3.1.2 Види планів, їх взаємозв’язок
Пряма залежність від взаємодії попиту і пропозиції харчової продукції зумовлюють необхідність створення системи планування, здатної швидко й ефективно реагувати на ринкові потреби.
Види планів залежно від тривалості планового періоду:
а) прогнози;
б) перспективні;
в) тактичні (поточні);
г) оперативні
Прогнозування розвитку виробництва - це передбачення майбутнього стану внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства, яке базується на наукових методах та інтуїції.
Прогнозування - це процес наукового обґрунтування кількісних та якісних змін розвитку підприємства в майбутньому.
Енергетичне прогнозування - це процес розробки енергетичних прогнозів, який ґрунтується на наукових методах пізнання явищ в енергетиці і використанні всієї сукупності методів, засобів і способів прогностики.
Прогнозування з одного боку передує плануванню, оскільки, крім показників діяльності підприємства, включає і дані про зовнішнє середовище.
Результатом процесу прогнозування є прогнози, які можуть бути коротко, середньо і довгостроковими.
У практичній діяльності підприємства використовують такі типи прогнозування
а) прогнозування, яке ґрунтується на творчому передбаченні майбутнього, використовуючи інтуїцію;
б) пошукове прогнозування — це спосіб наукового прогнозування від даного моменту до майбутнього, використовуючи наявну інформацію,
в) нормативне прогнозування полягає в тому, що спочатку визначаються загальні цілі, орієнтири на майбутнє, а вже потім оцінюється розвиток підприємства, виходячи зі встановлених цілей.
Як правило, прогнозування під силу лише обмеженій кількості підприємств, тому що воно потребує чималого ресурсного і кадрового забезпечення, значних витрат, великого досвіду і відповідної інформаційної бази.
Перспективне планування на підприємстві охоплює довгострокове (стратегічне) і середньострокове.
Довгостроковий план виражає переважно стратегію розвитку підприємства, у ньому використано рішення, що стосуються сфер діяльності та вибору її напрямків. Постійна мінливість ринкового середовища зумовила необхідність застосування стратегічного планування на підприємстві.
Стратегічний план — це сукупність взаємоузгоджених заходів і дій, що відображають довгострокові цілі та основні напрямки діяльності з обґрунтуванням ресурсного забезпечення.
Першим, найбільш суттєвим і визначальним рішенням за стратегічного планування є вибір цілей. Основну ціль підприємства прийнято називати місією.
Етапи стратегічного планування:
а) Формування стратегічних цілей діяльності підприємства (мета),
б) Аналіз середовища та ринкових чинників (попиту, пропозиції, рівня конкуренції).
в) Вибір генеральної стратегії й аналіз стратегічних альтернатив,
г) Оцінка підприємницького потенціалу і перспектив розвитку фірми, їх адекватності цілей діяльності. Розробка ресурсних і функціональних субстратегій підприємства.
д) Практична реалізація плану, контроль та оцінка соціально-економічних результатів.
Основними розділами стратегічного плану є:
а) план маркетингу;
б) план виробництва;
в) план кадрового забезпечення;
г) фінансовий план і страхування ризику;
д) імідж організації.
Результатом стратегічного планування є стратегія. За своїм змістом стратегія є довгостроковим плановим документом. Стратегія - це планування всіх найважливіших дій, які треба реалізувати.
Кожна ланка управління підприємством розробляє певну стратегію:
а) спостережна рада — стратегію іміджу підприємства;
б) правління підприємства — загальні стратегії;
в) функціональні підрозділи — ресурсні і функціональні стратегії;
г) виробничі підрозділи - продуктово-товарні стратегії.
Різновиди базових стратегій:
а) стратегія зростання (наступальна);
б) стратегія стабілізації (наступально-оборонна);
в) стратегія виживання (оборонна).
Базова стратегія як генеральний напрямок є стрижнем стратегічного плану підприємства.
Середньостроковий план - це деталізований стратегічний план на перші роки діяльності підприємства.
Тактичні (поточні) плани регулюють діяльність підприємства, як правило, на рік. Такий період часу дозволяє швидко впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу у виробництво харчової продукції, швидко бачити очікуваний результат, швидко вживати заходів щодо виявлення відхилень.
Тактичні плани відрізняються від стратегічних метою розробки, змістом, часом, охопленням сфери впливу.
Тактичні плани деталізують стратегічні, однак сфера їхньої спрямованості вужча.
Рис. 20. Типова структура тактичних планів підприємства
Організаційне керівництво розробкою тактичного плану на підприємстві здійснює директор, а методичне - начальник планово-економічного відділу або головний економіст. У розробці тактичного плану беруть участь всі виробничі підрозділи.
Етапи розробки тактичного плану наступні:
1)аналіз результатів підприємницької діяльності;
2)розробка заходів щодо підвищення підприємницького у спіху;
3)вивчення ринку і формування портфелю замовника укладання угод;
4)обґрунтування окремих розділів плану;
5)розгляд проекту плану радою трудового колективу;
6)доведення техніко-економічних показників до внутрішньо фірмових підрозділів.
Оперативні плани здійснюються на короткі проміжки часу: місяць, декаду, робочий тиждень, добу, зміну.
Оперативно-виробниче планування - це здійснення розрахунків з виробництва продукції на місяць, добу, зміну; розробка графіків, доведення завдань до внутрішніх структурних підрозділів. На великих підприємствах даним видом планів займається виробничо-диспетчерський відділ. Оперативно-виробниче планування ставить своїм завданням насамперед забезпечення рівномірної роботи підприємства, що важливо для своєчасного виконання договірних зобов'язань. У залежності від місця застосування розрізняють міжцехове і внутріцехове оперативно-виробниче планування; від змісту робіт - календарне планування і диспетчерування виробництва.
Міжцехове оперативно-виробниче планування забезпечує координацію діяльності у виробництві між цехами підприємства (основними і допоміжними), внутріцехове - забезпечує розробку календарних планів виробництва для дільниць, доведення завдань до робочих місць.
Календарне планування включає складання календарних графіків виробництва і випуску кожного виду продукції, доведення завдань до цехів, дільниць і робочих місць, оперативний облік виконання змінно-добових завдань і місячного плану робітниками, бригадами, дільницями та цехами. При цьому планові завдання розробляють не тільки для основних цехів, але і для допоміжних, для яких складають графіки постачання пару, холоду, електроенергії, води, виготовлення і подачі в основний цех тари, подачі транспортних засобів для вивозу готової продукції. У планах-графіках вказують обсяги продукції і робіт, терміни, порядок і черговість виконання робіт по об'єктах і виконавцях.
Диспетчерування полягає в безперервному контролі за виконанням календарних планів-графіків усіма підрозділами підприємства і оперативному усуненні неполадок на виробництві, що порушують злагоджену, ритмічну роботу.
Головне завдання диспетчерування - застосування профілактичних заходів з попередження і усунення причин відхилення від плану випуску продукції необхідного обсягу, асортименту і якості, які можуть бути викликані несвоєчасним постачанням сировини і тари, появою браку продукції, відсутністю транспорту для вивозу продукції споживачам, технічною несправністю обладнання та інше.
На невеликих підприємствах ці функції виконують директор, завідуючий виробництвом чи майстер. На великих підприємствах з цією метою створюють спеціальну диспетчерську службу, що оснащена диспетчерськими комунікативними засобами сигналізації, телевізійними установками та іншими засобами організації технологічного процесу.
Завдання диспетчерської служби забезпечити виконання графіків виробництва в усіх підрозділах; контролювати ритмічне й достатнє завантаження всіх робочих місць; запобігати простоям або при прийманні своєчасно їх виявляти та швидко усувати; використовувати технологічні та страхові запаси в разі виникнення перебоїв у виробництві.