6. Строки, їх визначення та обчислення

Стаття 251. Поняття строку та терміну

1. Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

2. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

3. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Так, з настанням встановленого строку (терміну) закон пов'язує обов'язок боржника провести виконання за зобов'язанням (ст. 530 ЦК). Сплив передбачених в статтях 43 і 46 ЦК відрізків часу створює у заінтересованих осіб право вимагати за судом визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення такої особи померлою. Із спливом передбаченого у договорі строку припиняє дію довіреність. Час для цивільних правовідносин тягне і багато інших наслідків.

Встановлення строків і термінів у цивільному праві обумовлено, таким чином, фактором часу, необхідність обліку якого диктується як інтересами учасників цивільних правовідносин, так і загальнодержавними інтересами. Цим визначається і те велике значення, яке мають строки (терміни) в цивільному праві. Вони дисциплінують учасників цивільних відносин, забезпечують сталість і чіткість самих цих відносин.

Сплив визначеного періоду або настання моменту часу, з яким пов'язуються ті чи інші юридичні наслідки, - це обставини, що не залежать від волі і свідомості учасників цивільних відносин. Тому строки і терміни належать до категорії юридичних фактів, що іменуються подіями. Разом з тим строки і терміни - поняття юридичні. Визначений період або момент часу тому набуває відповідне значення, що таким його вважає закон чи самі учасники цивільного правовідношення.

Це означає також, що якийсь час, що фактично сплив з причин, які заслуговують уваги, може і не охоплюватися передбаченим законом строком (наприклад, у випадках, вказаних ст. 263 ЦК). Можливе і відновлення (ч. 3 ст. 1272 ЦК), і перенесення строків. Зрозуміло, що по відношенню до часу, як явищу цілком об'єктивному, можливість подібного впливу виключена. Течію часу неможливо призупинити, відновити або продовжити однак те, що визначені відрізки або моменти у часі визнаються строками за розсудом людей і що течія часу у ряді випадків не завжди співпадає з течією строків, не перетворює останні на вольові акти, оскільки настання юридичних наслідків все ж таки ставиться в залежність від обставин, які не пов'язані із волею і розсудом людей, - від часу.

В науковій літературі виказана і інша точка зору, у відповідності з якою строки в цивільному праві вважаються явищами вольовими за своїм походженням і які займають особливе місце в системі юридичних фактів¹. Слід, безумовно, погодитися з тим, що строки встановлюються волевими актами (законом, судом, згодою сторін). Але на стільки ж очевидно, що в основі їх завжди лежить час - категорія об'єктивна. Це, а не те, як вони встановлюються, є визначним в характеристиці строків.

Необхідно розрізняти строки визначені та невизначені. Перші називаються так тому, що момент їх перебігу точно визначений. Другі - це строки, перебіг яких визначений приблизно або взагалі без будь-якої вказівки на їх відправній момент.

В залежності від того, ким встановлюються строки, прийнято розрізняти такі види строків: законні, такі, що встановлюються адміністративними актами, договірні і судові.

Строки законні - це строки, що встановлені безпосередньо законом та іншими нормативними актами. Так, безпосередньо законом встановлені раніше названі строки, із спливом яких можливо визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Строки встановлюються законом та іншими нормативними актами у всіх випадках, коли вимагається одноманітне рішення питань дії цивільних правовідносин у часі. Тому додержання вказаних строків є обов'язковим для всіх учасників цивільних відносин, в тому числі і для судових органів. Ці строки, як правило, не можуть бути змінені за згодою сторін або судом, який розглядає спір. Це означає, що вони в основному за своєю юридичною природою є імперативними і тільки в рідких випадках - диспозитивними, тобто такими, що можуть бути зміненими за згодою сторін. Так, ст. 259 ЦК передбачає, що строки позовної давності можуть бути збільшені за письмовою згодою сторін, але не можуть бути скорочені.

Такий же характер носять і строки, що встановлюються адміністративними актами, наприклад, строки проведення публічних торгів. Указані в цих актах строки застосовуються лише до передбачених в них конкретних учасників цивільних правовідносин.

Договірні строки - це строки, встановлені згодою сторін. За згодою сторін визначаються строки здійснення багатьох дій, що складають зміст договірних зобов'язань. У більшості випадків за згодою сторін може бути визначен строк дії договору в цілому. За допомогою договірних строків вирішуються питання, які потребують індивідуального підходу, врахування особливостей правовідносин і тому ці строки також можуть за згодою сторін подовжуватися, змінюватися і скорочуватися. В цьому також відображається принцип свободи договору.

Судові строки - строки, які встановлюються судом. Суд, наприклад, вправі встановити новий строк погашення заборгованості. Ці строки встановлюються судовими органами у зв'язку з розглядом спорів між учасників цивільних відносин, мають силу законних строків, є обов'язковими для учасників цих відносин і не можуть змінюватися на їх розсуд.

Цивільне законодавство пов'язує різні юридичні наслідки зі строками. Однак не тільки у випадку їх спливу настають ці наслідки, нерідко юридичні наслідки пов'язуються також і з початком перебігу строків. Все залежить від конкретно-цільового призначення відповідних строків. Тому важливо розрізняти строки здійснення і захисту прав, з одного боку, та строки, з якими пов'язано виникнення прав, з другого.

Строки здійснення прав (наприклад, строк дії довіреності) і строки захисту прав (строки позовної давності) являють собою періоди (відрізки) часу, у межах яких у суб'єктів цивільних правовідносин є можливість, що охороняється законом, діяти відповідним чином. Юридичні наслідки, що викликаються цими строками, виникають з моменту їх настання.

Прикладом строків, що тягнуть за собою виникнення цивільних прав, є вже згадувані строки, передбачені статями 43 і 46 ЦК, а також строки, що закріплені у ст. 1264 ЦК, відповідно до якої у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. Початковий момент і подальший перебіг вказаних строків не породжує ніяких юридичних наслідків. Тільки зі збігом строків у цих випадках закон пов'язує настання вказаних наслідків - виникнення відповідного права. Ці строки ще називаються правоутворюючими строками.

Для даних строків характерним є те, що визначивши виникнення відповідних прав, вони не визначають подальшу їх дію. Сплив цих строків тягне за собою певні наслідки, які залежать від конкретно-цільового призначення цих строків. Так, сплив строків, з якими закон пов'язує виконання за зобов'язаннями, хоча й не веде до припинення цих зобов'язань, але є однією з умов настання відповідальності боржника за несвоєчасне виконання своїх обов'язків. Сплив строку дії договору може бути підставою для припинення договору.

Сплив строків, встановлених стандартами, технічними умовами або договором про надійність майна, з яким пов'язувалося право вимоги від продавця чи підрядника безоплатного усунення недоліків у проданому чи виготовленому майні (гарантійні строки), веде до втрати можливості здійснення цього права.

Сплив встановлених законодавством претензійних строків (строків для попереднього пред'явлення боржнику вимог у зв'язку з неналежним виконанням ним своїх обов'язків) не припиняє право потерпілої особи звернутися за захистом порушених прав до суду, і є атрибутом примирної процедури.

У випадках, коли з передбаченими в законі строками пов'язується не просто можливість здійснення тих чи інших дій на основі права, яке є у особи, але і саме існування цього права, сплив вказаних строків веде до повного припинення правовідносин, які виникнули раніше. Саме з причини їх такої дії ці строки і отримали в літературі назву пресікальних (преклюзивних) строків. У якості такого можна назвати строк, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК, відповідно якого порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладання договору поруки.

У відповідності до ст. 252 ЦК строк визначається роками, місяцями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Частіше за все строки визначаються роками і місяцями, але законодавству відомі і більш короткі строки.

Коли терміни визначаються календарною датою, то це може бути конкретне число даного місяця (20 січня) або конкретне число кожного місяця (наприклад, у випадках періодичних платежів). Подібним випадком терміни визначаються згодою сторін, судами, але можуть визначатися безпосередньо нормативними актами.

Визначити термін можна і вказівкою на подію, яка неодмінно повинна настати. У договорах може бути вказано, що обов'язок постачальника з відправки вантажу річним транспортом обумовлюється початком або періодом навігації в даному водному басейні.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК).

Стаття 254. Закінчення строку

1. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

2. До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року.

3. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п’ятнадцяти дням.

Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.

4. Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.

5. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Інколи важливе значення має питання і про те, в який момент останнього дня строку закінчується відповідний строк. Вирішується це законодавством таким чином. За загальним правилом необхідні дії можна вчиняти до 24 години останнього дня строку. Але якщо ці дії мають бути вчинені в установі (наприклад, вантаж повинен бути зданий на склад), то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції. Всі письмові заяви та повідомлення, хоча і призначені для подачі у відповідні установи, але здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно (ст. 255 ЦК).