34. Поняття, типологія та функції політичних конфліктів. Конфліктологічні теорії

В основі політичного конфлікту є змагання учасників політичного процесу за вплив у системі політич¬них відносин, за доступ до прийняття політичних рішень, розпорядження ресурсами. Для виникнення політичного кон¬флікту необхідно, щоб дія конфліктуючих сторін була спря¬мована на досягнення несумісних чи взаємовиключних цілей. При політичному конфлікті завжди йдеться про досягнення, зміну, збереження суспільної могутності. Особливістю со¬ціально-політичного конфлікту в умовах перехідного періо¬ду є його вертикальний характер (боротьба за режим), у той час як в умовах стабільності він має переважно горизонталь¬ний характер (боротьба в рамках режиму).

У сучасній полі¬тичній літературі є кілька типологій політичних конфліктів. З точки зору масштабів і рівнів прояву політичних конфліктів розрізняють зовнішньополітичні (міждержавні) та внутрішньодержавні конфлікти.

27.3. Типологія політичних конфліктів. У сучасній полі-тичній літературі є кілька типологій політичних конфліктів. З точки зору масштабів і рівнів прояву політичних конфліктів розрізняють зовнішньополітичні (міждержавні) та внутрішньодержавні конфлікти.

Крайньою формою прояву конфлікту є кризи. До внутріш-ньополітичних криз відносяться урядова, парламентська, конституційна, загальнонаціональна кризи. Урядова криза ви-ражається у втраті урядом авторитету. Коли рішення парламенту неспівпадають з волею більшості громадян країни, або коли впродовж встановленого терміну однієї сесії (у нас він становить ЗО днів) не можуть розпочатись пленарні засі¬дання, наступає парламентська криза, котра призводить до розпуску парламенту й призначення позачергових виборів. Конституційна криза пов’язана із фактичним припиненням дії Основного закону держави, що викликає потребу перегля¬ду і якісної зміни попередньої конституції; зволікання з ви¬рішенням цієї проблеми може спричинити ріст негативних соціальних тенденцій. Загальнонаціональна криза є найнебез- печнішою і може включати у себе усі три попередні. Ця криза зачіпає основи с успільного устрою і призводить до зміни політичної влади, революцій, радикальних реформ.

М. Дюверже у відповідності з побудовою та організацією політичного режиму виділяє горизонтальні та вертикальні конфлікти. За рівнем публічності розвитку політичних конфліктів розрізняють відкриті та закриті. За тривалістю політичні конфлікти поділяються на короткотривалі та дов-готривалі.

ФУНКЦІЇ

— сигнальна (нім. "Signal" — подавати сигнал, повідомляти) функція характеризує конфлікт як показник відповідного стану суспільства. Де є конфлікт, там у суспільних зв'язках і відносинах щось розладналося, щось потребує серйозних перетворень. Не можна стверджувати, що пізнавальний бік сигнальної функції конфлікту великий. Як правило, сам конфлікт зовсім не відбиває всієї глибини причин, які його породили;

— близька до сигнальної, але не тотожна їй, інформаційна функція політичного конфлікту. Конфлікт завжди викликаний конфліктними причинами, об'єктивно пов'язаний з ними;

— диференційна (лат. differentia — поділ, розчленування, розшарування цілого на частини) функція політичного конфлікту визначає процес розчленування, що виникає під впливом конфлікту, який часто проходить через зміни і руйнування попередніх соціальних структур. Спочатку диференційний рух спрямований на розтягування єдиного центру, утворення двох протилежних полюсів, притягуючи до себе окремі елементи попередньої єдності, відбувається процес переорієнтації і перегрупування в ньому соціальних сил;

— динамічна (гр. dynamikos — силовий, зміна якого-небудь явища під впливом діючих факторів) функція політичного конфлікту була свого часу відмічена марксизмом у відомій характеристиці класової боротьби і соціалістичної революції. Саме марксизм боротьбу класів вважав силою історичного прогресу, а соціалістичну революцію — "локомотивом історії". У цих визначеннях підмічена загальна здатність будь-якого конфлікту більш швидкими темпами рухати суспільний розвиток і здійснювати соціальні зміни;

— інтегруюча (лат. integratio — об'єднання в ціле яких-не-будь частин) і дезінтегруюча (лат. desintegratio — розпад цілого на свої складові частини) функції зв'язані з тим, що політичний

Конфлікт не тільки створює умови для об'єднання окремих індивідів, груп, партій, об'єднань на основі можливої ідентифікації своєї позиції із загального, але і створює протилежну тенденцію із свого середовища тих, хто займає особливу позицію

— демаскуюча (фр. demasqner — зірвати маску, виявити) і маскуюча (фр. masqner — приховувати справжні наміри або дії) функції мають місце, коли, з одного боку, політичні конфлікти виявляють дотепер скриті проблеми суспільства. Люди починають про ці проблеми не тільки думати і говорити, а й намагаються протистояти їх негативному впливові;

— із особливою силою наголошували Л. Козер і Р. Дарендорф на прогресивну (лат. progressus — розвиток нового, передового; зміна на краще, перехід на вищий ступінь розвитку) і регресивну (лат. regress us — рух назад, зміна на гірше) функції політичних конфліктів. Вони наголошували, що соціально-політичні конфлікти проявляються у гострій формі і, випливаючи із антагоністичних суперечностей, в цілому сприяють подоланню останніх, а тим самим і усуненню перешкод, які стримують і гальмують суспільний розвиток.

Функції (зошит)

-надає можливість до виходу негативних емоцій

-люди краще пізнають один одного. Вивчають супротивника

-стимулює соціальні зміни сусп.. порядків, норм , відносин

НАПРЯМИ.

1. ТЕОРІЯ політичних структур (груп)

Паретто, Сорель, Бентлі, Моска

-необх. постійної зміни еліти

-наявність груп, які б мали замістити правлячу групу

2. ТЕОРІЯ політичної стабільності

Блондель, Істон, Ліпсен, Сандерс

Дослідження факторів стабільності пол. системи, чинники, які можуть зруйнувати ті межі

3. Етно-політичні теорії

-внутрішній колоніалізм Гентера

- концепція нерівномірного розвитку (Нейкра?)

- теорія Роджельта

Головна увага зосереджується на впливі політизації еліт та політичних структур, політичних установ