1.Формування державності у східних слов'ян.

2.Суспільний лад Київської Русі.

3.Державний лад Київської Русі.

4.Джерела права Київської Русі та їх характеристика.

5.Походження, основні редакції та списки Руської Правди.

6.Кримінальне право за Руською' Правдою

7.Характер та особливості судового процесу в Київській державі.

8.Утворення Галицько-Волинського князівства та його історичне значення.

9.Особливості суспільного ладу Галипько-Волинського князівства.

10.Характеристика дер-но-прав-го розвитку Галицько-Волинського князівства.

11.Органи влади в галицько-волинській державі

12.Правове положення українських земель у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої

13.Суспільний устрій еликого князівства Литовського

14.Литовські статути та їх застосування в Україні

15.Цивільне право за Литовським статутом

16.Кримінальне право за Литовським статутом

17.Запорізька Січ, її організація і роль в історії України

18.Апарат управління Запорізької Січі

19.Формування Української державності роки народно-визвольної війни 1648-1654

20.Приєднання України до Росії та його юридичне оформлення

21.Правове становище України за Березневими статтями 1654

22.Судові органи Гетьманщини

23.Конституції П.Орлика 1710, структура, зміст і значення

24. Поступова ліквідація царизмом автономного устрою України

25.Складення, джерела, структура «Прав, за якими судиться малоросійський народ 1743 року»

26. Суд і розправа в правах малоросійських 1750 року, їх структура і зміст

27.Кримінальне право за Правами, за якими судиться малоросійський народ 1743 року

28.Процесуальне право за Правами, за якими судиться малоросійський народ 1743 року

29.Декабристський рух в Україні: таємні організації та їх державно-правові програми

30.Селянська реформа 1861 року в Україні

31.Земська реформа 1864 року в Україні

32.Міська реформа 1870 року в Україні

33.Реорганізація прокуратури і заснування адвокатури за судовою реформою 1864

34.Галицький крайовий сейм, порядок формування, склад і компетенція

35.Австрійська конституція 1867 року та її характеристика

36.Основні закони Російської імперії 1906 р і зміни в державному правлінні

37.Особливості Столипінської аграрної реформи в Україні

38.Виникнення Центральної Ради та її законна діяльність

39.Конституція УНР 1918 року, її структура, зміст та історичне значення

40.Українська гетьманська держава 1918 року

41.Державний лад і право Дерикторії

42.Розпад Австро-Угорщини і проголошення ЗУНР

43.Утворення Української радянської держави

44.Конституція УРСР 1919 року, її структура і зміст

45.Утворення союзу РСР та роль України в цьому процесі

46.Державно-правовий статус України за конституцією СРСР 1924 року

47.Конституція УРСР 1929 року, її структура і зміст

48.Перебудова державного апарату і демократизація виборчої системи за Конституцією УРСР 1937

49.Перша кодифікація законодавства УРСР 1922-1927

50.Друга кодифікація законодавства УРСР 1958-1984

51.Входження Західної України до складу УРСР

52.Входження Північної Буковини до складу УРСР

53.Перебудова державного апарату і демократизація виборчої системи за Конституцією УРСР 1937 року

54.Розчленування територіх України і встановлення окупаційного режиму в період Другої світової війни

55.Законодавча діяльність Народна Рада Закарпатської України

56.Розпад СРСР і відродження Української незалежної держави

57.Структура, основні положення і значення Конституції України

1.Формування державності у східних слов'ян.

Відомо, що давні культури автохтонного походження заселяли землі України ще в IV тис. до н. е. У I-II ст. н. е. відбувається перша культурно-етнічна консолідація слов’ян. В IV ст. предки українців рушили на південь. Навіть могутня Візантія не могла затримати «незліченні» слов’янські полчища.

Ранні слов’яни на початку нової ери жили первісною сусідською общиною. Це був досить монолітний соціальний організм.

У IV-V ст. у слов’ян виникають міцні племінні союзи, які можна вважати зачатками державності. Найвідомішим в історії є Антський племінний союз або Держава антів (IV-VII ст.). В господарстві широко застосовувалася праця рабів. Існувала работоргівля. Військовим успіхам антів сприяла чітка общинна організація суспільства. Характерними рисами й елементами звичаєвого права українських племен було те, що правила й норми язичницької релігії, яка панувала в світі до появи монотеїзму на початку нашої ери були невід’ємні від правових норм. У звичаєвому праві закріплювалася панівна роль чоловіка в сімейних і суспільних відносинах. В VII ст. антський племінний союз розпався.

Відомі й інші спроби створення держави. Так, у VI ст. виникла держава волинян, до якої ввійшли племена дулібів. Але держава волинян, як і держава антів, загинула після навали аварів. Дуліби були одним з найраніших племінних об’єднань східних слов’ян. Вже в часи візантійського імператора Іраклія (610-641). За даними літописів, у східних слов’ян перед утворенням Київської Русі існувало 14 великих племінних об’єднань, половина з яких пов’язана з територією України.

Особливу роль серед них відіграли поляни. Головним центром полян, які розселилися в середньому По¬дніпров’ї, був Київ. Поляни першими серед населення східнослов’янських земель стали називатися русами, сформувавши ядро Київської держави. Протягом VI-VIII ст. у східних слов’ян відбувається інтенсивний розклад родоплемінної організації, утворюються перші територіально-політичні об’єднання-зародки держав. Сільська громада поступово ставала основною організаційною формою східнослов’янського суспільства. Вона об’єднувала людей не лише за родинними зв’язками, а й за територіально-господарським принципом.

2.Суспільний лад Київської Русі.

Все населення Київської Русі поділялося на три категорії: вільні, невільні та напіввільні люди. Серед вільного населення існувала також своя ієрархія: князі, дружинники, бояри, міський патріціат, священики, мешканці міст, дрібне духовництво й смерди.

Князь та його дружина стояли на чолі соціальної ієрархії. Найбільшим феодалом був великий князь. У князівській дружині становище дружинників також було неоднаковим. Існував поділ на «дружину старшу» - бояри «більші», «старійші», бояри «думаючі» і на «дружину молодшу» - бояри менші. Феодальна власність на землю мала ієрархічний характер. Князі окремих феодальних володінь були у васальній залежності від Великого князя київського, який відносно них був сюзереном. Самі вони, в свою чергу, мали дружинників, які від князів одержували землю в умовне володіння. Така система називалася системою сюзеренітету-васалітету.

Верхівка духовенства - чорне (ченці) і біле (церковники) - також належала до феодалів, а дрібне духовенство складало середню ланку вільних людей.

Купці-іноземці називалися «гостями» і мали інший правовий статус. «Гості» користувалися деякими привілеями. Наприклад, недоторканність особи. Гостинними дворами, де зупинялися іноземні купці, опікувалася церква.

Решта населення міст складала середню групу вільних людей . Сюди входили так звані «чорні гродські» люди, ремісники, майстри. Вони були юридично вільні, навіть рівноправні з боярами, але фактично залежали від феодальної верхівки.

Нижчу групу вільного населення становили селяни-смерди. Вони мали право бути власниками особистого майна, обробляли землю власною працею. Проте майнові права смерда були обмежені. Коли смерд вмирав і в нього не залишалося серед спадкоєм¬ців синів, його майно переходило до феодала.

Напіввільні люди в Київській Русі називалися закупами. Закупи - це смерди, які з різних причин тимчасово втрачали свою особисту волю, але могли знову її здобути.

Невільні люди в історичних джерелах називалися челяддю і холопами. Челядь - це, як правило, раби з полонених. Холопи - це раби-соплемінники. Слід зазначити, що в Київській Русі фактично кожне залежне відношення могло бути джерелом рабства: полон на війні, шлюб з невільними, народження від невільних, продаж себе у рабство при свідках, злочин тощо.