
- •Коледж переробної та харчової промисловості Харківського національного технічного університету сільського господарства ім. Петра Василенка
- •Економіка енергетики
- •1. Економіка, як сфера суспільних відносин
- •2. Предмет, задачі дисципліни «Економіка енергетики»
- •3. Економіка ринкова
- •Формування економічної системи україни
- •1.1. Основні характеристики енергетичного господарства економіки країни
- •Історичний екскурс в енергетику
- •Енергетичне господарство країни, його склад
- •1.1.3 Основні задачі та функції галузевої енергетики
- •1.1.4 Технологічні особливості промислової енергетики
- •1.1.5 Склад власного енергетичного господарства підприємства
- •1.1.6 Паливно-енергетичні ресурси, їх види
- •1.1.7. Основні показники енергетичного розвитку розвинених країн і України. Перспективи розвитку енергетичного господарства України
- •1.2 Роль і місце переробних галузей апк в умовах ринкової економіки
- •1.2.1. Народногосподарське значення агропромислового комплексу України, та його структура.
- •1.2.2 Роль агропромислового комплексу в народному господарстві.
- •1.2.3. Харчова промисловість як основна переробна ланка апк.
- •1.2.4 Проблеми і перспективи розвитку апк.
- •1.2.6 Поняття, мета і напрями діяльності підприємств.
- •1.2.7 Правові основи функціонування підприємств.
- •1.2.8 Класифікація підприємств.
- •1.2.9. Загальна і виробнича структура підприємств.
- •1.2.10 Використання холоду в народному господарстві
- •1.2.11 Види холодильників, їх призначення і характеристика
- •1.2.12 Міжгалузеві зв’язки холодильної промисловості
- •1.3 Управління енергетичним підприємством
- •1.3.1 Поняття та необхідність управління
- •1.3.2Сучасні принципи управління
- •1.3.3 Методи управління
- •1.3.4Функції управління
- •1.3.5 Типи організаційних структур управління
- •1.3.6 Організація управління підприємством
- •1.4. Реструктуризація, санація, банкрутство і ліквідація підприємства
- •1.4.1Економічна безпека підприємства
- •1.4.2 Реструктуризація і санація підприємств
- •1.4.3 Банкрутство та ліквідація підприємств
- •1.5 Організація основного виробництва на енергетичних підприємствах
- •1.5.1 Виробничий процес та його складові частини .
- •1.5.2 Принципи раціональної організації виробничого процесу
- •1.5.4 Cпособи передачі предметів праці по робочих місцях.
- •1.5.5 Організаційні типи виробництва.
- •1.5.6 Методи організації виробництва: не потоковий і потоковий.
- •1.5.7 Організаційно-технічна підготовка виробництва.
- •2. Економічні потреби, їх сутність і класифікація
- •2.1 Основні фонди. Виробнича потужність. Нематеріальні активи
- •2.1.1 Основні виробничі фонди, їх класифікація, структура
- •2.1.2 Облік і методи оцінки основних фондів
- •2.1.3 Знос основних фондів і його види.
- •2.1.4 Амортизація основних фондів
- •2.1.5 Відтворення основних фондів
- •2.1.6 Показники використання основних фондів
- •2.1.7 Лізинг основних виробничих фондів, його суть та види.
- •2.1.8 Виробнича потужність підприємства, методи її визначення
- •2.1.9 Нематеріальні активи.
- •2.2. Обігові кошти
- •2.2.1 Поняття, склад і структура обігових коштів.
- •2.2.2 Джерела формування обігових коштів.
- •2.2.3 Нормування обігових коштів
- •Показники оборотності обігових коштів
- •Значення та шляхи поліпшення використання обігових коштів в сучасних умовах.
- •2.3. Інвестиційна діяльність енергетичного підприємства
- •2.3.1 Інвестиції, їх види і характеристика
- •2.3.2 Поняття виробничих інвестицій (капіталовкладень).
- •2.3.3 Структура капітальних вкладень.
- •2.3.4 Планування капітальних вкладень, джерела їх фінансування
- •2.3.5 Поняття капітального будівництва. Напрямки капітального будівництва
- •2.3.6 Способи здійснення будівельно-монтажних робіт.
- •2.3.7 Планування капітального будівництва.
- •2.3.8 Показники економічної ефективності капіталовкладень
- •2.4. Науково-технічний прогрес
- •2.4.1Науково-технічний прогрес, його форми
- •2.4.2 Науково-технічна революція, її особливості на сучасному етапі.
- •2.4.3 Основні напрямки науково-технічного прогресу.
- •2.4.4 Показники рівня науково-технічного прогресу
- •2.4.5 Економічна ефективність заходів по впровадженню нтп
- •2.5 Матеріально-технічне обслуговування енергетичного підприємства
- •2.5.1 Поняття, види та значення інфраструктури виробництва
- •2.5.2 Організація ремонтного господарства
- •2.5.3 Організація енергетичного господарства
- •2.5.4 Організація транспортного господарства
- •2.5.5 Організація тарного господарства
- •2.5.6 Організація складського господарства
- •2.6 Персонал і продуктивність праці
- •2.6.1 Трудові ресурси
- •2.6.2 Ринок праці. Безробіття та його причини.
- •2.6.3 Кадри підприємства, їх склад і структура
- •2.6.4 Планування чисельності персоналу.
- •2.6.5 Підготовка кадрів в Україні
- •2.6.7 Показники та методи вимірювання продуктивності праці
- •2.6.8 Фактори зростання продуктивності праці.
- •2.7. Організація праці
- •2.7.1 Поняття і значення організації праці
- •2.7.2 Зміст організації праці.
- •2.8. Нормування праці
- •2.8.1 Суть і значення нормування праці
- •2.8.2 Норми затрат праці
- •2.8.3 Класифікація затрат робочого часу
- •2.8.4 Норма часу і норма виробітку
- •2.8.5 Методи нормування праці
- •2.8.6 Методи вивчення витрат робочого часу
- •2.8.7 Порядок перегляду норм праці
- •2.9. Організація оплати праці
- •2.9.1 Поняття і види заробітної плати
- •2.9.2 Тарифна система оплати праці
- •2.9.3 Форми і системи оплати праці
- •2.9.4 Доплати й надбавки до заробітної плати. Організація преміювання персоналу.
- •3 Особливості переходу від директивно-планової до ринкової економіки
- •3.1 Планування виробничо-господарської діяльності в енергетичній галузі
- •3.1.1 Суть, методи і принципи планування
- •3.1.2 Види планів, їх взаємозв’язок
- •3.1.3 Бізнес-планування
- •3.1.4 Виробнича програма підприємства, компресорного цеху
- •3.1.5 Показники обсягу виробництва.
- •3.1.6 Енергетичний баланс народного господарства країни
- •3.2 Собівартість енергетичної продукції
- •3.2.1 Поняття і значення собівартості продукції.
- •3.2.2 Види собівартості продукції.
- •3.2.3 Показники собівартості продукції.
- •3.2.4 Групування витрат, що формують собівартість продукції.
- •3.2.5 Класифікація витрат за економічними елементами.
- •3.2.6 Класифікація витрат за статтями калькуляції.
- •3.2.7 Джерела і шляхи зниження собівартості продукції.
- •3.3 Ціни і ціноутворення в умовах ринку
- •3.3.1 Поняття та функції цін
- •3.3.2 Види цін
- •3.3.3 Завдання ціноутворення в енергетичній галузі
- •3.4 Якість продукції та економічна ефективність її підвищення
- •3.4.1 Поняття якості продукції, необхідність її поліпшення
- •3.4.2 Конкурентоспроможність продукції
- •3.4.3 Показники та методи оцінки якості продукції
- •3.4.4 Стандартизація та сертифікація продукції
- •3.5. Фінансово-економічні результати та ефективність діяльності енергетичного підприємства
- •3.5.1 Суть і завдання фінансової діяльності підприємства
- •3.5.2 Прибуток підприємства, його види
- •3.5.3 Розподіл прибутку на підприємствах
- •3.5.4 Рентабельність підприємства та продукції
- •3.5.5 Поняття про ефект і ефективність
- •Глосарій
- •Література
1.3.5 Типи організаційних структур управління
Поділ праці у сфері управління зумовлює групування однорідних за функціями робіт і зосередження таких робіт у підрозділах апарату управління.
Згідно з виробничою й загальною структурою підприємства формуються конкретні органи управління ним.
Це означає, що управлінський персонал підприємства поділяється на лінійний та функціональний.
Лінійний персонал забезпечує безпосереднє керівництво виробництвом (діяльністю фірми). Функціональний же персонал допомагає лінійним керівникам виконувати функції управління своїми підрозділами (службами, відділами). При цьому між лінійними керівниками та посадовими особами апарату управління виникають певні організаційні відносини. Сукупність лінійних та апаратних органів управління і відносини між ними утворюють систему управління фірмою.
Організаційна структура управління будь-яким суб'єктом господарювання — це форма системи управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів.
В організаційній структурі управління тим чи тим суб'єктом господарювання кожний її елемент (виробничий або управлінський підрозділ) має певне місце й відповідні зв'язки з іншими елементами.
У практиці господарювання можуть застосовуватися кілька типів організаційних структур залежно від масштабів діяльності, виробничо-технологічних особливостей, стратегічних і поточних завдань діяльності підприємства (фірми).
Рис. 2. Типи організаційних структур управління підприємствами. К — генеральний керівник; Л — лінійний керівник; Ф — функціональний керівник; В — виконавець
Лінійна організаційна структура управління — це така структура, між елементами якої існують лише одно канальні взаємодії. За такої організаційної структури управління кожний підлеглий має лише одного керівника, який і виконує всі адміністративні і спеціальні функції у відповідному структурному підрозділі. Перевагами організаційної структури управління лінійного типу є: чіткість взаємовідносин, однозначність команд, оперативність підготовки та реалізації управлінських рішень, на дійний контроль. Але керівник при цьому має бути висококваліфікованим універсалом, здатним вирішувати будь-які стратегічні й поточні питання діяльності підпорядкованих йому підрозділів (ланок).
Основою функціональної організаційної структури управління є поділ функцій управління між окремими підрозділами апарату управління. Відтак кожний виробничий підрозділ одержує розпорядження одночасно від кількох керівників функціональних відділів. Така організаційна структура управління забезпечує компетентне керівництво стосовно кожної управлінської функції. Проте цей тип оргструктури має певні недоліки: можлива суперечливість розпоряджень, труднощі координації діяльності управлінських служб, гальмування оперативності роботи органів управління.
Лінійно-функціональна організаційна структура управління спирається на розподіл повноважень та відповідальності за функціями управління і прийняття рішень по вертикалі. Вона дає змогу організувати управління за лінійною схемою (директор-начальник цеху-майстер), а функціональні відділи апарату управління підприємства лише допомагають лінійним керівникам вирішувати управлінські завдання. При цьому лінійних керівників не підпорядковано керівникам функціональних відділів апарату управління. Така структура управління завдяки своїй ієрархічності забезпечує швидку реалізацію управлінських рішень, сприяє спеціалізації і організаційні відносини. Сукупність лінійних та апаратних органів управління і відносини між ними утворюють систему управління фірмою.
Організаційна структура управління будь-яким суб'єктом господарювання — це форма системи управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів.
В організаційній структурі управління господарювання кожний її елемент (виробничий або управлінський підрозділ) має певне місце й відповідні зв'язки з іншими елементами.
У практиці господарювання можуть застосовуватися кілька типів організаційних структур залежно від масштабів діяльності, виробничо-технологічних особливостей, стратегічних і поточних завдань діяльності підприємства (фірми).
Лінійна організаційна структура управління — це така структура, між елементами якої існують лише одноканальні взаємодії. За такої організаційної структури управління кожний підлеглий має лише одного керівника, який і виконує всі адміністративні та спеціальні функції у відповідному структурному підрозділі. Перевагами організаційної структури управління лінійного типу є: чіткість взаємовідносин, однозначність команд, оперативність підготовки та реалізації управлінських рішень, на дійний контроль. Але керівник при цьому має бути висококваліфікованим універсалом, здатним вирішувати будь-які стратегічні й поточні питання діяльності підпорядкованих йому підрозділів (ланок).
Основою функціональної організаційної структури управління є поділ функцій управління між окремими підрозділами апарату управління. Відтак кожний виробничий підрозділ одержує розпорядження одночасно від кількох керівників функціональних відділів. Така організаційна структура управління забезпечує компетентне керівництво стосовно кожної управлінської функції. Проте цей тип оргструктури має певні недоліки: можлива суперечливість розпоряджень, труднощі координації діяльності управлінських служб, гальмування оперативності роботи органів управління.
Лінійно-функціональна організаційна структура управління спирається на розподіл повноважень та відповідальності за функціями управління і прийняття рішень по вертикалі. Вона дає змогу організувати управління за лінійною схемою (директор-начальник цеху-майстер), а функціональні відділи апарату управління підприємства лише допомагають лінійним керівникам вирішувати управлінські завдання. При цьому лінійних керівників не підпорядковано керівникам функціональних відділів апарату управління.
Така структура управління завдяки своїй ієрархічності забезпечує швидку реалізацію управлінських рішень, сприяє спеціалізації і підвищенню ефективності роботи функціональних служб, уможливлює необхідний маневр ресурсами. Вона є найдоцільнішою для масового виробництва зі сталим асортиментом продукції. Проте за умов частих технологічних змін не забезпечує належної злагодженості в роботі функціональних підрозділів.
Дивізіональна структура управління будується не за функціональними ознаками, а за принципами групування виробничих підрозділів за продуктами, групами споживачів, за місцем розташування. Виникнення цієї структури пов'язане із поглибленням поділу управлінської праці, тобто вищі ланки управління займаються лише загальними питаннями (фінансовими, юридичними, кадровими), а решту своїх функцій делегують виробничим підрозділам (відділенням), які мають свою власну структуру управління і можуть автономно функціонувати. Розповсюдження цієї структури пов'язано з процесом диверсифікації виробництва і виникненням корпорацій, конгломератів.
Множинна структура управління використовується сучасними компаніями, які включають ряд підприємств. В її основі лежить поєднання різних організаційних структур управління. Таке бататоструктурне рішення буде все більше використовуватись в майбутньому.
Матрична структура передбачає створення поряд з лінійними керівниками та функціональним апаратом управління тимчасових проектних груп, які формуються із спеціалістів функціональних підрозділів і займаються створенням нових видів продукції. Після завершення робіт над проектом спеціалісти повертаються до своїх функціональних підрозділів. Керівник проекту виконує роль лінійного керівника по відношенню до членів групи.