7. Речові права на чуже майно Розділ II речові права на чуже майно

Глава 30 загальні положення про речові права на чуже майно

Стаття 395. Види речових прав на чуже майно

1. Речовими правами на чуже майно є:

1) право володіння;

2) право користування (сервітут);

3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);

4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

2. Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Стаття 396. Захист речових прав на чуже майно

1. Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Інститут речових прав на чуже майно характеризується такими ознаками:

1. він є похідним від права власності і не може існувати самостійно. Так, сервітут припиняється у разі поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом (ст. 406 ЦК);

2. носить речовий характер. Цьому інституту властиві всі ознаки права власності та один й той же об'єкт — речі (майно);

3. належить до абсолютних прав, оскільки суб'єкту речового права на чуже майно протистоїть невизначено коло осіб, кожна з котрих зобов'язана утримуватися від порушення цього права;

4. має абсолютний захист при його порушенні, у тому числі і від власника майна. Ці права захищаються такими ж засобами, як і права власності (ст. 396 ЦК);

5. є виключним, бо у більшості своїй не обмежується певними строками.

Суб'єктами речових прав на чуже майно можуть бути всі учасники цивільного права і зміна власника майна, яке обмежується цим правом, не призводить до його припинення. Одночасно і заміна суб'єкта права на чуже майно не припиняє його чинності, за виключенням особистих сервітутів.

Термін „володіння" в юридичній літературі вживається у двох значеннях: володіння як самостійний правовий інститут і володіння як одна із правомочностей права власності. Ці два значення не слід ототожнювати.

Глава 31 право володіння чужим майном

Фактичне володіння річчю означає, що об'єкт володіння знаходиться у сфері фактичного панування його володільця. При цьому під фактичним володінням слід розуміти не короткочасне, а стабільне, довготривале відношення.

Володіння повинно бути відкритим, безперервним і таким, що не визиває сумнівів у третіх осіб. Окрім цього, передбачається що володіння має місце і тоді, коли річ або майно знаходиться у наявності володільця в той момент, коли він здійснює фактичне володіння. Фактичне володіння може здійснюватися і третіми особами, але тільки від імені володільця. У цьому випадку потрібно розрізняти первісне володіння і похідне. Похідне володіння буде у тому випадку, коли володілець передасть третій особі фактичне володіння річчю (майном), наприклад, за договором оренди.

Другим суб'єктивним елементом володіння є володільницька воля, володілець повинен вважати, що об'єкт володіння належить йому, що це його власність, а він - власник.

Стаття 397. Суб’єкти права володіння чужим майном

1. Володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе.

2. Право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам.

3. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Стаття 398. Виникнення права володіння

1. Право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Право володіння виникає на підставі договорів, правовою ціллю яких є передача майна у тимчасове користування (найм, прокат, лізинг, позичка), або надання послуг, де річ тимчасово переходить у володіння контрагента (зберігання, перевозка з обов'язком доставки, пересилання органом зв'язку з обов'язком доставки, комісія тощо). Більш детальніше підстави законного, титульного володіння чужим майном регламентується нормами про відповідний договір.

Що ж стосується інших підстав виникнення права володіння чужим майном, у якості прикладу можна навести право добросовісного набувача на майно, відчужене особою, яка не мала на це права (ст. 330 ЦК); право володіння безхазяйною річчю (ст. 335 ЦК); право володіння на знахідку, бездоглядну домашню тварину, набувальна давність (ст.ст. 340 - 344 ЦК), судовий секвестр (ст. 976 ЦК) тощо. Тобто у всіх випадках, коли закон передбачає можливість знаходження майна у невласника з дотриманням необхідних вимог, завжди мова йде про право володіння чужим майном і, зрозуміло, ці необхідні вимоги, щоб володіння вважалося законним, встановлюються відповідними нормами.

Стаття 399. Припинення права володіння

1. Право володіння припиняється у разі:

1) відмови володільця від володіння майном;

2) витребування майна від володільця власником майна або іншою особою;

3) знищення майна.

2. Право володіння припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

Стаття 400. Обов’язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності чи інше право або яка є добросовісним володільцем

1. Недобросовісний володілець зобов’язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов’язку заінтересована особа має право пред’явити позов про витребування цього майна.