
- •Тема 8. Право власності та інші речові права
- •1. Право власності: поняття, зміст, здійснення, види
- •2. Набуття права власності
- •Глава 24 набуття права власності
- •3. Припинення права власності
- •Глава 25 припинення права власності
- •4. Право спільної власності
- •5. Право власності на землю (земельну ділянку). Право власності на житло
- •Глава 28 право власності на житло
- •6. Захист права власності
- •Глава 29 захист права власності
- •7. Речові права на чуже майно Розділ II речові права на чуже майно
- •Глава 30 загальні положення про речові права на чуже майно
- •Глава 31 право володіння чужим майном
- •Глава 32 право користування чужим майном
- •Глава 33 право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб
- •Глава 34 право користування чужою земельною ділянкою для забудови
5. Право власності на землю (земельну ділянку). Право власності на житло
Цивільний кодекс України особливо виділяє серед інших такі найважливіші об'єкти права власності як земля (земельна ділянка) та житло, що є цілком природним та зрозумілим в сучасних умовах. Ст. 14 Конституції України зазначає, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, а ст. 47 наголошує, що кожен має право на житло.
У відповідності до ст. 79 Земельного Кодексу України земельна ділянка — це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Стаття 373. Земля (земельна ділянка) як об’єкт права власності
1. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
2. Право власності на землю гарантується Конституцією України.
Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.
3. Право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (грунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об’єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
4. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.
5. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.
В ч. 3 ст. 373 ЦК відмічається, що право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об'єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. Частина ж 5 цієї статті зазначає, що власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб. Логічно виникає питання: в яких же межах власник може використовувати все те, що знаходиться над і під поверхнею земельної ділянки - чи тільки у межах, які необхідні для зведення будівель і споруд чи ці межі можуть бути більшими? Відповідь на це питання має практичне значення, оскільки стосується права власності на корисні копалини, що можуть бути розташовані під поверхнею земельної ділянки. Якщо брати до уваги світовий досвіт кінця XIX - початку XX століття, то власники земельних ділянок, під поверхнею яких знаходилися нафтові родовища (Азербайджан, штат Техас США тощо), становилися власниками цих родовищ, то і відповідь на це питання повинна бути однозначна. Правильність такого виводу підтверджує і той факт, що ст. 18 Закону України від 19 червня 2003 р. „Про фермерське господарство" зазначає: „Фермерське господарство має право використовувати для потреб господарства загальнопоширені корисні копалини (пісок, глина, гравій, торф тощо), лісові угіддя, водні об'єкти та прісні підземні води, що знаходяться на земельній ділянці, відповідно до законодавства України".
Власник земельної ділянки у відповідності до ч.4 ст. 373 ЦК має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. В зазначеній нормі є певне протиріччя, оскільки межі здійснення права власника обмежені цільовим призначенням земельної ділянки. Але це протиріччя пояснюється необхідністю врахування і приватного, і публічного інтересів, що, природно, спричиняє певні обмеження права власності.
Стаття 374. Суб’єкти права власності на землю (земельну ділянку)
1. Суб’єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.
2. Іноземці, особи без громадянства можуть набувати право власності на землю (земельні ділянки) відповідно до закону.
3. Іноземні юридичні особи, іноземні держави та міжнародні організації можуть бути суб’єктами права власності на землю (земельну ділянку) у випадках, встановлених законом.
4. Права та обов’язки суб’єктів права власності на землю (земельну ділянку) встановлюються законом.
Право власності на земельну ділянку набувається і здійснюється у відповідності із Земельним Кодексом України, стаття 116 якого зазначає:
1.
Громадяни та юридичні особи набувають
права власності та права користування
земельними ділянками із земель державної
або комунальної
власності
за рішенням органів виконавчої влади
або органів місцевого самоврядування
в межах їх повноважень, визначених цим
Кодексом.
2. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. …
Стаття 375. Право власника на забудову земельної ділянки
1. Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
2. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.
3. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
4. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.
Стаття 376. Самочинне будівництво
1. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
2. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
3. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
4. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
5. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
6. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене.
7. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов’язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов’язана відшкодувати витрати, пов’язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Стаття 377. Право на земельну ділянку при придбанні житлового будинку, будівлі або споруди, що розміщені на ній
1. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.
Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.
2. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
На сьогодні Верховна Рада України встановила мораторій на договори із землею, і тому зараз продовжується вчинення удаваних правочинів, за якими купівля-продаж земельних ділянок прикривається купівлею-продажем житлових будинків. Особливо це стосується великих міст, де вартість землі постійно росте, а при укладанні зазначених правочинів держава втрачає величезні кошти.
Стаття 378. Припинення права власності на земельну ділянку
1. Право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.