31. Поняття і структура політичної культури. Зміст та структура політичних орієнтацій

Одні дослідники вважають, що політична культура - це якісний бік системи політичних уявлень і політичної поведінки: рівень політичних знань, міра включеності у політичний процес, компетентність і професіоналізм, стан демократії тощо. Інші схильні вважати, що політична культура - це не якість і не стан політики, а конкретні політичні феномени, які самі формують механізми політичного життя. В. Липинський визначав політичну культу¬ру як включення наукових знань у політичний процес.

Серед багатьох визначень поняття “політична культура” можна знайти спільний знаменник, яким є знання, оцінки та поведінка більшості громадян стосовно таких політичних об’єктів, як нація, держава, її політичні інститути. Б. Цимба- лістий вважає, що “політична культура стосується не полі¬тичних надій, а специфічно політичних орієнтацій - ставлен¬ня до політичної системи та її окремих компонентів і став¬лення до ролі одиниці в системі”.

Відомий український політичний діяч і літератор І. Дзюба на конференції “Політична культура українців” (1990 р.) зауважив:

“Політика і культура - поняття не дуже згідливі між собою, і в чомусь навіть взаємо- ниключаються. Адже культура орієнтується насамперед на мораль, а політика виходить з інтересів суспільної групи. Але с й другий бік цієї суперечності: жодна культу¬ра не є поза політикою і політика неможлива без облагороджуючого впливу культури. На стику цих суперечностей і витворюється та грань, яка називається політичною культурою”.

Елементами змісту поняття “політична культура” є думки, почуття, оцінки більшості громадян в їхньому ставленні до такого політичного об’єкта як держава, до гілок влади, до того, ким та як приймаються політичні рішення. М. Кубасвсь- кий вважає, що таке ставлення включає у себе три рівні:1) гносеологічний, коли кожен громадянин має знання проі юлітичне життя своєї держави, структуру політичних органів;2) аксіологічний, коли кожен громадянин позитивно чи негативно оцінює життя своєї країни; 3) практичний, коли кожен громадянин активно чи па¬сивно бере участь у політичному житті.

До елементів змісту поняття “політична культура” нале¬жать такі національні цінності, як свобода, державність, гу¬манізм, справедливість, бажання захистити незалежність та економічні інтереси своєї держави. Також серед елементів змісту політичної культури важливе місце посідають ті, які сприяють формуванню і збереженню державних інституцій. Кожний державний народ має свої традиційні державні орга¬ни, які регулюють внутрішнє життя та міждержавні відноси¬ни. Існують і певні норми участі народу у таких органах.

У структурі політичної культури можна виділити нор­мативний елемент (накопичений політичний досвід), цін­нісний елемент (політична свідомість) та поведінковий еле­мент (моделі політичної поведінки).

32. Типологія політичної культури

Американські політологи Г. Алмонд та С. Верба виділили три типи політичної культури: патріархальну, підданську, активістську.

Патріархальній політичній культурі властиві такі риси: відсутність у людей інтересу до політики, політичної влади га політичних інститутів; невіддільність політичних орієн­тацій від релігійних норм; орієнтація членів суспільства на мождів племені, шаманів.

Підданська політична культура відзначається певним інтересом соціальних суб’єктів до функціонування політич­ної системи. Проте самі суб’єкти не проявляють особливої політичної активності, покладаючи свої надії на органи вла­ди та політичних лідерів.

Активістська політична культура характеризується знач¬ним інтересом громадян до політичної системи та наслідків її функціонування, активною орієнтацією на особисту участь у політичному процесі.

Г. Алмонд та С. Верба відзначають, що у реальній полі¬тичній практиці поєднуються усі три типи політичної куль¬тури, утворюючи нові змішані типи, а саме: патріархально- підданський, піддансько-активістський, патріархально-акти-вістський.

Чимало дослідників виділяють замкнуті та відкриті типи політичної культури. Замкнуті орієнтуються на власні уяв¬лення про політичне життя, свої національні традиції та зви¬чаї і такий тип політичної культури характерніший для країн Сходу. Відкриті політичні культури також зберігають свої традиції, цінності, норми, але проявляють інтерес до інших політичних ідей, моделей політичного устрою; вони характерні для країн Заходу.

У рамках кожної національної політичної культури розріз-няють елітарну та масову політичну культуру. Елітарна - це культура політичної влади, об’єднань громадян, інших актив-них учасників політичного процесу. Масова політична культу¬ра - це культура підданих, рядових громадян держави.

Існує чимало й інших критеріїв типології політичної культури. Так, виходячи із ступеня узгодженості у взаємодії політичних субкультур в тій чи іншій країні, політологи ви-діляють два типи політичної культури: інтегровану (одно¬рідну), фрагментарну (різнорідну).

Орієнтація суспільства на ті чи інші регулятивні механіз¬ми в рамках політичної системи породжує відповідні типи політичної культури - ринковий або бюрократичний (етати- стський). Якщо ринкова політична культура зорієнтована на відносини купівлі-продажі, досягнення вигоди як вищої цілі політичної діяльності, на конкурентну боротьбу як універ¬сальний принцип функціонування політичної системи, то бюрократична політична культура - на розв’язання політич¬них проблем за допомогою механізмів державного регулю¬вання і контролю за політичними процесами, на обмеження і заборону конкурентної боротьби.

Різноманітність інтересів різних спільнот породжує відмінні одну від одної моделі політичних культур - суб¬культуры, які існують у всіх країнах. Серед найбільш значу-

іцих в політології відокремлюють такі типи культур: регіо-нальні, соціоекономічні, етиолінгвістичні, релігійні, вікові (див. схему 26).

Окрім типів політичної культури, дослідники виділяють її види:

• культура депутатської діяльності;

• культура діяльності об’єднань громадян;

• електоральна (виборча) культура та ін.