16. Свобода – право кожної людини

Для кожної людини, яким не був би її світогляд, свобода належить до числа вищих ідеалів . Відповідно до світовідчуття кожного з нас, свобода – це те, що належить нам за народженням . Ніхто не має права відібрати свободи в людини проти її волі (зрозуміло, за винятком того випадку, коли вона вчинила злочин) . Навіть спроба відняти чиюсь свободу – злочин проти високого звання Людини .

Але в житті кожен з нас поступається своєю особистою свободою заради загального блага . Це відбувається як у дрібних справах, так і в справах більш важливих . Візьмемо, приміром, простий випадок – гру у футбол . На ігровому полі десять гравців погоджуються підкорятися вказівкам одинадцятого – капітана, а вся команда з одинадцяти осіб погоджується грати за правилами гри і підкорятися рішенням судді . Жоден із гравців не претендує на свободу грати за власними правилами: жодна гра не була б можливою, якби вони не прийняли таких умов .

Ми добровільно поступаємося якимись елементами нашої особистої свободи й у більш важливих ситуаціях . Як громадяни цивілізованої держави ми підкоряємося законам країни в ім’я загального блага, що полягає в мирному й цивілізованому житті .

Проте коли йдеться про працю кожної людської істоти на свободу як про принцип, усі ми, незалежно від характеру нашого світогляду, погоджуємося з тим, що це право не повинно порушуватися . Тому й відчуваємо справедливе обурення, зустрічаючись із поневоленням іншої людини, зі ставленням до неї як до гвинтика від машини, засобу досягнення якихось цілей, буде це чиїмось задоволенням чи благом окремої особистості . Кожна людина будь-якої національності, будь-яких віку й статі, кольору шкіри й віросповідання має право на те, щоб до неї ставилися не як до статиста й засобу виробництва, а як до самодостатньої особистості, як до Людини, яка має власне ім’я і свої індивідуальні особливості . Вона народжена, аби бути вільною .

Проте з приводу основної умови свободи людини є розбіжності . Коли постає питання про те, що є принциповою умовою реалізації повної свободи людини, виявляється, що теїстичний і атеїстичний світогляди, які є основними типами життєвих позицій, кардинально розходяться у своїх відповідях на нього . Це питання, по суті, сформульоване так: чи є людство вищою і єдиною розумною силою в нашому світі й у Всесвіті в цілому? Це запитання, у свою чергу, тягне за собою інші, наприклад: чи є людство абсолютно вільним вирішувати, як поводитися, а також що правильно, а що неправильно? Які вищі цінності людства? Яка кінцева мета існування? Якою вона взагалі має бути? І чи повинна людина бути відповідальною перед кимось, окрім себе самої?

Чи, можливо, існує Бог, який, створивши Всесвіт і людство, має право встановлювати закони не тільки фізичні, а й моральні й духовні, призначені для керування поведінкою людей? І чи правда, що людство загалом і кожний індивід відповідальні за те, як вони поводяться?

Кожен повинен знайти в житті для себе відповідь на ці запитання .

(451 слово) За Ä. Ãóäіíãîì