58. Філософська герменевтика м. Гайдеггер, г. Гадамер.

Перетворення герменевтики у філософію пов'язано з ім'ям Гайдеггера, який став розглядати «розуміння» не в гносеологічному, а в онтологічному плані, тобто не як спосіб пізнання, а як спосіб існування. У екзистенціальної аналітиці, що розвивається їм у роботі «Буття і час» (1927), «розуміння» виступає як одна з основних характеристик людського буття. Останнє є те місце в бутті, в якому можлива постановка питання про сенс останнього. Людське буття, таким чином, спочатку знаходиться в ситуації розуміння. Завдання герменевтики полягає в тлумаченні цієї ситуації. Ці положення лягли в основу концепції філософської герменевтики Гадамера.

Х.-Г. Гадамер – німецький філософ, один з основоположників філософської герменевтики. В якості найбільш важливих виділимо наступні основні філософсько-методологічні ідеї Гадамера.

1. Вважаючи «великим осліпленням» фактичне абсолютизування ідеалу науки та її методів, він намагався примирити філософію з наукою. Науково-теоретичне освоєння світу - лише одна з можливих позицій людського буття, а істина пізнається не тільки і не стільки за допомогою наукового методу. Найважливішими позанауковими способами розкриття істини є мистецтво, філософія та історія.

2. Важливою особливістю гуманітарних наук є те, що їх предмет - щось таке, до чого належить з необхідністю і сам пізнає. А це означає, що ці науки не можуть і не повинні механічно копіювати методологію природознавства.

3. Герменевтіка – це не тільки і не стільки діяльність з осмислення деякого тексту, але це своєрідна філософія розуміння досвіду світу. Останній не зводиться тільки до досвіду науки, але включає в себе також досвід історії, досвід мистецтва, досвід філософії.

4. Істина, згідно Гадамеру, не є характеристика лише пізнання, а насамперед - характеристика самого буття. Вона не може бути цілком «схоплена» за допомогою методу, а може лише відкрити себе розуміла осмисленню. Завдання герменевтичних досліджень полягає в тому, щоб розкрити досвід осягнення істини, що перевищує область, контрольовану науковою методикою.

5. Найважливіша заслуга Гадамера - всебічна і глибока розробка ключовою для герменевтики категорії розуміння. Розуміння для нього - спосіб існування пізнає, що діє і оцінює людини.

Для Гадамера, як і для Гайдеггера, розуміння є форма первинної даності світу людині. Воно не просто лежить в основі нашого ставлення до тих чи інших текстів, але в основі нашого ставлення до світу. Процес розуміння тексту невіддільний від процесу саморозуміння читає. Але це жодною мірою не означає, що в процесі інтерпретації Лари вільний піддавати текст насильства, погодившись виключно зі своїми власними запитами. У ході тлумачення йдеться про розуміння того предметного змісту, яке несе в собі текст і яке не залежить ні від наших інтенцій, ні від інтенцій автора.

59. «Критичний раціоналізм» і «фальсифікаціонізм» к. Поппера.

Карл Поппер (1902-1994) - австрiйський фiлософ, що розпочав свою наукову дiяльнiсть у Вiднi. Вiн автор концепцiї "критичного рацiоналiзму". Його погляди формувалися пiд значним впливом логiчного пози­­­тивiзму, проте свої головнi iдеї вiн створював на грунтi критики методологiчних принципiв iндуктивiзму.

Фундаментальному принципу iндуктивної методологiї наукового пiзнання - верифiкацiї (емпiричного пiдтвердження) К.Поппер проти­­­ставляє принцип фальсифiкацiї - можливостi заперечення будь-якого теоретичного науково доведеного твердження.

Слiд зазначити, що фальсифiкацiя є методологiчна процедура, що дозволяє встанов­­­лювати хибнiсть гiпотези чи теорiї. Отже треба вирiзняти принцип фальсифiкацiї та процедуру фальсифiкацiї.

На думку Поппера, не існує особливого методу філософії – є метод будь-якої раціональної дискусії з чіткою постановкою питань і критичним аналізом пропонованих рішень. Запропонував принцип фальсифікації на противагу принципу верифікації. Стверджував органічну єдність теоретичного й емпіричного рівнів організації знання, а також гіпотетичний характер і схильність до помилок будь-якої науки. Відокремлення наукового знання від ненаукового, науки від «метафізики» позначав як істотно значущу на противагу орієнтаціям на розробку критеріїв значення. Зростання наукового знання Поппер трактував як окремий випадок загальних процесів суспільних змін. Історія наукового пізнання – це історія сміливих припущень і їхніх перманентних спростувань.

Згідно Поппера, головне призначення спостережень і експерименту аж ніяк не в підтвердженні наукових гіпотез і теорій, а тим більше доказів їх істинності. Призначення досвіду у фальсифікації помилкових моделей і теорій. Серед нефальсифікованих готівковим досвідом теорій перевага повинна віддаватися тим теоріям, які мають велику ймовірність бути спростованими і, тим не менш, вдало витримали перевірку. Більш того, тільки ті теорії можуть взагалі вважатися науковими, які принципово можуть бути фальсифіковані досвідом і рано чи пізно опиняться спростовані.

Поппер, що бере участь у засіданнях Віденського гуртка, висунув інший критерій демаркації, або розмежування справжньої науки від псевдонауки, в основі якого лежить можливість фальсифікації, або спростування, наукових гіпотез і теорій.

Незважаючи на критику верифікації, Поппер поділяв тези позитивістів про те, що філософія науки повинна займатися лише питаннями обгрунтування наукового знання.

До необхідних засобів зростання наукового знання відносяться такі моменти, як мова, формулювання проблем, поява нових проблемних ситуацій, конкуруючі теорії, взаємна критика в процесі дискусії.

Отже, для вирішення проблеми демаркації Поппер пропонує свій «дедуктивний» метод «критичної перевірки теорій».