2. Розвиток зовнішньоекономічних зв'язків на етапі трансформування економіки України у ринкову: макроекономічний аспект

Розвиток міжнародного поділу праці вже в XIX столітті спричинив такий стан, за якого країни світу стали тісно пов'язаними одна з одною, що привело до зародження міждержавних зв'язків у світовій економіці. Світова економіка розвивається на основі об'єктивних економічних законів - законів говаровиробпицтва і законів товарообміну. Це визначає загальні риси світової економіки: стимулювання виробництва та якості продукції; конкуренцію на товарних ринках; вивезення капіталів; концентрацію виробництва тощо. Основними принципами розвитку світової економіки були і є ефективність виробництва товарів (робіт, послуг) і гуманізація суспільних відносин.

З 1917 року, а особливо з 1945 року, принципи розбудови світової економіки були порушені створенням так званої «світової соціалістичної системи» на базі усуспільненої власності, планових методів господарювання і соціального розвитку. Країни з приватною власністю посіли близько 70% території земної кулі, в них мешкало дві третини населення, тобто ці держави за обсягом і структурою продуктивних сил, методами управління і стимулювання виробництва мали повну перевагу над країнами «соціалістичної системи». Намагання країн «соціалістичного блоку» під впливом СРСР збудувати ефективнішу економіку виявилися безуспішними. Економічна система на усуспільненій власності показала себе неконкурентоспроможною порівняно з економічною системою ринкового типу, що призвело до краху політичної системи спочатку «соціалістичного блоку», а потім і самого СРСР, у складі якого понад 70 років перебувала Україна.

Нині світове господарство слід розглядати як об'єктивний результат економічного зростання і взаємодії факторів, які рухають виробництво матеріальних благ: безперервно поглиблюється розподіл праці, її спеціалізація, інтернаціоналізація виробництва, вільне переміщення у геоекопомічному просторі товарів і капіталу. Світове господарство характеризується посиленням інтернаціоналізації виробничих сил, створенням розгалуженої системи міжнародних економічних відносин, формуванням міжнаціональних механізмів, які регулюють господарський обмін між країнами. Об'єктивно простежується зростання і зміцнення цілісності сучасного світу.

Матеріальну основу світового господарства створює світовий ринок благ, товарів, послуг, капіталів, цінних паперів тощо. Тому активна участь будь-якої країни у міжнародному розподілі праці при розгалуженій системі світогосподарських зв'язків, що опосередковує міждержавні потоки матеріальних та фінансових ресурсів, уже давно стали неодмінними умовами економічного прогресу. Адже навіть великі і розвинені держави не в змозі самостійно, поза стосунками з іншими країнами, забезпечити науково-технічний прогрес і створити умови для ефективного виробництва товарів і послуг. Ці завдання можливо вирішувати лише завдяки міжнародному співробітництву. Його розвиток та регулюючі механізми, грунтуючись на випуску тих видів продукції, у виробництві яких є порівняні переваги, дозволяють одержувати недостатні товари і послуги в порядку обміну з партнерами по співпраці.

Особливого значення набуває міжнародне економічне співробітництво для країн, які відстають у своєму розвитку. Міжнародні зв'язки національних економік стають постійними, коли виникає міжнародний розподіл праці -спеціалізація окремих країн у виробництві будь-яких товарів та послуг з метою їх реалізації в інших країнах. Розподіл праці у суспільстві є основою подальшого обміну її результатами. Цей обмін відбувається у натуральній та товарній формах.

Новий, сучасний етап інтернаціоналізації виробництва викликаний розгортанням науково-технічної революції. Сучасне оновлення науки, техніки і технологій є настільки масштабним і всебічним, що здійснити його не можна силою тільки однієї, навіть великої, держави. В першу чергу це екологічні проблеми, проблеми опанування космічного простору, охорона здоров'я населення.

Стимулювання науково-технічних зрушень у структурі виробничих сил не зводиться лише до виникнення принципово нового типу виробництва, яке саме по собі стає майже недоступним для окремих країн. До важливих особливостей цих зрушень належить перехід до такого типу розвитку, за яким відносна стійкість галузевих і технологічних структур змінюється постійними перебудовами. Супутнє таким зрушенням прискорене оновлення послуг обмежує попит на ті види продукції, у випуску яких країни, що розвиваються у такому напрямку, досягли найбільших успіхів. Отже, виникають додаткові перепони на шляху їх інтеграції у світове господарство. Подібний вплив на розвиток експорту промислових виробів і послуг периферійними країнами справляє зростаюча швидкість оновлення технологій, що сприяє посиленню технологічної залежності країн з перехідною економікою від розвинених країн. А відтак широке засвоєння нових технологій у країнах, що розвиваються, неможливе без застосування накопичених у світі досвіду і знань.

Перехід від командно-адміністративних до ринкових відносин вимагає врахування усіх цих факторів, адже особливістю ринкової економіки є упорядкування відносин між пропозицією і попитом у світовому масштабі, а її рушійною силою виступають споживачі і технологія.

У ринковій економіці діє механізм, через який продавці і покупці обмінюються товарами та визначають їх ціни і кількість на засадах вільної конкуренції. Обмін відбувається на основі співвідношення споживчої та мінової вартостей кожного товару. Ринковий механізм функціонує на основі власних законів, серед яких основними є закони попиту і пропозиції. Ще з неокласичної теорії макроекономіки відомо, що попит і пропозиція на конкретний товар урівноважують один одного, результатом чого є виникнення ціни рівноваги на окремих національних ринках. Розглядаючи ж попит і пропозицію не лише конкретного товару, а й на рівні суспільства в цілому, необхідно враховувати попит і пропозицію на всі товари та сукупний рівень усіх цін.

Міжнародна економіка розширює традиційні рамки трактування сукупного попиту і сукупної пропозиції, ставлячи їх у залежність не тільки від обсягу виробництва і рівня цін в межах певної країни, а й від загальносвітового виробництва і світового рівня цін. У світовій економіці сукупний попит і сукупна пропозиція трактуються як абстрактні величини, що характеризують обсяг сукупного виробництва усіх товарів у національних і міжнародних масштабах в залежності від певної узагальненої світової ціни на них. Отже, сукупна пропозиція - це обсяг виробництва товарів, які виробники готові колективно запропонувати на ринок при встановленому рівні цін, а сукупний попит — реальний обсяг національного виробництва, який споживачі готові придбати при встановленому рівні цін. У результаті, згідно із законом попиту, формується споживач, а за законом пропозиції формується виробник. Сфера зовнішньоекономічної діяльності як раз і спрямована на реалізацію пропозиції товаровиробника. Пропозиція є величиною, яка залежить від багатьох обставин і факторів.

Слід зазначити, що жодна з провідних шкіл економічної думки не обійшла увагою поняття сукупного попиту і сукупної пропозиції. Так, К.Р.Маккоинелл і С.Л.Брю у роботі «Економікс» висувають такі 3 фактори (детермінанти) сукупної пропозиції:

1) ціни на ресурси (внутрішні і зовнішні);

2) продуктивність;

3) правові норми, які стосуються сфери оподаткування, субсидування та державного регулювання діяльності підприємств.

П.А.Самуелсон і В.Д.Нордгауз в роботі «Макроекопоміка» вказують інше коло факторів, що визначають пропозицію. В якості останніх виступають:

1) власна ціна товару;

2) технологія;

3) ціпи на фактори виробництва;

4) ціни споріднених товарів;

5) організація ринку;

6) спеціальні фактори.

А вже Х.Р.Веріан пропонує враховувати ще й пропозиції галузі з урахуванням входу-виходу фірм.

У роботі Ф.Шерера і Д.Росса пропонуються більш конкретизовані фактори (базові умови), частина яких була сформульована Е.С.Мейсоном та доповнена пізніше багатьма науковими школами:

1) сировина;

2) технологія;

3) наявність і ступінь впливу профспілок;

4) тривалість використання продукту;

5) правова система.

Усі ці фактори розраховувались і досліджувались для стабільної економіки, коли країни, галузі і підприємства з самого початку були інтегровані У ринкове міжнародне середовище. Нині економіка України зазнає трансформацій і змін, які проявляються у відході від цілеспрямованої планово-командної системи і переході до відкритої ринкової системи. Вади цснтралізовано-планової системи господарювання орієнтували підприємства насамперед на збільшення обсягів виробництва, яке вимірювалось у показниках валової і товарної продукції. За таких умов підприємства часто-густо неощадливо витрачали кошти, матеріали, нераціонально розширювали кооперацію. У колишньому Радянському Союзі було передбачено розподіл функцій з планування і управління виробництвом, постачання і збуту проводити через Держплан та Держпостач, які мали галузеві ланки, територіальні управління. Підприємства, як правило, самостійно не вступали між собою у взаємозв'язки і не мали відкритого виходу па зовнішні ринки. Хиби соціалістичної планової економіки, що розвивалась на основі суспільної власності, унеможливлювали широкий вихід підприємств України на світовий рівень. Виняток становили хіба що галузі військово-промислового комплексу, який в Україні мав пріоритетний розвиток. Мізерна кількість підприємств мала вихід на світовий ринок через спеціальні організації (зокрема Зовпішторг). Нині ж, одержавши законодавчу підтримку, підприємства мають змогу самостійно брати участь у зовнішньоекономічній діяльності. Але не кожне підприємство використовує такі права.

Теорія зовнішньої торгівлі на питання: «Чому нації беруть участь у зовнішньоторговельному обміні?» - дає таку відповідь: «Тому, що він дозволяє збільшувати сукупне споживання товарів при незмінному обсязі ресурсів, які використовуються у виробництв». Теорія порівняних переваг, запропонована Д.Рікардо ще у XIX столітті (1817 рік) також відіграє важливу роль у сучасних дослідженнях міжнародних економічних відносин. На її основі можна зробити такий важливий висновок, що виграш національної економіки від зовнішньої відкритості (тобто від її участі у зовнішньоторговельному обміні) дорівнює витратам на виробництво продукції (у кількості, рівній обсягу імпорту) тих галузей, у яких країна не володіє порівняними перевагами, за відрахуванням витрат на виробництво продукції (у кількості, рівній обсягу експорту) галузей. у яких країна володіє порівняними перевагами.

Як новітні теорії, так і класичні в однаковій мірі приділяють увагу і пропозиції, і попиту на товари у міжнародній торгівлі. Нині головними факторами пропозиції, які діють па підприємствах, є попит, ціна, якість. Але треба усвідомлювати, що економіка України (як і інших країн СНД) успадкувала високомонополізовану структуру виробництва, яка у багатьох випадках ще більше монополізувалася.

Перехід до ринкової економіки в Україні зумовив зняття обмежень на здійснення зовнішньоекономічної діяльності. З огляду па лібералізацію міжнародних економічних відносин для українських підприємств вперше відкрилися новітні підходи у врегулюванні організації інтеграційних процесів, а для держави - необхідність розробки і пошуку наукових засад організації процесу виходу у світове співтовариство. Адже рийок розвивається разом із самим суспільством, яке може створити сприятливі умови для розвитку ринкових відносин або не перешкоджати цьому розвитку. Як показує гіркий досвід, прямолінійне втручання планово-директивних заходів (як це вже було) неминуче призводить до порушення природних ринкових зв'язків, до виникнення негативних економічних і соціальних процесів, що й простежується сьогодні в економіці України. Країна має достатні продуктивні сили, щоб трансформуватися в господарську систему ринкового типу, але для цього важливо розглянути і визначити становлення регулюючих факторів організації виходу у світове співтовариство.

Реформування зовнішньоекономічної діяльності відбувається через:

• ліквідацію монополії держави на зовнішню торгівлю і перехід до економічних методів її регулювання;

• забезпечення поетапної конвертації національної валюти;

• зближення структури внутрішніх і світових цін, послідовне зниження ставок експортного тарифу і введення імпортного тарифу;

• підтримку експорту і розширення ринків збуту вітчизняної продукції.

Важливе значення в формуванні зовнішньоекономічного механізму інтеграції України у світову економіку та міжнародний ринок має ресурсний потенціал як основа для розвитку експортного потенціалу країни, кооперація між країнами СНД у здійсненні зовнішньоекономічних зв'язків, використання накопичених можливостей і досвіду в перехідний період та регулюючого механізму подальшого розвитку і формування інфраструктур від регіонів до країни в цілому.

У перехідній економіці існують також особливості вступу в зовнішньоекономічні зв'язки нині незалежних країн, які раніше складали єдину велику державу. Це проблема не тільки України, а й усіх республік колишнього СРСР та країн, які входили до Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ). Ті країни, які довше були підпорядковані командно-адміністративній системі, нині стикаються з більшими труднощами, і навпаки, країни, які менше часу перебували в тій системі, скоріше і продуктивніше входять до ринкового простору (наприклад, Угорщина, Чехія, Словакія, Польща).

Таким чином, входження України у ринковий простір є одним із найважливіших процесів інтеграції її підприємств у зовнішньоекономічне середовище як етап переходу від закритої економічної системи до відкритої. Розгортання процесу глобалізації зовнішніх зв'язків українських підприємств може відбуватися лише при урахуванні усіх факторів опанування світовим ринком вітчизняними товаровиробниками. З іншого боку, для України, як незалежної держави, одним із рушійних факторів розвитку в цілому є оволодіння тією часткою світового ринку, яка відповідає можливостям її природно-екопомічпого та науково-технічного потенціалу.