27

ВСТУП

Актуальність даної теми полягає в тому що діти через вплив зовнішніх подразників завжди чогось бояться, а також оскільки ще до кінця не встановлено причини виникнення дитячих страхів та фобій.

Наше стрімке життя з його неусталеністю та стресовими ситуаціями, бурхливим, невпинним потоком інформації — теле-, кіно-, відеопродукцією, насиченою різноманітними ефектами, погонями, жахами тощо; повідомлення й чутки про зростання злочинності — лягає тягарем на нерви дітей. Захистити внутрішній світ малят від негативних впливів (у тому числі й наших власних), від виникнення в них необґрунтованих страхів та фобій — спільна турбота дорослих, які мають справу з дітьми.

Дбаючи про відродження української нації, необхідно вирішувати соціально-психологічні проблеми дитинства, які виникли в умовах сучасного суспільства. Існує помилкове переконання, ніби страхи з часом зникнуть самі собою. На наш погляд, це не так. Дитина росте і фобії ростуть разом із нею.

Страх є найбільш небезпечною емоцією. Широкі області вивчення, присвячені страху, створюють прекрасну основу для подальшого розуміння цієї важливої емоції. Нажаль, літератури по даній темі розроблено небагато. Хоча проблема страхів у дітей молодшого шкільного віку дуже актуальна в наш час.

Вивчали проблему виникнення страхів такі вчені, як, зокрема, Ю. Щербатих, Ф. Ріман, К. Ізард, П. Симонов, А. Рибаков, Є. Івлева, С. Керкегор, Я. Рейковський. Особливу увагу цьому питанню приділяли Т. Сімсон, М. Кузьміна, Л. Лебедєва, Л. Костіна, Н. Імедадзе, Ф. Зімбардо, Л. Макшанцева, Є. Савіна, Н. Шаніна, Д. Соколов, В. Оклендер, В. Астапов. А зпочатковано відповідні дослідження ще у працях А. Захарова, А. Прихожан, Г. Еберлейн.

Проблема психолого-педагогічного дослідження феномена страхів є актуальною, в першу чергу, тому, що педагог і психолог спроможні позитивно впливати на тривалість адаптаційного періоду школяра, оптимізувати його емоційний стан і розвиток пізнавальних процесів шляхом зниження тривожності і кількості страхів.

Актуальність вивчення проблеми визначається ще й тим, що з віком у дітей змінюються мотиви поведінки, відношення до навколишнього світу, дорослим, одноліткам. І від того, чи зможуть батьки та педагоги вловити ці перетворення, зрозуміти зміни, які відбуваються з дитиною, та в звязку з цим змінити і своє відношення, буде залежить той позитивний емоціональний контакт, котрий являється основою нервового та психічного здоровя дитини.

Об’єктом нашого дослідження є психологічні особливості дитячих фобій.

Предметом нашого дослідження є діти старшого дошкільного та молодшого шкільного віку. .

В своїй роботі ми розглядаємо основні аспекти діагностування фобій та подаємо рекомендації щодо профілактики дитячих страхів.

Мета дослідження полягає в тому, щоб з`ясувати основні причини страху дитини та можливість їх діагностування.

Постановка мети спонукає до вирішення таких завдань:

- 1) розглянути предмети, причини дитячого страху та фобій;

- 2) запропонувати методики діагностування окремих видів страху дітей;

- 3) проаналізувати роль страху та фобій у розвитку дитини;

- 4) дати поради щодо профілактики виникнення страхів у дітей.

1. Загальна характеристика поняття фобії.

Фобія (з грецьк., fobos — «страх») — ірраціональний неконтрольований страх, стійкі прояви різних страхів. Фобіями називають також ірраціональні відносини неприязні, повного несприйняття та ненависть до чогось — страх як емоція у разі є у завуальованій формі.

Наприклад, за наявності айхмофобії людина намагається всіма силами уникати гострих предметів, яким він боїться поранитися чи поранити іншим людям. У розвитку аквафобії людина боїться плавати, а при клаустрофобії піднімається вгору лише по драбині, тому що йому страшно перебувати у закритому ліфті. Фобічний страх легко можна перемогти у початку його виникнення, але він може закріплюватися в психіці людини й посилюватися згодом.

Фобії традиційно розглядалися у межах настирливих станів, які стосуються розладам мислення. Нав'язливі стани - це таке переживання, коли у людина крім її волі виникають («нав'язуються») якісь страхи, сумніви, думки, потяги, дії. Попри критичне ставлення до таких явищ, позбутися їх людина неспроможна. Нав'язливі стани необов'язково свідчать про психічний розлад, вони можуть зустрічатися і в здорових людей, наприклад, кожній людині знайоме нав'язливе повторення яких –небудь слів («слів - паразитів»), нав'язливе наспівування вподобаної мелодії тощо.

Слово «фобія» минуло складні трансформації у вживанні, й у час найчастіше під «фобіями» розуміються як патологічні страхи, а й ірраціональне різко негативне ставлення до когось, чогось. Деякі слова з приведених нижче, — неологізми, історичними причин, мають словооснову -фоб- і які позначають не фобії в клінічному сенсі, а скоріш ірраціональне негативне ставлення до чогось, яке має патологічний характер. Наприклад, таке походження слів ксенофобія, русофобія, юдофобія,гомофобія.

Страх це емоція, що виникає у ситуаціях загрози біологічному чи соціальному існуванню індивіда спрямована на джерело дійсної чи уявної небезпеки. Залежно від характеру загрози інтенсивність і специфічність переживання страху варіює у досить широкому діапазоні відтінків (побоювання, страх, переляк, жах). Якщо джерело небезпеки є невизначеним чи неусвідомленим, виникає стан називається тривогою. Функціонально страх служить попередженням про майбутню небезпеку, дозволяє зосередитись на її джерелі, спонукає шукати шляхи її уникнення. Що стосується, коли сягає сили афекту (панічний страх, жах), він може нав'язувати стереотипи поведінки (втеча, заціпеніння, захисна агресія). Різноманітні нав'язливі рухи - рухові стереотипи, які під час неврозів можуть зберігатися протягом тривалого проміжку часу (роки й більше) після припинення травмуючої ситуації та нормалізації умовно рефлекторної діяльності.

Нав'язливі рухи посилюються при усякому емоційному порушенні (при роздачі корму сусіднім собакам, появу нових сусідів та т.п.), але припиняються при ціленаправлених діях (їжа, орієнтовно - дослідницькі реакції). При цих умовах осередки застійного порушення набувають домінуюче значення і починають стереотипно функціонувати при дії будь-якого роздратування.

І.П. Павлов вважав фобії наслідком патологічної рухливості гальмівного процесу. Заодно він припускав, психологічно позначуване як страх, боягузливість, боязкість має своїм фізіологічним субстратом гальмівний стан великих півкуль. Патологічну лабільність гальмівного процесу обумовлює легке виникнення і перебільшений характер цих гальмівних реакцій. Обговорюючи досліди з фобіями, Павлов підкреслював емоційне забарвлення хворобливості, складності цього стану.