Ознаки фобій:

У ситуаціях, що лякають повинні бути мінімум два з таких симптомів тривоги:

1. посилене чи прискорене серцебиття;

2. пітливість;

3. тремтіння;

4. сухість в роті;

5. складнощі у подиху;

6. відчуття задухи;

7. біль чи дискомфорт у грудях;

8. нудота чи неприємні відчуття у животі;

9. почуття запаморочення, нестійкості;

10.дереалізация (почуття, що предмети нереальні) чи деперсоналізація (почуття нереальності щодо власного «Я»);

11.страх втрати контролю, божевілля;

12.страх померти;

13.приливи, спека чи озноби;

14.онеміння чи відчуття поколювання.

2. Причини виникнення фобій

1.Порушення вестибулярного апарату. Вестибулярний апарат - це орган, який відповідає з орієнтацію в просторі. У людини, яка починає страждати порушеннями вестибулярного апарату, розвивається невпевненість, яка в подальшому переростає в страх або в боязнь.

2.Також причиною виникнення фобії можна назвати і переживання , які людині довелося відчути в дитинстві. Саме дитячі переживання зберігаються в нашій пам'яті дуже яскраво. Тому в певні життєві моменти дитячі страхи просто починають спливати в пам'яті і ще більше розвиватися. Майже у кожної людини є що згадати зі свого дитинства. Багато хто боїться води, висоти, темряви, самотності, тому що в дитинстві пережили якусь страшну подію, що пов'язана з цим.

3.Страхи, що з'явилися в процесі якихось неприємних ситуацій, вже в дорослому житті.

Страхам найчастіше схильні люди емоційні і дуже чутливі. Варто підкреслити, що саме люди зі слабкою психікою найбільш схильні до формування і розвитку фобії. Фобії можуть з'явитися у людей з багатою фантазією, так як їм досить складно відрізнити реальну небезпеку від уявної. Їм набагато складніше пручатися цьому негативному почуттю, ніж людям з більш стійкою і міцною психікою. Люди, які схильні до такого страху, насправді бояться того, чого немає. Адже фобія - це боязнь самого страху. Людина просто боїться боятися. Окремо хочеться зупиниться на страхах, що з'явилися в дитинстві, так як навіть страхи, спливли в дорослому житті, з'являються саме в дитячому віці.

3. Особливості дитячих страхів та фобій.

Для дитини сім’я стає своєрідною психодрамою, де змішуються любов і ненависть, ревнощі і залежність, страх і туга. Амбівалентність (суперечливість вражень від одного об’єкта) досягає свого піку. Батьки, які люблять і захищають свою дитину, можуть також на неї напасти, покинути, померти, впасти духом, лаяти, намагатися контролювати і т.д.

Культурою і середовищем пропонується любити батьків, тому негативні враження знаходять своє вираження в фігурах відьом, баби-Яги та ін. А. Фрейд писав, що діти біжать від об’єкта свого страху, але при цьому потрапляють під його чарівність і непереборно тягнуться до нього. Тому що дитині повертається можливість усвідомлювати свої негативні враження та переживання від цього світу, в тому числі внутрішньоутробні і дитячі враження. Хоча і в такому вигляді, але можна проживати присутність в світі хорошого і поганого.

Передбачуваність зменшує тривогу, страх і занепокоєння, так як вона передбачає зменшення невпевненості та безпорадності, які є основними факторами появи цих почуттів. На доказ цього твердження можна навести ряд проявів того, як діти люблять, щоб їм читали і розповідали казки, які їх спочатку дуже лякали, люблять дивитися і слухати «страшні» історії, трилери і жахи. Маленькі діти та підлітки дивляться фільми жахів, щоб злякавшись, знову знайти контроль над своїми страхами.

Символічний образ має одночасно інтрапсихічними і міжособистісними функціями. Виконуючи інтрапсихічні функції, символи є засобом вираження яскравих почуттів; тимчасово знімають проблему амбівалентності; висловлюють тривогу у зрозумілій формі і дають можливість контролювати її; стабілізують і легітимізують бурхливу фантазію.

Символам притаманний прогресивний аспект. В них міститься образне уявлення тих явищ, які людина повинна подолати для того, щоб стати більш зрілою. Символічний образ (або ситуація в ігровому просторі) одночасно висловлює емоцію і стримує її. Розвиток символізації сприяє правильному розвитку індивіда, допомагає впоратися із тривогою, взяти під контроль неспокій і страхи. Цей розвиток об’єднує зовнішній і внутрішній простір (реальний і фантазійний світ) дитини.

Чим раніше і глибше порушений процес символізації, тим яскравіше проглядаються важкі особистісні розлади, а неможливість контролю над страхом виливається у всілякі його види. Напади паніки спостерігаються, коли індивід не в силах приборкати страх і відчуває, що його захльостують неусвідомлені, безіменні емоції, які часто ведуть до психічних розладів.

Вікові страхи, в ідеалі, повинні проходити після закінчення певного часу, проте у емоційно чутливих дітей вони можуть трансформуватися і закріплюватися. Реакція батька на страх повинна бути спокійно-співпереживаюча. Спробуйте обговорити з дитиною її страх, попросіть її описати почуття і сам страх. Чим більше дитина буде говорити про страх, тим краще — чим більше вона говорить, тим менше боїться.

Однак 90% всіх страхів дітей породжені сім’єю і стійко підтримуються нею. Головне, що потрібно зробити батькам у таких випадках, — це усувати основні причини підвищення загальної тривожності дитини. Для цього уважно придивіться до дитини, до самих себе, до всієї ситуації в сім’ї в цілому. Необхідно ці страхи батькам пошукати в собі і з ними працювати. Відпрацьовані страхи в собі, у дітей відсіваються автоматично.

Як саме утворюються страхи у дітей? Розуміння небезпеки, її усвідомлення формується в процесі життєвого досвіду та між особових відносин, коли деякі байдужі для дитини подразники поступово набувають загрозливого характеру. Часто в таких випадках говорять про появу травмуючого досвіду (переляк, біль, конфлікт, захворювання та інші). Але найбільш розповсюджені уявні дитячі страхи. Їхнє джерело - дорослі, які оточують дитину (батьки, бабусі, вчителі), котрі несвідомо передають дитині страхи, тим що занадто наполегливо вказують на наявність небезпеки. З таких слів як: «Не йди туди - впадеш», «Не гладь - вкусить» та інших схожих попереджень діти сприймають лише другу частину. Малій дитині поки що не все зрозуміло, чому саме дорослі попереджують її, але дитина вже розпізнає сигнал тривоги, і тому у неї виникає реакція страху. В такий спосіб дорослі домагаються від дітей слухняності, але страх закріпився й буде розповсюджуватись.

Також утворенню страхів сприяють нечіткі відповіді дорослих на запитання дітей, та безмежна уява малюків. Маленькі діти задають дорослим найрізноманітніші питання, і на деякі з цих питань дорослі не можуть відповісти. Коли дорослі щось не дозволяють дитині, від дитини в свою чергу можна почути закономірне питання «Чому?», на що дорослі часто відповідають: «Тому що» замість того щоб пояснити. Не почувши відповіді на своє запитання малюк намагається відповісти на нього сам, і його безмежна, яскрава уява може намалювати будь-що і найчастіше малює вона не найприємніші речі, в результаті утворюються нові страхи.

Дуже часто зустрічається термін «тривога». На думку Захарова в страху та тривозі є загальна риса в вигляді відчуття схвильованості та неспокій. Тривога - це передчуття небезпеки, стан неспокою. Частіш за все тривога зявляється в очікуванні якоїсь події, результати котрої непередбачувані та можуть мати неприємні наслідки. Тривога виникає у відповідальних людей з розвинутим відчуттям гідності, обовязку. Також тривога може виступати як відчуття відповідальності за життя своє та близьких. Страх можна розглядати, як прояв тревоги в конкретній формі.

Страх — одне з найбільш справжніх почуттів, обманутися щодо яких дуже важко (на відміну від інших почуттів, особливо по відношенню до тих чи інших людей). Якщо вже він є, то це занадто очевидно. Перерахуємо лише деякі варіанти страхів: страх павуків і змій, страх темряви, страх замкнутих просторів, страх перед агресією, страх психічних захворювань, страх за близьких людей, страх злочинності, страх начальства, страх змін в особистому житті, страх перед старістю, страх за своє серце, страх перед бідністю, страх іспиту, страх перед зниженням свого соціального статусу, страх смерті, страх висоти, страх перед конкретними подіями в майбутньому, страх псування, страх захворіти невиліковним захворюванням, страх покарання, страх бути висміяним і приниженим, страх втратити розташування значущих осіб, сексуальні страхи, страх публічних виступів, страх перед власними думками.