виховання сприяє формуванню навичок гарної поведінки, доброзичливого ставлення до людей. Важливим засобом здійснення естетичного виховання є художньо-естетична діяльність. Її використання дозволяє цілеспрямовано розвивати художньо-естетичні смаки дітей; змінює потяг до духовної культури, мистецтва. Форми: турнір знавців поезії, новорічне свято, конкурс акторської майстерності.

9.Фізичне виховання система заходів, спрямованих на зміцнення здоров´я людини, загартування її організму, розвиток фізичних можливостей, рухових навичок і вмінь.  Його завданням є створення оптимальних умов для забезпечення оптимального фізичного розвитку особистості, збереження її здоров´я, отримання знань про особливості організму, фізіологічні процеси в ньому, набуття санітарно-гігієнічних умінь та навичок догляду за власним тілом, підтримання і розвиток його потенціальних можливостей.

У школі існують різноманітні форми фізичного виховання: уроки з фізичної культури, фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі шкільного дня (фізкультурні хвилинки під час уроку, ігри та вправи на перервах і в режимі подовженого дня), позакласна спортивно-масова робота (заняття в гуртках фізичної культури і спортивних секціях, спортивні змагання). 

40МЕТОДИ ВИХОВАННЯ. МЕТОДИ ФОРМУВАННЯ СВІДОМОСТІ ОСОБИСТОСТІ.

Методи виховання — шляхи і способи діяльності вихователів і вихованців з метою досягнення виховних цілей.

Першовідкривачем методів виховання вважають німецького педагога Йогана-Фрідріха Гербарта .

Метод виховання поділяють на окремі елементи — прийоми виховання, які використовують для підвищення виховної ефективності методів.

Прийом виховання — складова частина методу, що визначає шляхи реалізації вимог методів виховання.

Дієвість методів і прийомів залежить від використання виховних засобів.

Засоби виховання — надбання матеріальної та духовної культури (художня, наукова література, радіо, телебачення, Інтернет, тощо), форми і види виховної роботи (збори, бесіди, конференції, гуртки тощо), які задіюють під час використання певного методу

У педагогічній науці існує кілька класифікацій виховних методів. Найчастіше при цьому беруть за основу систему виховних впливів, за допомогою яких відбувається формування особистості.

Однією з найпоширеніших є класифікація методів російського вченого-педагога Віталія Сластьоніна, згідно з якою розрізняють такі групи методів:

1. Методи формування свідомості особистості: бесіди, лекції, методи дискусії, переконання, навіювання, приклад.

2. Методи організації діяльності, спілкування, формування позитивного досвіду суспільної поведінки: педагогічна вимога, громадська думка, довір´я, привчання, тренування, створення виховних ситуацій, прогнозування.

3. Методи стимулювання діяльності і поведінки: гра, змагання, заохочення, покарання.

4. Методи самовиховання: самопізнання, самооцінювання, саморегуляція.

Використання їх забезпечує формування в учнів практичних умінь і навичок самовиховання як найвищої форми виховання і подальшого самовдосконалення. Вони враховують демократичні засади виховання, необхідність активної участі дітей у виховному процесі.

Методи формування свідомості особистості

1Бесіда — метод виховання та отримання інформації про особистість за допомогою безпосереднього словесного спілкування.Бесіда як виховний метод поділяється на види: фронтальна (групова, колективна)( її мета -привернути увагу учнів до оцінки подій, явищ, вчинків) й індивідуальна.

2Лекція — розгорнутий, системний виклад у доступній формі певної соціально-політичної, моральної, естетичної проблеми.Виклад змісту лекції, його фрагменти: вступ (має бути чітким, з формулюванням мети), виклад основного змісту (послідовне розкриття основних положень), заключна частина (лаконічність, наявність висновків), покликані збудити інтерес в аудиторії до порушуваної проблеми, настроїти на глибокі роздуми.

Важливе значення має наповнення лекцій цікавим змістом, висвітлення аспектів, які для учнів є найсуттєвішими та найактуальнішими.

3Дискусійні методи (диспут, дискусія) створюють умови для висловлення власних поглядів і переконань, зіставлення їх з позиціями опонентів, обстоювання своєї думки.

Диспут — вільний, жвавий обмін думками, колективне обговорення питань, що хвилюють його учасників.

При визначенні основних питань слід намагатися, щоб вони були значущими для учнів, містили в собі приховані суперечності, але позбавленими провокативності. Доцільно обговорювати не більше 5—6 питань.

Ефективність диспуту залежить від того, наскільки невимушеною є його атмосфера.

Дискусія — метод групового обговорення проблеми з метою з´ясування істини шляхом зіставлення різних думок.

Для неї характерні чіткість мети, компетентність, науковий підхід до проблеми, повага до аргументів опонента, послідовна критика міркувань учасників обговорення.Під час дискусії можливе використання різних прийомів: аргументації (сукупності аргументів на користь будь-якого твердження), дебатів (обміну думками з певних питань), демонстрації (логічного розміркування, в процесі якого на підставі аргументів роблять висновок про істинність чи хибність гіпотези), евристики (мистецтво сперечатися, користуючись засобами, розрахованими на перемогу) та ін...Використання дискусійних методів сприяє самоствердженню учнів у процесі спілкування з дорослими та однолітками.

4Переконання — метод виховного впливу, за допомогою якого вихователь звертається до свідомості, почуттів, життєвого досвіду дітей з метою формування свідомого ставлення до дійсності і норм поведінки.

Переконання має бути послідовним, логічним, максимально доказовим, відповідати рівню вікового розвитку особистості. Переконуючи інших, вихователь повинен сам глибоко вірити у те, про що повідомляє.

Переконувати можна словом і ділом. Тому переконання здійснюють лише в єдності з іншими методами виховання: переконання шляхом бесіди, лекції, за допомогою конкретного прикладу тощо. Переконання складається з гіпотези (того, що треба довести), доказів чи аргументів (того, за допомогою чого доводиться гіпотеза) і демонстрації (способу доведення).

5Навіювання— психологічний вплив на особу або групу осіб, розрахований на беззаперечне сприйняття незалежно від їх думок і волі. За способами впливу на об´єкт виділяють такі види навіювання:1. Пряме навіювання (команда, наказ, навіювання-настанова, настанова). Характеризується тим, що слово педагога, висловлене в імперативній формі, без аргументації, зумовлює відповідну “виконавчу” поведінку учнів.. Це навіювання-настанова: “Та ти ж прекрасний хлопчик, можеш вчитися добре”. 2. Опосередковане навіювання. Розраховане на безперечне прийняття інформації, але повідомлення подають у вигляді розповіді, опису якого-небудь випадку чи натяку. Воно краще сприймається учнями, ніж пряме.

6. Метод прикладу передбачає демонстрування взірця для наслідування. Орієнтація лише на позитивні приклади часто межує з поверховим розкриттям вчителями його суті, обмежується примітивним переліченням позитивних героїв художніх творів, кращих учнів. Розкриваючи приклад для наслідування потрібно зосереджуються не лише на його позитивних якостях, не тільки бажання наслідувати його, але й підвести учнів до роздумів, що сталося б, якби людина виявила протилежні риси, або якби у тій ситуації вчинила по-іншому.Негативні приклади використовують при правовому, антиалкогольному вихованні, щоб показати недоцільність наслідування цих явищ.