14.Проблема, концепція, ідея в науковому пізнанні.

Наука - це форма духовної діяльності людей, яка виробляє знання про природу, суспільство і про саме пізнання. Її безпосередньою метою є осягнення істини і відкриття об'єктивних законів розвитку світу. Тому наука в цілому утворює єдину, взаємопов'язану систему знань про такі закони.

Елементами структури теоретичного наукового пізнання є його форми.

Головні з них: проблема, гіпотеза, теорія.

ПРОБЛЕМА - форма знання, змістом якої є те, що ще не пізнано людиною, але що потрібно пізнати. Інакше кажучи, це знання про незнання, питання, яке виникло в ході пізнання і вимагає відповіді. Проблема не є застигла форма знання, а процес, що включає два основних моменти – її постановку і рішення. Правильне виведення проблемного знання з попередніх фактів і узагальнень, уміння вірно поставити проблему - необхідна передумова її успішного вирішення.

Наукові проблеми слід відрізняти від ненаукових, наприклад, проблема створення вічного двигуна. Рішення будь-якої конкретної проблеми є істотний момент розвитку знання, в ході якого виникають нові проблеми, а також висуваються нові проблеми, ті чи інші концептуальні ідеї, в т. ч. і гіпотези.

ГІПОТЕЗА - форма знання, яка містить припущення, сформульоване на основі ряду фактів, справжнє значення якого невизначено і потребує доказу. Гіпотетичне знання носить ймовірний, а не достовірний характер і вимагає перевірки, обгрунтування. У ході докази висунутих гіпотез одні з них стають справжньою теорією, інші видозмінюються, уточнюються і конкретизуються, перетворюються в оману, якщо перевірка дає негативний результат.

ТЕОРІЯ - найбільш розвинена форма наукового знання, що дає цілісне відображення закономірних та суттєвих зв'язків певної області дійсності.

Конце́пція, також Концепт (лат. conceptio — розуміння) — система поглядів на ті чи інші явища, процеси; спосіб розуміння, трактування певних явищ, подій; ідея певної теорії.

Ідея (грец. εἶδος (ейдос); ιδέα — початок, принцип) — форма духовно-пізнавального відображення певних закономірних зв'язків та відношень зовнішнього світу, спрямована на його перетворення.

За своєю логічною будовою ідея є формою мислення, різновид поняття, зміст якого своєрідно поєднує в собі як об`єктивне знання про наявну дійсність, так і суб`єктивну мету, спрямований на її перетворення.

Особливістю ідеї є здатність виявляти найсуттєвіші, всепідпорядковуючі риси і закони об`єктивних процесів і створювати цілісний, взірцевий образ предмета в пізнанні або творчості. З цього погляду ідея споріднена з ідеалом, оскільки спрямована на досягнення вищої істинності й довершеності у відображенні й перетворенні існуючого.

Вона органічно поєднує в собі теоретичні та практичні аспекти відношення людини до світу. Ідея береться за основу того чи іншого процесу людської творчості. Ідея може бути істинною або хибною. Критерієм істинності ідеї є суспільно-історична практика.

15. Емпіричний і теоретичний рівні наукового знання, їх відмінність і взаємозумовленість.

Наукове пізнання є процес, тобто розвивається система знання. Вона включає в себе два основних рівня - емпіричний і теоретичний.

На емпіричному рівні переважає живе споглядання (чуттєве пізнання), раціональний момент і його форми (судження, поняття та ін). Тому об'єкт досліджується переважно з боку своїх зовнішніх зв'язків і відносин, доступних живому спогляданню. Збір фактів, їх первинне узагальнення, опис спостережуваних і експериментальних даних, їх систематизація, класифікація та інша фактофіксуруюча діяльність - характерні ознаки емпіричного пізнання.

Емпіричне дослідження спрямоване безпосередньо на свій об'єкт. Воно освоює його за допомогою таких прийомів і засобів, як порівняння, вимірювання, спостереження, експеримент, аналіз, індукція. Однак не слід забувати, що досвід ніколи, тим більше в сучасній науці, не буває сліпим: він планується, конструюється теорією, а факти завжди так чи інакше теоретично навантажені. Тому ВИХІДНИЙ ПУНКТ, ПОЧАТОК НАУКИ - це, строго кажучи, не самі по собі предмети, не голі факти (навіть в їх сукупності), а теоретичні схеми, «концептуальні каркаси дійсності». Вони складаються з абстрактних об'єктів («ідеальних конструктів») різного роду - постулати, принципи, визначення, концептуальні моделі і т. п.

Специфіку теоретичного рівня наукового пізнання визначає переважання раціонального моменту - понять, теорій, законів та інших форм і «розумових операцій». Живе споглядання тут не усувається, а стає підлеглим (але дуже важливим) аспектом пізнавального процесу. Теоретичне пізнання відображає явища і процеси з боку їх універсальних внутрішніх зв'язків і закономірностей, осягаються за допомогою раціональної обробки даних емпіричного знання. Ця обробка включає в себе систему абстракцій «вищого порядку», таких, як поняття, умовиводи, закони, категорії, принципи та ін.

Найважливіше завдання теоретичного пізнання - досягнення об'єктивної істини у всій її конкретності і повноті змісту. При цьому особливо широко використовуються такі пізнавальні прийоми і засоби, як абстрагування - відволікання від ряду властивостей і відносин предметів, ідеалізація - процес створення суто уявних предметів («точка», «ідеальний газ» тощо), синтез - об'єднання отриманих в результаті аналізу елементів у систему, дедукція - рух пізнання від загального до приватного, сходження від абстрактного до конкретного та ін. Присутність у пізнанні ідеалізацій служить показником розвиненості теоретичного знання як набору певних ідеальних моделей.

Емпіричний та теоретичний рівні пізнання взаємопов'язані, межа між ними умовна й рухлива. У певних точках розвитку науки емпіричне переходить у теоретичне і навпаки. Проте неприпустимо абсолютизувати один з цих рівнів на шкоду іншому.