3. Форма правочину

Ст. 205 ЦК називається "Форма правочину. Способи волевиявлення", з чого можна дійти висновку, що законодавець вживає ці терміни як тотожні, і передбачає, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Якщо ж у законі не передбачена обов'язкова форма правочину, то сторони вправі за домовленістю обрати будь-яку. Правочини можуть також укладатися шляхом конклюдентних ( від лат. – виводити висновки) дій, тобто таких дій, з яких ясно видно бажання осіб досягти певних правових наслідків на заздалегідь відомих умовах (наприклад, купівля-продаж з допомогою автоматів).

Правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч. 2 ст. 205 ЦК).

Воля сторін може виражатися і мовчанням у випадках, передбачених законом. Так, ст. 764 ЦК передбачає, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніш встановлений договором.

У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням (п. 3 ст. 205 ЦК).

В усній формі у відповідності до ст. 206 ЦК можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. У ч. 2 цієї ж статті зазначається, що юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Слід зазначити, що це стосується і правочинів за участю юридичних та фізичних осіб, оскільки на підтвердження укладання, наприклад, договору роздрібної купівлі-продажу продавець повинен надати покупцеві - юридичній чи фізичній особі товарно-касовий чек. Згідно ч. 3 ст. 206 ЦК правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Письмову форму правочину розрізняють як просту і нотаріальну. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку, та якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Письмові правочини між фізичними особами або з їх участю підписуються особисто фізичною особою. Якщо ж фізична у зв’язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, то за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє. (ст. 207 ЦК)

У письмовій формі у відповідності до ст. 208 ЦК належить вчиняти:

1. правочини між юридичними особами;

2. правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, які можуть вчинятися усно;

3. правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, крім тих, які можуть вчинятися усно;

4. інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Так, у письмовій формі повинні вчинятися правочини щодо: збільшення позовної давності (ч. 1 ст. 259 ЦК), забезпечення виконання зобов'язання (ст. 547 ЦК), укладання попереднього договору коли не встановлена форма основного договору (ст. 635 ЦК), дарування майнового права та дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому (ч. 3 ст. 719 ЦК), найму будівлі або іншої капітальної споруди (ст. 793 ЦК), найму транспортного засобу (ст. 799 ЦК), найму житла (ст. 811 ЦК), позички між юридичними особами, а також між юридичною та фізичною особою (ч. 2 ст. 828 ЦК), перевезення вантажу (ч. 2 ст. 909 ЦК), транспортного експедирування (ст. 930 ЦК), зобов'язання прийняти річ на зберігання у майбутньому (ст. 937 ЦК), складського зберігання (ч. 3 ст. 957 ЦК), страхування (ст. 981 ЦК), управління майном (ст. 1031 ЦК), позики, якщо сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян і коли позикодавцем є юридична особа (ст. 1047 ЦК), кредитного договору (ст. 1055 ЦК ), банківського вкладу (ст. 1059 ЦК), розпорядження майновими правами інтелектуальної власності (ч. 2 ст. 1107 ЦК), комерційної концесії (ст. 1118 ЦК), спільної діяльності (ст. 1131 ЦК).

Нотаріальне посвідчення письмового правочину необхідне лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Так, нотаріального посвідчення вимагають правочини щодо: довіреності, що видається у порядку передоручення (ч. 2 ст. 245 ЦК), застави нерухомості (ст. 577 ЦК), купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна (ст. 657 ЦК), дарування нерухомості та валютних цінностей на суму, що перевищує десятикратний розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян (ч. 2 і 5 ст. 719 ЦК), договору ренти (ч. 2 ст. 732 ЦК), довічного утримання (ст. 745 ЦК), найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на рік і більше (ч. 2 ст. 793 ЦК), позички транспортного засобу (ч. 5 ст. 828 ЦК), управління нерухомим майном (ч. 2 ст. 1031 ЦК), заповіту (ч. 3 ст. 1247 ЦК), спадкового договору (ст. 1304 ЦК) та інші (повний перелік правочинів, що потребують нотаріального посвідчення, наводиться у п. 35 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Мінюсту України З березня 2004 р. №20/5).

На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу.

Ст. 210 ЦК передбачає, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Державна реєстрація передбачена кодексом як для прав на нерухомість (ст. 182 ЦК), так і для окремих правочинів, наприклад, для купівлі-продажу нерухомості (ст. 657 ЦК), ренти нерухомості (ст. 732 ЦК), довічного утримання, за яким передається нерухомість (ст. 745 ЦК), найму будівля або іншої капітальної споруди на строк не менше одного року (ст. 793 ЦК), управління нерухомим майном (ст. 1031 ЦК).

Стаття 210. Державна реєстрація правочину

1. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

2. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.