57. Прощання з лісом

Коли після заморозків встановилися сухі, сонячні, тихі зовсім не осінні дні, я поїхав туди, де провів літо .

Я стояв, дивився й не міг надивитися . До чого ж красива наша осінь! З чим її можна порівняти? Не відірвати погляду, на що не подивився б . Он у своїй багряниці червоніє осика . То треба ж так дивовижно розфарбувати кожен листок! Не знайдеш двох схожих . Усі різні: від жовтого до багряного .

Як тихо . І як світло! Яким прозорим став ліс! Він зовсім інший, ніж улітку . Той був якимось кошлатим у своєму буйному розквіті, а цей став суворим . Він немов очистився й затих в очікуванні того неминучого, що скоро принесе йому час . Настане холод – треба зібратися із силами, щоб вистояти . Треба готуватися, і він готувався, і я відчував, як навколо мене відбувається одвічне таїнство . Він був зайнятий своєю справою, і я боявся порушити його спокій .

У бору сосни ще влітку скинули минулорічні голки, вистелили ними всю землю, і вона стала м’якою і теплою . Самі ж сосни одяглися в свіжу сильну зелень, уже готові до всього, що принесе зима . Тут, у бору, колись було багато боровиків, але тепер, скільки я не вдивлявся, не знаходив . Ùо ж, усьому свій час . Але я не дуже й шкодував, бо бачив ліс, бачив його таким, якого ще не знав .

Я йшов, зупинявся, дивився на цю первозданну вічну красу і не міг надивитися . Я відчував, що в мені відбувається щось хороше, що мені невимовно відрадно серед принишклих дерев, від них віє спокоєм .

Мені подобалося йти в далечінь . І не лякало, що я втомлюся, що зі мною може щось трапитись, що я один .

Якось я зовсім забув про гриби, і раптом на узліссі з ялин і осик упав мені в око великий, з тарілку, ніяк не менше, жовтоголовий підосичник . Тут же в траві зажовтіли ще кілька тарілок . І раптом – білий розкішний гриб . Останній привіт осіннього лісу!

Поступово я відволікся від пошуку й знову ввійшов у тихий світ лісового таїнства, який уперше за моє життя відкрився тут і зачарував мене своїм жовтим світінням . І я вже відчував, що долучаюся до нього, що ще трохи – і я зрозумію щось таке, що до цього дня було недоступним, чого я не знав . Я навіть не здригнувся, як це зазвичай буває, коли з тріском злетіла в декількох кроках від мене глухарка, я спокійно проводив її поглядом, а її довго було видно в просвітах дерев .

Немов вона зшивала їх невидимою ниткою .

Я зайшов далеко, а все ще не хотілося повертатися . Але треба було йти . Сонце вже тягне на захід . Я зупинився і кинув прощальний погляд на весь ліс . Він золотів, тихий і сильний .

– Прощай! – крикнув я . Ай! – відповіла луна .

(443 слова) За С. Вороніним

58. Ëàстіâêè

Ùе в дитинстві я дуже любив спостерігати за веселими швидкокрилими ластівками . Сховаєшся, бувало, у спекотний літній день у високих житах або на березі річки в запашній траві посеред нескошеного квітучого лугу, задивишся на блакитне літнє небо, по якому тихо пливуть пухнасті білі хмари . А високо-високо під хмарами кружляють, купаються в повітрі білогруді швидкі ластівки!

Ùоліта під високим карнизом будинку, де проходило моє дитинство, білогруді веселі ластівки ліпили свої гнізда . Я уважно спостерігав, як із країв калюжі носять вони в дзьобах липкий бруд, клеять із нього свої маленькі й охайні житла . Милувався потім, як виводять і годують пташенят . Я близько бачив, як, учепившись за край гнізда, вони годують своїх дітей, що вітають батьків веселим і бадьорим писком .

Життя ластівок пов’язане з життям людини . Ластівки спритно пірнають у відкриті ворота й двері, у відкриті вікна порожніх старих будівель . Ці птахи харчуються виключно комахами . Майже все своє життя ластівки проводять у повітрі – у польоті . Широким своїм ротом вони спритно ловлять літаючих комах .

Ластівки вміють гарно співати . Всядеться пташка на кінець даху, струшуючи довгим хвостом, починає щебетати свою нескладну, але дуже приємну пісеньку .

Між собою ластівки живуть у великій дружбі, ніколи не сваряться, ніколи не заважають одне одному будувати свої гнізда . Трапляється, що в їх гніздо забереться нахаба-горобець . Ластівки неспокійно в’ються навколо гнізда, намагаючись вигнати непроханого гостя . Іноді вони кидають зайняте горобцями гніздо й починають ліпити інше поруч .

Перед зміною погоди, перед грозою ластівки літають низько над землею . Ідеш по дорозі в поле, а над самою дорогою швидко проносяться довгохвості птахи, ловлячи в землі комах . Часто можна бачити ластівок, які літають над самою поверхнею ставка чи широкої спокійної річки . Своєю грудкою вони торкаються води, залишаючи на воді круги, які розпливаються . Так вони купаються і п’ють на льоту воду . Я не знаю пташок, які миліші від наших ластівок . Швидким польотом своїм вони оживляють дощове, похмуре чи ясне літнє небо . Люди здавна ставляться до ластівок з любов’ю, дали їм таке пестливе ім’я .

Є ще ластівки, які живуть і роблять свої гнізда в берегових піщаних крутих схилах, риють у них глибокі нори . Вони відрізняються сіруватим відтінком оперення від звичайних ластівок .

Зимують ластівки в далекій Африці й щороку повертаються на свою батьківщину . У кінці літа, перед відльотом, вони збираються в невеликі зграйки; їх можна бачити сидячими на телефонних і телеграфних дротяних проводах, на голих, схилених над водою сучках . Повертаються ластівки в рідні краї пізніше за інших перелітних птахів .

«Ластівка на своєму хвості літо приносить», – кажуть люди здавна . Важко зрозуміти, як багато перелітних птахів, зокрема й ластівки, знаходять шлях до своїх старих гнізд . Над лісами, над морями, над високими горами, над широким степом вони пролітають багато тисяч кілометрів, безпомилково знаходять місце, де колись самі народилися .

(440 слів) За І. Соколовим-Микитовим