1)Значення нервової системи для організму тварин

Кожний живий організм постійно перебуває в тісному зв'язку з навколишнім середовищем. Відомо, що основним проявом життя є обмін речовин, який залежить від умов навколишнього середовища і змінюється разом з ними, такі зміни в організмі відбуваються за участю нервової системи, яка не тільки сприймає подразнення, а й зумовлює стан збудження відповідних органів і забезпечує відповідь (реакцію) на подразнення. Відповіддю на подразнення з боку організму можуть бути посилення процесів збудження або їх гальмування залежно від умов і подразників. Тобто реактивні властивості тваринного організму повністю залежать від нервової системи, яка регулює функції всіх органів та їх взаємозв'язок під впливом як зовнішніх, так і внутрішніх чинників. Нервова система є однією з найважливіших інтегрувальних систем в організмі, що зумовлює його єдність і цілісність, а також тісний зв'язок із навколишнім середовищем. Нервова система — дуже складна і важлива для організму структура, яка постійно є об'єктом впливу внутрішніх і зовнішніх умов, у яких перебуває організм. Адаптація організму до зміни умов існування відбувається в першу чергу за участю нервової системи.

2)Поділ нервової системи топографічно та функціонально.

Нервова система поділяється на центральну і периферичну, а також на соматичну й автономну, або вегетативну. До центральної нервової системи належить головний і спинний мозок, а до периферичної— усі спинномозкові, черепномозкові вузли та нерви, а також вузли автономної системи. Автономна нервова система поділяється на симпатичну (судинну) і парасимпатичну (вісцеральну) частини. Парасимпатична частина автономної нервової системи пов'язана з внутрішніми подразниками і діє на м'язові елементи та залозисту епітеліальну тканину внутрішніх органів. Симпатична нервова система також пов'язана з внутрішніми подразниками, але діє на серцево-судинну систему, яка забезпечує обмін речовин у всіх органах.

3)Загальні закономірності будови нервової системи

Основною структурною і функціональною одиницею нервової системи є нейрон— neuron. У ньому розрізняють тіло і відростки — дендрити з їхніми рецепторними закінченнями і аксон (нейрит) з його ефекторним закінченням. Тіла нервових клітин у центральному відділі нервової системи (головний і спинний мозок) утворюють сіру мозкову речовину— substantia grisea, а на периферії — вузли, або ганглії (спінальні й автономні). Нервові волокна в центральній нервовій системі утворюють основу білої мозкової речовини — substantia alba — і виконують функції провідників нервових імпульсів. У периферичному відділі нервової системи вони входять до складу нервів і проводять імпульси від центра до периферії (рухові, або еферентні, волокна) або, навпаки, від периферії до центра (чутливі, або аферентні, волокна). Усі нейрони містяться в спеціальному остові — нейроглії яка утворена гліальними клітинами; вони виконують захисну, а в центральній нервовій системі — трофічну й опорну функції. За об'ємом ці клітини становлять половину мозку, а за кількістю — до 90 %. В нейроглії проходять кровоносні судини, які відокремлюються від нейронів макроглією. Рецепторні нервові закінчення чутливих нервових волокон (рецептори) сприймають подразнення і передають нервові імпульси по дендритах (рецепторних нервових відростках) у тіло нейрона. Аксон (нейрит), або еферетний нервовий відросток, завжди один. Він передає імпульси — відповідь із тіла нейрона через синапси на інші нейрони або на робочі клітини (м'язові чи залозисті). Весь шлях від сприйняття дразнення до місця передавання збудження на виконавчі органи рефлекторною дугою.

4) філогенез нервової системи (дифузна та ланцюжково-вузлова)

I етап — утворення дифузної, або сіткоподібної, нервової системи. Ця система складається з нервових клітин, відростки яких багаторазово з'єднуються один з одним у різних напрямах і утворюють сітку, яка охоплює все тіло тварини. Результатом цього етапу є дифузна будова інтрамуральної нервової системи;

II етап — утворення вузлової, або гангліозної, нервової системи. На цьому етапі (вищі черви) нервові клітини об'єднуються в окремі вузли — центри, а відростки — в нервові стовбури — нерви. Поздовжні стовбури зв'язують нервові сегменти в одне ціле. На головному кінці тварини розвиваються органи чуття, у зв'язку з чим головні вузли розвиваються сильніше від інших. Вони утворюють прообраз майбутнього головного мозку. Результатом цього етапу є утворення симпатичної частини нервової системи з її вузлами та мікроган-гліями

5)філогенез нервової системи (централізація та цефалізація)

III етап — утворення трубчастої нервової системи. У хордових виникає нервова трубка з розгалуженнями сегментарних нервів до всіх сегментів тіла. Виникнення трубчастої форми нервової системи пов'язане в першу чергу з удосконаленням моторного озброєння тварин, а також органів чуття. У хордових в онтогенезі нервова система виникає не тільки з ектодерми, а й з ендо- і мезодерми. На відміну від безхребетних, ектодермальна нервова система розвивається локалізовано — з нервової спинної пластинки. Така локалізація зумовлена особливостями будови предків хордових, майже все тіло яких було вкрите захисним шкірним покривом. З нервової пластинки спочатку утворюється нервовий жолоб, а потім — нервова трубка з центральним спинномозковим каналом. Порівнюючи нервову систему хордових (хребетних) з нервовою системою безхребетних тварин, можна відзначити такі її особливості: 1) високу диференціацію органів чуття (рецепторів); 2) мієлінізацію нервових волокон, яка підвищує їхню провідність; 3) протилежну (полярну) провідність у ланцюгу нейронів завдяки їх синаптичним зв'язкам; 4) інтенсивний розвиток надсег-ментного органа у вигляді сітчастого утвору (formatio reticularis), а у ссавців, крім того, у вигляді кори півкуль головного мозку; 5) глибоке розміщення нервових клітин у центральній нервовій системі; 6) поділ нервової системи на центральний відділ (головний і спинний мозок) і периферичний, до складу якого входять спинномозкові, черепномозкові вузли та вузли й нерви автономної системи; 7) наявність спинномозкового каналу та його зв'язок із шлуночками головного мозку; 8) дорсальне розміщення мозку відносно хорди й кишкової трубки.

6)Філогенез спинного мозку

У філогенезі розвиток спинного мозку зумовлюється особливостями організації того чи іншого виду тварин. Більш різке відокремлення сірої мозкової речовини від білої спостерігається вже у риб, у яких у зв'язку з розвитком м'язів тулуба відокремлюються і вентральні стовпи. Дорсальні ж стовпи розвинені слабко, що пояснюється слабкою чутливістю шкіри, яка вкрита лускою. У наземних тварин скелетні м'язи розвинуті значно сильніше, вони ускладнюються, що призводить до інтенсивного розростання вентральних стовпів і утворення вентральної серединної щілини. Значна насиченість шкірного покриву екстерорецепторами супроводжується підвищенням його рецепторних функцій, внаслідок чого дорсальні стовпи сірої мозкової речовини і ретикулярна формація сильніше розвинені.

З розвитком ногоподібних кінцівок утворюються шийне і попереково-крижове потовщення спинного мозку. Рухові ядра для м'язів кінцівок розміщуються латерально, а в медіальних відділах вентральних стовпів розміщуються ядра для м'язів тулуба. Попереково-крижове потовщення краще розвинуте у птахів і ссавців, шийне потовщення — у кажанів. У разі редукції ногоподібних кінцівок (змії) обидва потовщення зникають. Редукція хвоста як органа руху призводить до скорочення спинного мозку і виникнення кінського хвоста, що особливо характерно для більшості ссавців. Із збільшенням маси м'язів і рецепторної функції шкірного покриву спостерігається загальне збільшення маси спинного мозку.

7)Закономірності ходу і розгалуження нервів периферичного відділу нервової системи.

У топографії та розгалуженні периферичних нервів є багато спільного з топографією і розгалуженням кровоносних судин, з якими вони часто утворюють судинно-нервові пучки. Кровоносні судини проходять у таких пучках і не лише живлять певні ділянки тіла тварини, а й створюють відповідний температурний режим для поліпшення провідності нервових імпульсів, а також для живлення нервових стовбурів. Крім того, периферичні нерви мають деякі характерні особливості, що стосуються їх ходу та розгалуження.

1. Спинномозкові нерви відходять від спинного мозку метамерно, відповідно до поділу скелета на відділи. Вони поділяються на шийні, грудні, поперекові, крижові й хвостові. Черепномозкові нерви відходять від довгастого (з VI до ХІІ пар) і середнього (ІІІ і IV пари) мозку. Водночас І і ІІ пари череп-номозкових нервів посідають особливе місце, виконуючи функції нервових провідників органів чуття (нюху і зору).

2. Кожний спинномозковий нерв змішаний і має два корені — дорсальний і вентральний. На дорсальному корені лежить спинномозковий вузол — ganglion spinale (див. рис. 13.23). При виході з хребетного каналу обидва корені об'єднуються в загальний нервовий стовбур — спинномозковий нерв — n. spinalis, у складі якого є чутливі, рухові й симпатичні нервові волокна.

Черепномозкові нерви відходять переважно одним коренем, який відповідає дорсальному або вентральному кореню спинномозкового нерва.

3. Усі рухові (еферентні) нервові волокна виходять з вентральних рогів сірої мозкової речовини спинного мозку та з відповідних рухових ядер довгастого й середнього мозку (ІІІ, IV, VI, ХІ і ХІІ пари). На спинному мозку вони утворюють вентральні рухові корені.

4. Усі чутливі (аферентні) нервові волокна складаються з аксонів клітин спинномозкових вузлів та відповідних вузлів черепномозкових нервів (V, VII, VIII, ІХ і Х пари). Отже, всі тіла рецепторних (чутливих) нейронів розміщені зовні спинного і головного мозку.

5. Кожний спинномозковий нерв, виходячи з хребетного каналу, віддає білу сполучну гілку (довузлове нервове волокно) — ramus communicans albus — симпатичному стовбуру, в оболонки спинного мозку, і отримує сіру сполучну гілку (завузлове нервове волокно) — ramus communicans griseus — від симпатичного стовбура. Важливою закономірністю розгалуження спинномозкових нервів є те, що, виходячи з хребетного каналу, вони поділяються на дорсальні й вентральні гілки, які відповідно іннервують дорсальні й вен-тральні м'язові групи, що лежать вздовж хребетного стовпа.

6. Існує тісний зв'язок між міотомами і невротомами. При зміщенні в процесі розвитку міотомів разом з ними відбувається зміщення і невротомів. Так, діафрагмальний нерв — n. phrenicus — утворений 5—7-м шийними невротомами, підходить до діафрагми через усю грудну порожнину, оскільки діафрагму утворюють 5—7-й шийні міотоми.

7. У більшості випадків іннервація різних структур периферичними нервами відбувається за участю кількох невротомів. Чутливі нерви в основному відповідають шкірним сегментам — дерматомам, проте поширюються й на сусідні два-три дерматоми. Тому знеболювання якогось шкірного сегмента (дермато-ма) можливе в разі виключення не менш як трьох суміжних невротомів.

8)Розвиток периферичного відділу нервової системи

У ланцетника спинномозкові вузли ще не відокремлені від спинного мозку. Дорсальний (чутливий) і вентральний (руховий) нерви через відсутність хребців відходять від мозку самостійно в кожному сегменті (див. рис. 13.23). Дорсальний нерв йде через міосепти в шкіру і віддає вісцеральну гілку в кишкову стінку, а вентральний нерв — у міотом (між міосептами). Отже, дорсальний і вентральний нерви відходять від мозку на різних рівнях, а не в одній сегментальній площині. Лише з появою скелетної сегментації у хребетних тварин обидва нерви (дорсальний і вентральний) об'єднуються в загальний стовбур, який відходить від спинного мозку двома корінцями. Одночасно відбувається процес утворення на дорсальних коренях спинномозкових вузлів (спінальних гангліїв), які є скупченням нервових клітин. Один їх відросток (довгий) сприймає збудження і відходить від рецептора, розміщеного на периферії, другий (короткий) — є передавальним і прямує в спинний мозок у складі дорсального кореня. Нижче від спінального вузла чутливі й рухові волокна об'єднуються в загальний змішаний спинномозковий нерв. Спинномозкові нерви та їхні спінальні вузли розміщені метамерно і належать до відповідних шкірних, м'язових, кісткових, нутрощевих та судинних сегментів .