- •Коледж переробної та харчової промисловості Харківського національного технічного університету сільського господарства ім. Петра Василенка
- •Економіка енергетики
- •1. Економіка, як сфера суспільних відносин
- •2. Предмет, задачі дисципліни «Економіка енергетики»
- •3. Економіка ринкова
- •Формування економічної системи україни
- •1.1. Основні характеристики енергетичного господарства економіки країни
- •Історичний екскурс в енергетику
- •Енергетичне господарство країни, його склад
- •1.1.3 Основні задачі та функції галузевої енергетики
- •1.1.4 Технологічні особливості промислової енергетики
- •1.1.5 Склад власного енергетичного господарства підприємства
- •1.1.6 Паливно-енергетичні ресурси, їх види
- •1.1.7. Основні показники енергетичного розвитку розвинених країн і України. Перспективи розвитку енергетичного господарства України
- •1.2 Роль і місце переробних галузей апк в умовах ринкової економіки
- •1.2.1. Народногосподарське значення агропромислового комплексу України, та його структура.
- •1.2.2 Роль агропромислового комплексу в народному господарстві.
- •1.2.3. Харчова промисловість як основна переробна ланка апк.
- •1.2.4 Проблеми і перспективи розвитку апк.
- •1.2.6 Поняття, мета і напрями діяльності підприємств.
- •1.2.7 Правові основи функціонування підприємств.
- •1.2.8 Класифікація підприємств.
- •1.2.9. Загальна і виробнича структура підприємств.
- •1.2.10 Використання холоду в народному господарстві
- •1.2.11 Види холодильників, їх призначення і характеристика
- •1.2.12 Міжгалузеві зв’язки холодильної промисловості
- •1.3 Управління енергетичним підприємством
- •1.3.1 Поняття та необхідність управління
- •1.3.2Сучасні принципи управління
- •1.3.3 Методи управління
- •1.3.4Функції управління
- •1.3.5 Типи організаційних структур управління
- •1.3.6 Організація управління підприємством
- •1.4. Реструктуризація, санація, банкрутство і ліквідація підприємства
- •1.4.1Економічна безпека підприємства
- •1.4.2 Реструктуризація і санація підприємств
- •1.4.3 Банкрутство та ліквідація підприємств
- •1.5 Організація основного виробництва на енергетичних підприємствах
- •1.5.1 Виробничий процес та його складові частини .
- •1.5.2 Принципи раціональної організації виробничого процесу
- •1.5.4 Cпособи передачі предметів праці по робочих місцях.
- •1.5.5 Організаційні типи виробництва.
- •1.5.6 Методи організації виробництва: не потоковий і потоковий.
- •1.5.7 Організаційно-технічна підготовка виробництва.
- •2. Економічні потреби, їх сутність і класифікація
- •2.1 Основні фонди. Виробнича потужність. Нематеріальні активи
- •2.1.1 Основні виробничі фонди, їх класифікація, структура
- •2.1.2 Облік і методи оцінки основних фондів
- •2.1.3 Знос основних фондів і його види.
- •2.1.4 Амортизація основних фондів
- •2.1.5 Відтворення основних фондів
- •2.1.6 Показники використання основних фондів
- •2.1.7 Лізинг основних виробничих фондів, його суть та види.
- •2.1.8 Виробнича потужність підприємства, методи її визначення
- •2.1.9 Нематеріальні активи.
- •2.2. Обігові кошти
- •2.2.1 Поняття, склад і структура обігових коштів.
- •2.2.2 Джерела формування обігових коштів.
- •2.2.3 Нормування обігових коштів
- •Показники оборотності обігових коштів
- •Значення та шляхи поліпшення використання обігових коштів в сучасних умовах.
- •2.3. Інвестиційна діяльність енергетичного підприємства
- •2.3.1 Інвестиції, їх види і характеристика
- •2.3.2 Поняття виробничих інвестицій (капіталовкладень).
- •2.3.3 Структура капітальних вкладень.
- •2.3.4 Планування капітальних вкладень, джерела їх фінансування
- •2.3.5 Поняття капітального будівництва. Напрямки капітального будівництва
- •2.3.6 Способи здійснення будівельно-монтажних робіт.
- •2.3.7 Планування капітального будівництва.
- •2.3.8 Показники економічної ефективності капіталовкладень
- •2.4. Науково-технічний прогрес
- •2.4.1Науково-технічний прогрес, його форми
- •2.4.2 Науково-технічна революція, її особливості на сучасному етапі.
- •2.4.3 Основні напрямки науково-технічного прогресу.
- •2.4.4 Показники рівня науково-технічного прогресу
- •2.4.5 Економічна ефективність заходів по впровадженню нтп
- •2.5 Матеріально-технічне обслуговування енергетичного підприємства
- •2.5.1 Поняття, види та значення інфраструктури виробництва
- •2.5.2 Організація ремонтного господарства
- •2.5.3 Організація енергетичного господарства
- •2.5.4 Організація транспортного господарства
- •2.5.5 Організація тарного господарства
- •2.5.6 Організація складського господарства
- •2.6 Персонал і продуктивність праці
- •2.6.1 Трудові ресурси
- •2.6.2 Ринок праці. Безробіття та його причини.
- •2.6.3 Кадри підприємства, їх склад і структура
- •2.6.4 Планування чисельності персоналу.
- •2.6.5 Підготовка кадрів в Україні
- •2.6.7 Показники та методи вимірювання продуктивності праці
- •2.6.8 Фактори зростання продуктивності праці.
- •2.7. Організація праці
- •2.7.1 Поняття і значення організації праці
- •2.7.2 Зміст організації праці.
- •2.8. Нормування праці
- •2.8.1 Суть і значення нормування праці
- •2.8.2 Норми затрат праці
- •2.8.3 Класифікація затрат робочого часу
- •2.8.4 Норма часу і норма виробітку
- •2.8.5 Методи нормування праці
- •2.8.6 Методи вивчення витрат робочого часу
- •2.8.7 Порядок перегляду норм праці
- •2.9. Організація оплати праці
- •2.9.1 Поняття і види заробітної плати
- •2.9.2 Тарифна система оплати праці
- •2.9.3 Форми і системи оплати праці
- •2.9.4 Доплати й надбавки до заробітної плати. Організація преміювання персоналу.
- •3 Особливості переходу від директивно-планової до ринкової економіки
- •3.1 Планування виробничо-господарської діяльності в енергетичній галузі
- •3.1.1 Суть, методи і принципи планування
- •3.1.2 Види планів, їх взаємозв’язок
- •3.1.3 Бізнес-планування
- •3.1.4 Виробнича програма підприємства, компресорного цеху
- •3.1.5 Показники обсягу виробництва.
- •3.1.6 Енергетичний баланс народного господарства країни
- •3.2 Собівартість енергетичної продукції
- •3.2.1 Поняття і значення собівартості продукції.
- •3.2.2 Види собівартості продукції.
- •3.2.3 Показники собівартості продукції.
- •3.2.4 Групування витрат, що формують собівартість продукції.
- •3.2.5 Класифікація витрат за економічними елементами.
- •3.2.6 Класифікація витрат за статтями калькуляції.
- •3.2.7 Джерела і шляхи зниження собівартості продукції.
- •3.3 Ціни і ціноутворення в умовах ринку
- •3.3.1 Поняття та функції цін
- •3.3.2 Види цін
- •3.3.3 Завдання ціноутворення в енергетичній галузі
- •3.4 Якість продукції та економічна ефективність її підвищення
- •3.4.1 Поняття якості продукції, необхідність її поліпшення
- •3.4.2 Конкурентоспроможність продукції
- •3.4.3 Показники та методи оцінки якості продукції
- •3.4.4 Стандартизація та сертифікація продукції
- •3.5. Фінансово-економічні результати та ефективність діяльності енергетичного підприємства
- •3.5.1 Суть і завдання фінансової діяльності підприємства
- •3.5.2 Прибуток підприємства, його види
- •3.5.3 Розподіл прибутку на підприємствах
- •3.5.4 Рентабельність підприємства та продукції
- •3.5.5 Поняття про ефект і ефективність
- •Глосарій
- •Література
2.6.5 Підготовка кадрів в Україні
Основні принципи здійснення підготовки кадрів визначені Законом України «Про освіту».
Спеціалізована підготовка кваліфікованих робітників здійснюється в професійно-технічних училищах (школах). Випускникам таких училищ надається кваліфікація «кваліфікований робітник» з отриманням професії відповідного розряду (категорії). Інший напрямок підготовки робітників пов'язаний із навчанням безпосередньо на виробництві. Займаються цим спеціальні підрозділи (на великих підприємствах) і кваліфіковані робітники-наставники. На період виробничого навчання особа, яка навчається, зараховується учнем (з одержанням заробітної плати).
Кадри більш високої кваліфікації готуються в єдиній системі вищих навчальних закладів (ВНЗ). Вона була створена на основі мережі середніх спеціальних і вищих закладів, що існувала в Радянському Союзі. Існуюча сьогодні єдина система навчальних закладів охоплює технікуми (училища), коледжі, інститути, академії, університети. Кожний із них має свій статут і відповідний (один із чотирьох) рівень акредитації: І рівень - технікуми, училища - дають кваліфікацію молодшого фахівця; II рівень - коледжі - видають диплом бакалавра; III і IV рівні - інститути, консерваторії, академії, університети - залежно від акредитації присвоюють кваліфікацію фахівця (спеціаліста) або відповідно магістра.
Швидкий процес відновлення знань, істотна зміна технічних, інформаційних і організаційних умов сучасного виробництва обумовлюють необхідність підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів.
Підвищення кваліфікації кадрів - процес поглиблення теоретичних знань, удосконалення умінь і практичних навичок у межах професій та спеціальностей або розширення кваліфікаційного профілю працівників через набуття інших навичок і суміжних професій. Підвищення кваліфікації передбачає, зокрема, ознайомлення з новітніми досягненнями науки і техніки, оволодіння економічними знаннями, що відповідають вимогам часу і прогресивних форм і методів організації праці; ознайомлення з передовим вітчизняним і зарубіжним досвідом.
Підвищення кваліфікації кадрів, як правило, відбувається за трьома основними напрямками:
індивідуально, методом самонавчання;
на спеціальних курсах (у навчальних закладах або при підприємствах);
методом стажування на провідному підприємстві (у деяких випадках стажування може передбачати і роботу на конкретному робочому місці).
Перепідготовка кадрів - комплекс навчальних і тренінгових заходів, що передбачають зміну професії (спеціальності) або галузевої сфери діяльності.
Перепідготовка кадрів стає особливо актуальною в період структурних змін в економіці, коли згортаються одні галузі чи сектори економіки і починають швидко розвиватися інші.
Основними інститутами підвищення кваліфікації робітників є: школи з вивчення передового досвіду безпосередньо в цехах, на робочих місцях; школи чи курси з оволодіння суміжними професіями або спеціальностями; курси цільового призначення, що використовуються для перепідготовки робітників з приводу освоєння нового устаткування, переходу на випуск іншої продукції, зміни технології виробництва; курси, на яких робітники одержують мінімум теоретичних знань, необхідних для роботи за тією чи іншою спеціальністю.
Велике значення має перепідготовка фахівців і службовців. Діючою системою підвищення кваліфікації передбачається, що фахівці і службовці проходять перепідготовку регулярно, через кожні 3-5 років. Тривалість перепідготовки складає, як правило, кілька місяців і диференціюється за категоріями працівників.
Значну роль у цій роботі відіграють заходи, спрямовані на перетворення періодичного підвищення кваліфікації в єдину державну систему перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів. Ця система має три основні форми:
1)поточне підвищення кваліфікації всіх працівників за місцем їх роботи на підприємствах і в організаціях;
2)періодична перепідготовка фахівців (не менше ніж один раз на п'ять років) переважно з відривом від виробництва в спеціальних навчальних закладах на термін до трьох місяців;
3)перепідготовка фахівців і керівників відповідно до виробничої необхідності.
2.6.6 Поняття продуктивності праці та значення її підвищення.
Найважливішою властивістю праці є її продуктивність, рівень якої характеризує ефективність використання трудових ресурсів. Продуктивність праці як економічна категорія відображає взаємозв’язок між обсягом виробництва продукції і відповідними затратами праці.
Продуктивність праці – це показник, що характеризує її ефективність і показує здатність працівників випускати певну кількість продукції за одиницю часу. Продуктивність праці підвищується, якщо збільшується виробництво продукції на одиницю робочого часу або зменшуються затрати праці на одиницю вироблюваних продуктів.
Розрізняють продуктивність індивідуальної праці, яка відображає затрати лише живої праці працівників, і продуктивність суспільної праці, що відображає затрати праці живої та уречевленої.
Розвиток продуктивних сил і неухильне зростання потреб суспільства об’єктивно зумовлюють необхідність підвищення продуктивності праці. На всіх етапах історії людства діє економічний закон неухильного зростання продуктивності праці. Досягнутий рівень і темпи підвищення продуктивності праці є важливим показником ефективності виробництва, джерелом зростання реальних доходів і добробуту населення. Підвищення продуктивності праці в харчовій та переробній промисловості створює необхідні умови для забезпечення її ефективного функціонування. Виробництво продукції харчової та переробної промисловості вимагає сукупних затрат живої і уречевленої праці. Тому підвищення продуктивності суспільної праці відбувається за рахунок скорочення як живої, так і уречевленої праці, необхідної для виробництва одиниці продукції. Підвищення продуктивності праці полягає в тому, що частка живої праці зменшується, а частка минулої праці збільшується, причому загальна сума праці, втіленої в товарі, зменшується.
Таким чином, продуктивність праці зростає при економії живої і уречевленої праці на одиницю продукції, а також зміні їх співвідношення на користь останньої. Якщо на виробництво певної машини затрачено таку ж кількість праці, що й зберігається при її застосуванні, то відбувається просте переміщення праці з однієї галузі в іншу. При цьому сукупні затрати праці, необхідні для виробництва одиниці продукції, не зменшуються, отже, продуктивність праці не зростає.
Ріст продуктивності праці є одним із головних джерел збільшення обсягів виробництва продукції і розширення промислового виробництва.
В результаті підвищення продуктивності праці знижується собівартість продукції, зростають прибуток і рентабельність. В свою чергу ріст прибутку на промислових підприємствах є головним джерелом збільшення національного доходу країни. Зростом продуктивності праці збільшується середня заробітна плата і суспільні фонди споживання, що направляються на освіту, медицину, охорону праці, житлове будівництво, соціальне забезпечення та інше.