2.8.4 Норма часу і норма виробітку

Між нормою виробітку і нормою часу існує тісний зв’язок. Спочатку визначають норму часу. Основою для визначення технічно обґрунтованої норми часу є розглянута вище класифікація затрат робочого часу. В норму часу включають лише ті витрати часу, які необхідні для виконання даної роботи.

Норма часу не включає:

• час обідньої перерви;

• витрати часу пов’язані з недостатньою кваліфікацією;

• перерви в роботі через організаційні, технічні та технологічні причини;

• перерви обумовлені порушеннями трудової дисципліни;

• час роботи не обумовлений виконанням виробничого завдання

Технічно - обґрунтована норма часу Н розраховується за формулою

Н = Т + Т + Т + Т + Т + Т (2.8.1)

де Т - підготовчо- заключний час, хв.;

Т - основний час, хв.;

Т - допоміжний час, хв.;

Т - час обслуговування робочого місця, хв.;

Т - час на відпочинок, хв.;

Т - час на особисті потреби, хв.

Сума основного і допоміжного часу складає оперативний час Т

Т = Т + Т (2.8.2)

Основний і допоміжний час визначають за допомогою методів технічного нормування або по встановленим нормативам, а час на відпочинок і особисті потреби і час на обслуговування робочого місця – в % від оперативного часу.

Технічно – обґрунтована норма виробітку Н за зміну визначається за формулою

Н = Т / Н (2.8.3)

Де Т - тривалість зміни, хв.;

Н - норма часу на виготовлення одиниці продукції, хв.

Між нормою часу і нормою виробітку існує обернено - пропорційна залежність.

2.8.5 Методи нормування праці

Методи нормування праці – це дослідження трудового процесу за основними його елементами та визначення способу, за допомогою якого встановлюється норма виробітку.

Для встановлення норм праці використовують два принципово різних методи: аналітичний і сумарний. Норми, встановлені аналітичним методом, являються технічно обґрунтованими, а норми, встановлені сумарним методом, називають дослідно-статистичними.

Аналітичний метод заклечається в тому, що операцію поділяють на прийоми, детально їх вивчають, аналізують і проектують таку структуру операції і таку кількість елементів, які забезпечують мінімальні витрати часу при високій якості роботи та найменшому стомленні робітника.

Аналітичний метод має два різновиди: аналітично-дослідницький і аналітично-розрахунковий.

При аналітично–дослідницькому методі нормування тривалість всіх елементів норми часу на операцію встановлюють, вивчаючи та аналізуючи їх безпосередньо на робочому місці при допомозі фотографії робочого місця і хронометражу.

Встановлення норм цим методом проводиться в наступній послідовності:

-вивчення і аналіз організаційно-технічних умов виконання операції;

-вивчення і аналіз трудового складу операції і робочого часу виконавця;

-проектування раціонального балансу робочого часу, складу і змісту операції, організації праці і робочого місця;

-встановлення науково обґрунтованої норми праці;

-розробка і впровадження організаційно-технічних заходів, що забезпечують виконання встановлених норм праці.

При аналітично - розрахунковому методі норму часу встановлюють на основі готових нормативів часу на складові частини норми. Нормативи часу – це встановлена тривалість складових частин норми часу по операціям.

Різновидом аналітично-розрахункового методу являється нормування по мікроелементним нормативам. Норми часу при цьому встановлюють на основі нормативів, встановлених на трудові рухи, які називають мікроелементами.

Норми праці аналітично-розрахунковим методом встановлюють у наступній послідовності:

• вивчають та аналізують організаційно-технічні умови виконання операції;

• поділяють операцію на складові елементи, аналізують і встановлюють раціональний склад операції;

• розраховують норми часу додаванням нормативів на складові елементи норми часу;

• розроблюють і впроваджують організаційно-технічні заходи, для виконання норми.

Нормативи для розрахунку норм беруть із довідників. На харчових та переробних підприємствах розроблено нормативи практично по всім видам робіт, що значно розширили сферу застосування аналітично-розрахункового методу.

Перевага цього методу в тому, що в декілька разів зменшується трудомісткість встановлення норм в порівнянні з аналітично-дослідницьким методом, а також встановлюється однаковий рівень норм на аналогічних операціях на різних підприємствах.

Сумарний метод. За допомогою сумарного методу встановлюють норми часу (виробітку) на всю операцію в цілому, без поділу її на елементи, аналізу і проектування складу.

Цей метод має різновиди:

• дослідний метод полягає в тому, що нормувальник чи майстер на основі власного досвіду встановлює норму часу (виробітку) по фактичним затратам праці на таку ж роботу в минулому;

• статистичний спосіб нормування полягає в тому, що норму встановлюють на основі статистичних даних із звітів про фактичний виробіток, фактичні затрати часу;

• при порівняльному способі нормування норму часу (виробітку) на операцію встановлюють шляхом порівняння її з іншою операцією, на яку норма встановлена;

• розціночний метод полягає в тому, що норму часу (виробітку) встановлюють на такому рівні, що б у робітника зберігся середній заробіток. Цей метод самий шкідливий з усіх різновидів сумарного методу.

Сумарний метод нормування є антинауковим, він не забезпечує ріст продуктивності праці і вдосконалення її організації, а тому при встановленні норм його застосовувати не слід. На підприємствах цей метод застосовують при виконанні разових робіт, не типових робіт для даного підприємства.