8. Аналітичний облік готової продукції

Аналітичний облік готової продукції на складах підприємств ведеться за назвою, видами, типами, сортами, розмірами. Для аналітичного обліку продукції на складах реєстрами є картки або книги складського обліку.

На ряді підприємств для обліку руху готової продукції застосовують технічні засоби, що встановлені безпосередньо на складах АРМкомірника. При створенні повністю автоматизованих складів в умовах використання ЕОМ для обробки економічної інформації облік готової продукції на складах у традиційній картковій формі здебільшого не ведуть, а необхідні для управління дані тримають як інформацію за вимогою. Картки складського обліку замінюють оперативні машинограми залишків і руху готової продукції за кожним найменуванням і видом.

Документи на готову продукцію щодня надходять до бухгалтерії, яка веде кількісно-натуральний облік випуску продукції за її видами, сортами. Наприкінці місяця загальну кількість випущеної продукції оцінюють за прийнятими в обліку цінами підприємства і фактичною собівартістю. За даними відомості випуску готової продукції визначають результат роботи підприємства у процесі виробництва (різниця між фактичною і взятою для обліку собівартістю випущеної продукції), економію або перевитрати.

Показники, застосовувані в обліку готової продукції (а також при її відвантаженні і реалізації), поділяються на натурально-речові та умовно-натуральні. До перших належать, наприклад, фізична банка консервів, бочка квашених овочів, мішок сушених фруктів чи овочів, пляшки із соком, що вимірюються кілограмами, тоннами, літрами або декалітрами. У бухгалтерському обліку вони відображуються як у натуральному, так і у вартісному вираженні. До таких, що відображуються в обліку лише у вартісному вираженні, належать види робіт або послуг, що підлягають реалізації (ремонт агрегату, будови тощо).

Доповіді та фіксовані виступи

1. Особливості побудови обліку необоротних (основних) засобів праці

Тема 5. Облік грошових коштів та дебіторської заборгованості Самостійне опрацювання

1. Економічна сутність грошового обігу і розрахунків

Взаємовідносини між підприємствами, організаціями і установами, а також між ними і населенням, що зумовлені дією ринку, мають характер грошових розрахунків. Ці взаємовідносини ґрунтуються на використанні грошей у їх функціях — коштів обігу і коштів платежу. При цьому підприємство водночас є постачальником для одних і покупцем для інших.

Правильна організація і побудова обліку грошових розрахунків між підприємствами мають велике значення, оскільки забезпечують швидке завершення кругообороту оборотних коштів (коштів обігу), перехід їх з товарної форми в грошову, створюють необхідні умови для безперебійної оплати - придбаних товарно-матеріальних цінностей.

Основу побудови бухгалтерського обліку грошових розрахунків визначає їх класифікація.

Грошові розрахунки здійснюються або у формі безготівкових платежів або готівкою, тобто існують дві форми розрахунків — готівкові і безготівкові. Безготівкові розрахунки здійснюються в основному через банк, а готівкові — через касу.

За економічним змістом розрахунки поділяються на дві основні групи (системи): за товарними операціями, тобто всі розрахунки між підприємствами і господарськими організаціями за продану (реалізовану) продукцію, виконані роботи, послуги і придбані матеріальні цінності та послуги;

за нетоварними операціями, до яких належать платежі до бюджету; одержання і повернення банківських кредитів, сплата страхових платежів, розрахунки за претензіями, нестачами і крадіжками та різні інші розрахунки.

Характер цих двох груп розрахунків різний, зокрема й з погляду техніки їх здійснення.

Найбільшу питому вагу в розрахунках підприємств мають розрахунки за товарними операціями — за продану (реалізовану) продукцію, виконані роботи і надані послуги, одержані матеріальні цінності та послуги.

Залежно від територіального розміщення сторін, що беруть участь у розрахунках, розрізняють одногородні (місцеві), іногородні та міжнародні розрахунки. Розрахунки між підприємствами, що обслуговуються одним і тим самим банком, або різними установами банку, розміщеного в одному місті, називаються одногородніми. Ті, що обслуговуються різними банками, розміщеними в різних населених пунктах, — іногородніми.