61. Визначте досягнення і прорахунки в науково-технічному розвитку України в перше десятиліття після проголошення державної незалежності України.

Основою науково-технічного розвитку країни є науково-технічний потенціал, що являє собою сукупність усіх засобів науково-технічної діяльності та її ресурсів.

Узагальнюючими показниками розвитку та оцінки науково-технічного потенціалу України є:

• обсяги фінансування наукових та науково-технічних робіт;

• розвиток різних джерел інноваційного фінансування;

• динаміка частки фінансування наукових розробок з державного бюджету;

• обсяги виконаних наукових і науково-технічних робіт та темпи їхнього зростання;

• мережа наукових та науково-дослідних закладів, їхня динаміка;

• чисельність працівників наукових та науково-дослідних закладів, їхній якісний склад;

• частка науково місткої (інноваційної) продукції в загальних обсягах промислового виробництва.

Однак у багатьох галузях наукової діяльності, що стосуються розробки високопродуктивної техніки і новітніх технологій, відставання вітчизняної науки є суттєвим. Сьогодні така ситуація ускладнюється недостатнім фінансуванням і нестабільною діяльністю наукових організацій, виїздом спеціалістів високої кваліфікації за межі держави. Незважаючи на збільшення протягом 2000-2008 рр. обсягу фінансування з державного бюджету технологічних інновацій майже у 19 разів, щорічного обсягу виконаних наукових і науково-технічних робіт - у 3,4 разу, частка реалізованої інноваційної продукції в загальному обсязі промислової продукції зменшилася з 6,8 до 6,7 %, частка підприємств, які провадили інноваційну діяльність, знизилася у 1,27 разу (з 18 до 14,2 %), кількість освоєних такими підприємствами інноваційних видів продукції - у 6 разів (з 15 323 до 2526). Згідно з рейтингом Всесвітнього економічного форуму, Україна серед 134 країн у 2009 р. посіла у сфері розвитку початкової освіти 37-ме місце, у сфері розвитку вищої освіти - 45-те, у сфері формування факторів інноваційного розвитку - 52-ге, за оснащеністю сучасними технологіями - 65-те, у сфері захисту прав інтелектуальної власності - 114-те місце, що свідчить про неефективне використання власного інноваційного потенціалу, перетворення України на державу, яка експортує сировинні ресурси з незначною часткою доданої вартості, та виникнення загрози економічній і національній безпеці.

Важливим напрямом розвитку науково-технічного потенціалу України на сучасному етапі є впровадження інформаційних та комп'ютерних технологій, зростання інтелектуалізації діяльності. Збільшення ВВП, докорінне поліпшення його структури прямо залежить від інформаційної індустрії, що потребує інтелектуальних інвестицій, створення повноцінного ринку інформаційних товарів.

Зростання економік зарубіжних країн - лідерів рейтингів конкурентоспроможності - свідчить про необхідність формування і забезпечення розвитку науково-технічного потенціалу країни, в основу якого має бути закладена національна інноваційна система, спрямована на активізацію інноваційних процесів, забезпечення технологічного розвитку та наукового забезпечення функціонування національної економіки. Базові принципи її формування закладені в Концепції розвитку національної інноваційної системи України, згідно з якою національна інноваційна система визначена як сукупність законодавчих, структурних і функціональних компонентів (інституцій), які задіяні у процесі створення й застосування наукових знань та технологій і визначають правові, економічні, організаційні та соціальні умови для забезпечення інноваційного процесу.

Метою розвитку науково-технічного потенціалу країни є створення умов для підвищення продуктивності праці та конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників шляхом технологічної модернізації національної економіки, підвищення рівня їх інноваційної активності, виробництва наукомісткої (інноваційної) продукції, застосування передових технологій, методів організації та управління господарською діяльністю для покращення добробуту громадян та забезпечення стабільного економічного зростання.

61. Розкрийте зміст гуманітарної політики Української держави в період 1991-2012 рр.

Державна гуманітарна політика  це системна і послідовна діяльність держави у відносинах з людиною зокрема і суспільством в цілому, що здійснюється через органи державної виконавчої, законодавчої та судової влади при залученні громадськості та з урахуванням основних правлюдини і ставить за мету досягнення високого життєвого, духовного та інтелектуального рівня особистості, як у її власних інтересах, так і в інтересах України в цілому.

Першим і, очевидно, головним таким принципом є законність. Одним з основних завдань державотворення є побудова правової держави, що означає таку державу, в якій юридичними засобами реально забезпечені максимальне здійснення, охорона і захист основних прав людини. З цього ж випливає і другий принцип гуманітарної політики  проведення діяльності відповідно до основних прав людини або, іншими словами, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей. У Декларації про державний суверенітет України, Акті про незалежність Української держави, у своїй Конституції Україна проголосила побудову демократичної, правової, соціальної, соборної держави. Також Україною підписані основні міжнародні документи, що стосуються прав людини. Отже, будь-яка державна діяльність повинна слугувати як інтересам Української держави, так і вимогам сучасного світового розвитку.  Тому наступним принципом гуманітарної політики є поєднання інтересів як Української держави, так і світової спільноти. Тут мається на увазі також і орієнтація на досвід передових держав світу, зокрема, європейських, у створенні повноцінного соціокультурного середовища при опорі на історичні традиції українського народу, його високий духовний та інтелектуальний потенціал. Важливим також є принцип відкритості державної діяльності, формування довіри до влади, до держави, створення зусиллям всіх державних органів максимально сприятливих умов для розвитку гуманітарної сфери суспільства, надання рівних можливостей для кожного громадянина України. Базуючись на цих принципах, державна гуманітарна політика, відповідно до своїх завдань, може стати одним із гарантів побудови високорозвиненої Україн­ської держави та її повноправного входження до світового співтовариства. Врахування всіх цих концептуальних засад державної гуманітарної політики є необхідною умовою для розробки цілісної концепції державної гуманітарної політики в Україні. І ще одне варто зазначити. Гуманітарна політика ні в якому разі не повинна стати засобом формування нової насильницької ідеології, вона повинна сприяти формуванню нової сучасної системи суспільних цінностей, забезпечувати високоякісний розвиток української освіти, культури, науки людського потенціалу загалом, сприяти виходу України на рівень світових стандартів.