22. Наслідки технічного прогресу

Озирнімося навколо . Дедалі частіше постає питання про непередбачені наслідки науково-технічного прогресу . Надрозвинена інформатика й небувала легкість переміщень, які надихають, тішать і додають відчуття могутності й сили, насправді ослаблюють і знеособлюють кожного зокрема .

Поспіх став життєвою нормою . Індивідуальні запити в безмежжі необхідності непомітно перетворюються в одноманітну картинку масовості та серійності . Всюдисуща реклама безупинно руйнує здатність людини до самостійного судження . Телевізор привчає до калейдоскопічного нашарування зміни вражень . Ідеться вже не про самі враження, а про цю безперервну зміну, без якої неначе й жити стає неможливо . А електронний вітер, з безглуздою гордістю званий інформаційним вибухом, видмухує всі запаси пам’яті, перетворюючи стару скарбницю на порожню й слизьку трубу .

Інтенсивний розвиток електроніки й радіотехніки призвів до забруднення природного середовища електромагнітними випромінюваннями . Головне їх джерело – радіо-, телевізійні й радіолокаційні станції та центри, високовольтні лінії електропередач і підстанцій, електротранспорт, телевізори й комп’ютери (особливо – телевізійні зали, студії, комп’ютерні центри, де зосереджено багато цієї техніки) .

Ùо таке електроніка? Вона не жива й не мертва, а швидкість процесів, які відбуваються в ній, величезна . Її не назвеш розумною, проте й на безглузду вона не скидається . Їй властиве щось на зразок саморозмноження, а її підприємливість не має меж . Хто вона: утішник, «полегшувач» життя? Ні, вона полегшує не життя, а розв’язання тих здебільшого штучних завдань і задоволення порожніх потреб . І робить вона це лише з тією кабальною умовою, що ми передоручимо їй власну ініціативу й відповідальність, станемо без неї безпомічними і безмежно залежними від її сумнівних зручностей .

Слідами технічного прогресу вона ввірвалася в людську душу й мозок, бажання і навички, прагнучи опанувати людину й переінакшити її за власною подобою .

Ùо й казати: момент вторгнення був обраний навдивовижу прицільно – саме кінець чергової культурної епохи, період, що несе душевну прострацію й затемнення духу, журливий перебій, коли дитяча основа людини звільняється від несправж ніх дорослих нашарувань, що обпадають з неї, як пересохла фарба з жерсті, і виразно заявляє про себе . У чому виявляється найповніше дитяче єство? У безвідповідальності .

У необачності .

У самозабутній грі .

У мене перед очима численні натовпи дітей, повністю захоплених новою чарівною іграшкою – комп’ютером . Забуто все: затишок рідного дому, авторитет батька, школа, вимоги вихователів і вчителів, необхідність тривалого й нудного навчання .

І якщо роздмухати гру до тих грандіозних розмірів, які солодко вимріяв добрий професор Тапскотт, – наслідки будуть жахливими, оскільки дитячі ігри так званих дорослих небезпечні геть не по-дитячому .

Братання з комп’ютером культивує моральну спустошеність, лінь мозку, вседозволеність і ганебну для дорослих психологію розбещеної дитини .

Утім, мені не здається, що електронна недуга зайшла посправжньому далеко . Шкода лише, що моє припущення побудоване не на вірі в здатність людини отямитися й зрозуміти, а на невтішній упевненості, що людству, яке загралося, забракне часу й можливості довести цю гру до її логічного завершення .

(452 слова) За В. Акоповим

23. Íåсïîäіâàíà çóстðі÷

У природі ще взимку народжується, поволі утверджується й живе передчуття майбутньої весни . Сонце, прибуваючи в середині лютого з кожним днем дедалі більше й більше, уже готується до повернення птахів . Воно будить або й збудило вже десь далеко у світових мандрах їхню свідомість солодким передчуттям польоту на рідну землю, яка є для них єдиною дорогою, бо лише тут вони співають весільних пісень і лише тут виводять потомство…

Прелюдія весни вичарувала збудливу й гостру красу загадкової природи, що всміхалася таємницями .

А ця зустріч на вулиці – наче також усміх таємниці .

На довгих ніжках-галузинках ішов назустріч великий птах . Я впізнав у ньому лелеку, званого ще гайстром чи бузьком . Тільки чому цей гайстер записався в пішоходи замість того, щоб міряти крильми небесні простори? І чому йде по втоптаному сніжку так, як міг би йти навесні по шовковій луговій траві?

Тигристе кошеня випірнуло зі щілини в паркані, примружилося, згорнулося пухнастим клубком, і лелека, проходячи мимо, легенько луснув дзьобом його по тім’ю . Кошеня вскочило назад у щілину в паркані, а лелека незворушно ступав уперед .

Біля колодязя, де сріблилася намерзлою кригою вода, лелека спинився . Стрельнув довгою шиєю в один та в другий бік, тоненько клацнув дзьобом . І глянув на вершок клена так, наче хотів дістати щиглика, що метушився на гіллі . Чорнобіло-червоно-жовтий щиглик не звернув ніякісінької уваги на лелеку, і тоді великий птах, наче образившись, знову клацнув дзьобом .

І вже також не звертав увагу на товстодзьобого щиглика, тягнувся поглядом у вечірні небеса . Може, йому вже причувався в сизій висоті поклик лелечий . Але ще не час повертатися лелекам додому, ще не пора озиватися в небесах . Треба чекати принаймні до кінця березня, а коли весна припізниться, то й довше, лише тоді повернуться побратими додому . Може, тоді повернеться з вирію й лелечиха, на яку він також очікує, зоставшись на зимівлю в селі .

Тужливо подивившись у небо, лелека від криниці повертається назад у бічну вуличку, з якої вийшов . І я бачу тепер, що праве крило в нього раз і вдруге відвисло до самої землі, черкнувши чорним пером по снігу . Лелека глухо зашипів, наче розгнівався, підтягнув одвисле крило вгору, приклав до довгого тулуба, та скоро воно знову безсило відвисло й знову черк нуло чорним пером по білому снігу .

Отже, переламав крило, а тому й не зумів одлетіти до вирію наприкінці серпня, зостався на догляд дітей чи дорослих у людському гнізді . Ти ж бач, як призвичаївся до безкрилого свого побуту і як призвичаїлись усі до земного лелеки . Та все ж так і жде на весну, чує її прихід заздалегідь, наслухає пісню побратимів у небесах, де ще не скоро їй, скромній і простій, з’явитися…

Лелека поволі, але впевненою ходою йде по вуличці, скоро й зникає у відчиненій хвіртці якоїсь садиби, а я не можу позбутися гострого відчуття, що спектр пташиних емоцій близький до людських .

(450 слів) За Є. Гуцалом