Тема 4. Юридичні особи як учасники цивільних відносин

1. Поняття, види та організаційно-правові форми юридичних осіб

2. Створення юридичної особи та її припинення

3. Господарські товариства: загальні положення

4. Види господарських товариств

4.1. Повне товариство

4.2. Командитне товариство

4.3. Товариство з обмеженою відповідальністю

4.4. Товариство з додатковою відповідальністю

4.5. Акціонерне товариство

5. Виробничий кооператив

1. Поняття, види та організаційно-правові форми юридичних осіб

Стаття 80. Поняття юридичної особи

1. Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Щодо сутності правової природи юридичної особи в науковій літературі висловлено багато точок зору, ми приєднуємось до тієї, що юридичні особи - це реальні суб'єкти цивільного права, і їх виникнення та існування обумовлено розвитком економіки і соціальними потребами. У той же час не всі організації можуть бути юридичними особами, а лише ті, які відповідають певним ознакам:

1. Організаційна єдність юридичної особи проявляється у визначенні цілей та задач, у її внутрішній структурі, що складається з певних органів, які мають відповідну компетенцію. Організаційна єдність передбачає її участь у цивільному обігу як єдиного цілого, і знаходить своє відображення в установчих документах юридичної особи чи в акті органу державної влади про створення такої особи.

Компетентція органів юридичної особи закріплюється або в її установчих документах, або в окремому положенні про ці органи. Відносно деяких юридичних осіб сам закон містить вказівку на те, з яких органів вони повинні складатися та встановлює основні положення їх компетенції. Так, ст. 97 ЦК України вказує, що органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом; ст. 98 ЦК - що загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу; а ст. 99 ЦК - що загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад.

2. Наявність відокремленого майна означає, що майно юридичної особи повинно бути відокремлено як від майна їх засновників (засновника), так і від майна інших юридичних осіб, інших суб'єктів цивільного права. Юридичні особи у відповідності зі ст. 325 ЦК можуть мати на праві власності будь-яке майно, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Все майно юридичної особи закріплюється на її самостійному балансі на праві власності, праві господарського відання або праві оперативного управляння.

3. Виступ у цивільному обороті від свого імені. Кожна юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та характер її діяльності (ст. 90 ЦК). Повне найменування юридичної особи слугує цілям індивідуалізації її стосовно інших юридичних осіб, які займаються аналогічною діяльністю. Тому, щоб не виникала плутанина, закон прямо передбачає, що юридична особа не має права використовувати найменування іншої юридичної особи. Так, господарські товариства можуть використовувати комерційне (фірмове) найменування, а найменування повного товариства має містити імена (найменування) всіх його учасників, слова "повне товариство" або містити ім'я (найменування) одного чи кількох учасників з доданням слів "і компанія", а також слова "повне товариство" (ч. 3 ст. 90, ч. 4 ст. 119 ЦК України).

4. Самостійна майнова відповідальність. Здатність юридичної особи виступати самостійно в цивільних відносинах обумовлює її здатність відповідати за свої зобов'язання своїм майном. У відповідності з ч. 3 ст. 96 ЦК учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом. У той же час за зобов'язаннями, що виникли до реєстрації юридичної особи, відповідальність несуть особи, які створюють юридичну особу. Юридична ж особа відповідає за зобов'язаннями її учасників (засновників), що пов'язані з її створенням, тільки у разі наступного схвалення їхніх дій відповідним органом юридичної особи.

Всі ці ознаки однаково важливі, і відсутність хоча б однієї з них виключає можливість існування організації як юридичної особи. Таким чином, юридична особа - це організація, створена і зареєстрована у встановленому порядку, яка має організаційну єдність та відокремлене майно, виступає в цивільному обороті від власного імені та несе самостійну майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями.

Види юридичних осіб.

Ч. 1 ст. 81 ЦК України зазначає, що юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна. Із положення цієї норми витікає три можливих види юридичних осіб: а) юридичні особи засновані на об'єднанні осіб, тобто це політичні партії та громадські організації; б) юридичні особи засновані на об'єднанні майна - господарські товариства та в) юридичні особи засновані на об'єднанні осіб і майна - виробничі кооперативи.

Ч. 2 ст. 81 ЦК України вказує, що юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на два види: юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом органу державної влади або органу місцевого самоврядування. Цивільним Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права. Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом. На юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Організаційно-правові форми юридичних осіб. Всі юридичні особи з урахуванням їх видових ознак повинні втілюватися у конкретну організаційно-правову форму, під якою слід розуміти визначений тип організації, у якості який повинна утворюватися і діяти юридична особа. У ст. 83 ЦК зазначено, що юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та інших формах, встановлених законом.

Товариством є організація, створена шляхом об’єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.

Стаття 84. Підприємницькі товариства

1. Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.

Стаття 85. Непідприємницькі товариства

1. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.

2. Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом.

Стаття 86. Здійснення підприємницької діяльності непідприємницькими товариствами та установами

1. Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об’єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об’єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна. Особливості правового статусу окремих видів установ встановлюються законом.

Положення цієї глави ЦК застосовуються до всіх товариств та установ, якщо інші правила для окремих видів товариств або установ не встановлені законом.

Поняття установи є новим для української цивілістики, але наступні статті кодексу чітко та адекватно, так як це зроблено для товариств, не розкривають юридичної сутності цієї організаційно-правової форми, як, до-речі, і більшість вчених. Тому при розкритті сутності такої організаційно-правової форми як установа можна тільки робити певні припущення. За радянські часи під установою розумілася організація, що перебувала на державному бюджеті і мала самостійний кошторис, керівник якої користувався правами розпорядника кредитів (ст. 24 ЦК УРСР). Всі установи були державними, тобто суб'єктами публічного права, на відміну від чинного кодексу, який відносить установу до юридичних осіб приватного права. Сучасне законодавство вживає термін «установа» або як самостійний, або у словосполученні: банківська, фінансова, бюджетна, кредитно-фінансова, консульська установа, установи науки, культури, освіти, установи пенітенціарної системи, бюджетна, науково-дослідна, державна госпрозрахункова тощо. Так, Закон України «Про наукову і науково технічну діяльність» від 13.12.1991 у ст. 1 зазначає, що науково-дослідна (науково-технічна) установа (далі — наукова установа) — юридична особа незалежно від форми власності, що створена в установленому законодавством порядку, для якої наукова або науково-технічна діяльність є основною і становить понад 70 відсотків загального річного обсягу виконаних робіт. Таким чином підсумовуючи наведене, можна дійти висновку, установа - це організація, яка може бути створена як суб'єктами публічного, так і приватного права, які не приймають участі в управлінні нею, шляхом об'єднання їхнього майна, яке є власністю установи, для здійснення управлінських, науково-освітніх, соціально-культурних та інших функцій, не пов'язаних з одержанням прибутку. Держава може створювати установи - суб'єктів публічного права, які здійснюють і владні повноваження (міністерства, комітети тощо). Управлінські установи створюються її засновниками для щоденного та оперативного вирішення організаційних, господарських та інших питань. Установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню (ст. 86 ЦК України).

Стаття 101. Управління установою

1. Засновники установи не беруть участі в управлінні нею.

В установі обов’язково створюється правління, до якого застосовуються положення статті 99 цього Кодексу.

Установчий акт може передбачати створення також інших органів, визначати порядок формування цих органів та їх склад.

2. Нагляд за діяльністю установи здійснює її наглядова рада.

Наглядова рада здійснює нагляд за управлінням майном установи, додержанням мети установи та за її іншою діяльністю відповідно до установчого акта.

Стаття 102. Передання майна установі

1. В установчому акті визначається майно, яке засновник (а в разі його смерті — зобов’язана особа) повинен передати установі після її державної реєстрації.

Стаття 103. Зміна мети установи та структури управління

1. Якщо здійснення мети установи стало неможливим або воно загрожує суспільним інтересам, то відповідний орган, який здійснює державну реєстрацію, може звернутися до суду з заявою про визначення іншої мети установи за погодженням з органами управління установою.

2. У разі зміни мети установи суд повинен враховувати наміри засновника та дбати про те, щоб вигоди від використання майна установи передавалися тим дестинаторам, яким ці вигоди призначалися за наміром засновника.

3. Суд може змінити структуру управління установи, якщо це необхідно внаслідок зміни мети установи або з інших поважних причин.

4. У разі зміни мети установи або зміни структури управління установи її правління зобов’язане повідомити суд у письмовій формі про свою думку з цього питання.