Тема 7. Правочини, представництво, строки, позовна давність

1. Поняття та види правочинів

2. Умови чинності правочину

3. Форма правочину

4. Недійсність правочину

5. Представництво

6. Строки, їх визначення та обчислення

7. Позовна давність

1. Поняття та види правочинів

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦК). Правочини належать до найбільш поширених юридичних фактів, є законними, правомірними діями та характеризуються рядом специфічних особливостей, що відрізняють їх від інших юридичних фактів.

По-перше, у правочині завжди проявляється воля його учасників (суб'єктів цивільних правовідносин). Якщо у правочині відсутнє волевиявлення, то немає і самого правочину. Цією ознакою правочин відрізняється від такого юридичного факту як подія, що виникає або припиняється незалежно від волі і волевиявлення суб'єктів цивільних правовідносин.

По-друге, правочин - завжди дія суб'єктів цивільних правовідносин, в якій волевиявлення спрямовано на досягнення, зміну або припинення певного, заздалегідь визначеного правового результату. Це відрізняє правочин від юридичного проступку, який хоча і породжує певні правові результати, але не внаслідок волевиявлення суб'єктів, а в силу закону.

По-третє, правочин – це дії, що відбуваються між суб'єктами (учасниками) цивільних правовідносин, насамперед, між фізичними та юридичними особами, і є елементом цивільної дієздатності як прояв закріпленої за ними цивільної правоздатності. Цим правочини відрізняються від таких дій державних органів, як акти державних органів, що приймаються в межах їх компетенції і мають цивільно-правове спрямування (наприклад, рішення міськвиконкому про підвищення тарифів за комунальні послуги або проїзд у міському транспорті). Цей адміністративний акт змінює цивільне правовідношення між його учасниками, але незалежно від їх бажання і волі.

По-четверте, правочин завжди правомірна дія, що відрізняє його від правопорушення.

У той же час, в науковій літературі пануючою точкою зору є ототожнення правомірності правочину з його законністю, тобто відповідністю його вимогам закону відносно форми, суб'єктного складу, змісту тощо. Правомірність, яка розуміється у цьому смислі, розглядається як необхідний елемент, істотна ознака правочину, без якої дія не може вважатися правочином. За вказаною ознакою правочин відмежовується від всіх тих юридичних дій, які не відповідають закону, порушують його, хоча, можливо, за своєю зовнішньою формою вони і виглядають як правочини (О.О.Красавчиков).

Представляється, що це не те поняття правомірності, яким повинно характеризуватися правочин як дія, що займає в загальній системі юридичних дій особливе місце. Відповідність або невідповідність правочину закону - це питання про оцінку правочину, про його припустимість або неприпустимість. Тому дане поняття правомірності не є ознакою (елементом) правочину. В іншому випадку довелося б всі передбачені законом недійсні правочини визнавати тільки правопорушеннями, хоча не визиває сумніву, що правочини, що вчинені, наприклад, під впливом добросовісної помилки або з порушенням приписаної законом нотаріальної форми правопорушеннями не є. Втім, як це буде показано далі, визнання деяких з правочинів недійсними не виключає інколи і класифікацію їх у якості правопорушень.

Тут важливо підкреслити: правомірність правочину як його характерна ознака означає тільки те, що дії фізичних і юридичних осіб, спрямовані на набуття, зміну і припинення цивільних прав і обов'язків, є дозволеними, визнаються нормальним способом (засобом) проявлення їх цивільної дієздатності.

В залежності від певних особливостей правочини поділяються (класифікуються) на визначені види або групи.

1. В залежності від того, чи виявляється воля, спрямована на виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, від одного, двох або більшої кількості осіб, правочини поділяються на односторонні, двосторонні або багатосторонні.

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами ( ч. 3 ст. 202 ЦК). Односторонні правочини здійснюються, як правило, однією особою, наприклад, заповіт, відзив довіреності, прийняття спадщини.

3. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Односторонній правочин може створювати обов’язки лише для особи, яка його вчинила.

Односторонній правочин може створювати обов’язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами ( ч. 3 ст. 202 ЦК).

В деяких випадках односторонній правочин породжує права та обов'язки тільки при повідомленні сторони про свої наміри, наприклад, про припинення існуючого договірного правовідношення, і без такого попередження юридичні наслідки (припинення договору) не настануть.

Двостороннім правочином називається погоджена дія двох, а багатостороннім правочином - трьох і більше сторін. Двосторонні і багатосторонні правочини іменуються ще також договорами або взаємними правочинами. В цих правочинах повинна бути узгоджена воля двох чи більше сторін, спрямована на досягнення певного правового результату. Як правило, цей результат для сторін правочину є прямо протилежним, наприклад, у договорі купівлі-продажу продавець бажає продати товар і тим самим припинити своє право власності на річ (товар), а покупець бажає набути цю річ і встановити тим самим своє право власності на неї. Тільки у такому багатосторонньому правочині як договір про спільну діяльність воля сторін спрямована на досягнення єдиного, спільного результату.

Стаття 202 ч. 5: До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов’язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

2. В залежності від змісту взаємних прав та обов'язків сторін правочини поділяються на оплатні і безоплатні. Оплатним визнається правочин, у якому сторона, що вчинила дію майнового характеру (передача речей, грошей, виконання робіт, надання послуг), має право вимагати від іншої сторони зустрічного майнового надання. Передавши річ, продавець набуває право вимагати від покупця зустрічної дії - сплати домовленої суми за товар. Більшість цивільно-правових правочинів є оплатними. Платність чи безоплатність правочинів визначається законом, згодою сторін або витікає із сутності правовідносин. Так, хоча за визначенням ЦК договір підряду, доручення або схову і є оплатним, але сторони можуть домовитися й про безоплатність виконаних робіт або наданих послуг. В той же час із сутності договору купівлі-продажу витікає його тільки оплатний характер і, навпаки, із договору дарування - тільки його безоплатний характер. Безоплатними називаються правочини, в яких сторона, вчинивши дію майнового характеру, не має право вимагати зустрічного майнового надання.

3. В залежності від моменту, з якого правочини вважаються укладеними і з якого у них виникають права та обов'язки, вони поділяються на консенсуальні та реальні. Консенсуальний (від лат. консенсус - згода) правочин вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов. Більшість цивільно-правових договорів є консенсуальними. Реальний (від лат. рес - річ) правочин вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди по всім істотними умовам і передання речі. До передання речі в реальних правочинах права і обов'язки сторін не виникають. До реальних правочинів відноситься договір дарування, позики, страхування. Тобто, якщо в консенсуальних правочинах передача речі означає його виконання, то в реальних - його укладання.

4. В залежності від значення підстави для їх дійсності правочини поділяються на каузальні та абстрактні. Каузальними (від лат. кауза - підстава, причина, повід) вважаються правочини, у яких прямо зазначені підстави в силу яких сторони вчиняють певні дії. Так, покупець тому зобов'язується сплатити певну суму грошей, що йому продавцем передано конкретне майно (товар). Під підставою правочину слід розуміти причину, із-за якої сторона зобов'язана вчинити ту або іншу дію. Підстава повинна бути в правочині законною і здійсненою, бо в іншому випадку правочин не породжує юридичних наслідків. Підстави в правочині потрібно відрізняти від мотиву, керуючись яким сторона вступає в правочин. Мотив - це внутрішнє психічне спонукання, в силу якого особа укладає правочин. Наприклад, особі негайно необхідні гроші, і вона продає потрібну річ, або особі набридла річ і вона її продає. Мотив знаходиться поза право чином, не входить до його змісту і не має юридичного значення. Абстрактними (від лат. абстракціум - відривати, відділяти) визнаються правочини, в яких підстава вчинення дій прямо не зазначена. Абстрактним правочином вважається видача векселя, який породжує нічим не обумовлене зобов'язання сплатити зазначену в ньому грошову суму, тобто в ньому не зазначається, чому ця сума повинна бути сплачена.

5. В залежності строку виникнення прав і обов'язків правочини поділяються на строкові та безстрокові. В безстрокових правочинах не визначається момент їх виникнення і момент припинення. Такі правочини вважаються укладеними з моменту досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов, а припиняються з моменту вимоги однієї сторони. Так, за безстроковою позикою позикодавець у будь-який момент може вимагати повернення позики. Строковими називаються правочини, в яких точно зазначено строк виникнення прав і обов'язків сторін, тривалість їх існування та момент їх припинення. В строкових правочинах сторони можуть зв'язати виникнення прав і обов'язків або їх припинення в залежності від настання певної календарної дати чи певної події, відносно якої точно відомо, що вона наступить (навігація, льодостав, добра погода тощо). Якщо сторони визначили виникнення прав і обов'язків певної датою, то це правочин з відкладальним строком, а якщо припинення - правочин зі скасувальним строком.

Строк в правочині потрібно відрізняти від обставини, щодо якої невідомо, настане вона чи ні, бо строк як явище об'єктивне, настає завжди. Правочин вважається укладеним під відкладальною обставиною, якщо сторони обумовили настання або зміну прав і обов'язків обставиною, відносно якої невідомо, настане вона чи ні (квартира буде здана в найом, якщо дитина поступить в інститут). Правочин вважається укладеним під скасувальною обставиною, якщо сторони в ньому обумовили припинення прав та обов'язків обставиною, відносно якої невідомо, настане вона чи ні (дача здається в найм до приїзду родичів).

Стаття 212. Правочини, щодо яких правові наслідки пов’язуються з настанням певної обставини

1. Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов’язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

2. Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов’язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина).

3. Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

4. Якщо настанню обставини недобросовісно сприяла сторона, якій це вигідно, обставина вважається такою, що не настала.

В науковій літературі наводиться й інші класифікації правочинів. Так, наприклад, з римських часів відомі так звані фідуціарні правочини (від лат. - довіра), які базуються на довірчих відносинах сторін та вимагають особливої чесності (доручення, управління майном тощо).

Виділяються також біржові правочини, які відповідно до ст. 15 Закону України "Про товарну біржу" від 10 грудня 1991 р. визначаються як біржові операції: "Біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених нижче умов: а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. … Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі. Біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам."

Наведена класифікація є найбільш традиційною в цивілістичній науці, хоча в теорії зустрічаються і більш детальні.