24.Морфологічна характеристика аналізаторів згідно вчення і.П. Павлова.

За визначенням І. П. Павлова, органи чуття є периферійними частинами аналізаторів. Аналізатори — це складні нейродинамічні системи, аферентні відділи рефлекторних дуг, які здійснюють зв'язок центральної нервової системи із зовнішнім і внутрішнім середовищем. Кожен аналізатор має периферійну частину, де сприймаються подразнення (органи чуття); проміжну (провідні шляхи і підкіркові утвори, що передають нервові імпульси); центральну (кора головного мозку, де відбувається остаточний аналіз і синтез сприйнятого відчуття). Кожний аналізатор складається із сприймаючих рецепторів,нервів, що відходять від рецепторів, і відповідних ділянок кори і підкірки головного мозку, де й відбувається остаточний аналіз і синтез збудження і формування наших відчуттів.

25. Розвиток органа зору у найпростіших, черв’яків, безхребетних .

Найпростіша будова світлочутливих органів у дощових черв'яків. Вони представлені тільки світлочутливими клітинами, які розміщені в епідермісі шкіри й під ним, а також між нейронами нервових вузлів. Найбільше світлочутливих клітин знаходиться на передньому кінці тіла черв'яка.

У деяких безхребетних (окремих видів кільчастих черв'яків і молюсків, комах, ракоподібних) органи зору розміщені групами на голові і розділені між собою пігментом. Такі очі називають складними. Вони пристосовані до образного й мозаїчного зору.

26.Філогенез зорового аналізатора у хребетних тварин.

Найпростіша будова світлочутливих органів у дощових черв'яків. Вони представлені тільки світлочутливими клітинами, які розміщені в епідермісі шкіри й під ним, а також між нейронами нервових вузлів. Найбільше світлочутливих клітин знаходиться на передньому кінці тіла черв'яка.

З появою у світлочутливих органах пігментних клітин розрізняють два типи будови світлових рецепторів. Перший тип характеризується тим, що світлочутливі клітини захищені пігментними клітинами. Рецепторну функцію в них виконують лише спеціальні частини, які спрямовуються в бік джерела світла. Такі світлочутливі органи називають прямими очима. Вони властиві окремим видам медуз. Для другого типу будови світлочутливих органів характерно те, що рецепторні частини світлочутливих клітин у вигляді паличко- і колбочкоподібних відростків не спрямовуються в бік джерела світла. Вони розміщені на протилежних полюсах світлочутливих клітин і заглиблені в пігментні клітини. Для того щоб досягти рецептора, світлове подразнення проходить через усю клітину. Такі світлочутливі органи називають інвертованими очима. Інвертовані очі забезпечують найкращий захист світлочутливих клітин від всебічної дії світла і дають змогу визначати джерело світла. Вони є у деяких видів медузі війчастих черв'яків. Іноді інвертовані очі розміщені на одному рівні із зовнішнім покривом тіла тварин, утворюючи зорові плями (деякі види медуз). Ділянки зовнішніх покривів тіла тварин із світлочутливими органами заглиблюються і формують зорові ямки, які захищають світлочутливі органи від механічних подразнень. Кількість зорових ямок залежить від кількості розміщених у них світлочутливих клітин. Чим більше світлочутливих клітин, тим менше зорових ямок. їх може бути тільки одна пара на голові. Парні світлочутливі органи не лише сприймають світлові подразнення, а й орієнтують і контролюють рух тварин залежно від джерела світла.

У разі зростання країв зорових ямок утворюються міхурчасті очі (деякі види кільчастих черв'яків і молюсків). У міхурчастих очах збільшується кількість світлочутливих клітин, які формують сітківку, утворюються світлоза-ломлювальні середовища, акомодаційний апарат і апарат, що регулює потік світла в глибину ока. З появою світлозаломлювальних середовищ світлочутливі органи перетворюються на органи зору, які можуть не лише сприймати світло й колір, а й визначати форму предметів і відстань до них. У деяких безхребетних (окремих видів кільчастих черв'яків і молюсків, комах, ракоподібних) органи зору розміщені групами на голові і розділені між собою пігментом. Такі очі називають складними. Вони пристосовані до образного й мозаїчного зору.

У ланцетника парних очей немає. У нього функціонують численні вічка Гессе, розміщені в нервовій трубці. Кожне вічко складається із світлочутливої клітини, яка рецепторним кінцем занурена в пігментну клітину чашоподібної форми. Від протилежного кінця клітини відходить нейрит. У хребетних тварин органи зору парні. Вони розвиваються із стінки переднього мозкового міхура (рис. 14.2). Ділянка ембріональної мозкової стінки, вкрита м'якою мозковою оболонкою, розростається у вигляді двох очних міхурців (I—V). Вони досягають ектодерми і з'єднуються з мозком короткими порожнистими ніжками 4. Ділянка стінки очного міхурця, яка розміщена позаду ектодерми, випинається в порожнину міхура. Внаслідок цього утворюється очний бокальчик з подвійними стінками. Ніжка очного бокальчика перетворюється на зоровий нерв 4. Із стінок очного бокальчика розвивається внутрішня оболонка ока — сітківка 5. Пігментний шар сітківки формується із зовнішньої, нервовий — з внутрішньої стінки.