7. Система трудового права україни

Традиційно у сист трудового права виділяють Загальну і Особливу частини. Заг частина охоплює норми, які містять найбільш принципові положення, що характерні для всіх видів відносин галузі права. До таких належать норми, які характеризують предмет і метод трудового права, принципи правового регулювання, форми участі трудових колективів в організації праці і управлінні виробництвом, норми, які встанов­люють права і обов'язки суб'єктів трудового права. Особлива частина трудового права об'єднує такі інститути, як трудовий договір, робочий час і час відпочинку, заробітну плату, охорону праці, дисципліну праці, мат відповідальність, трудові спори тощо. Найбільш повний вияв сист трудового законодавства отримує у кодифікованому акті, яким є Кодекс законів про працю У. Однак наявність у Кодексі глави "Загальні положення" не можна сприймати як відповідну загальну час­тину трудового законодавства, а тим більше Загальну частину трудового права. При характеристиці системи трудового права слід виходити перш за все зі структури сусп відносин, які становлять предмет трудового права. Норми, що забезпечують регламентацію конкретних видів трудових і тісно пов'язаних з ними суспільних відносин, утворюють самостійні інститути трудового права, які у своїй сукупності і формують систему галузі.

8. Трудові правовідносини, їх склад та особливості

Правові відносини - це такі сусп відносини, які виникають на основі прав норм, а їх учасники наділені суб'єктивними правами і юр обов'язками. Трудові правовідносини - це врегульовані нормами трудов права сусп відносини, що виникають у результаті укладення трудов договору, а також відносини з приводу встановлення умов праці на п-вах, навчання й перекваліфікації за місцем праці і відносини, пов'язані з наглядом і контролем за додержанням трудов законодавства, вирішенням трудов спорів і працевлаштуванням громадян. Основним видом трудов правовідносин є власне трудові правовідносини, що виникають на підставі укладення трудов договору між працівником і роботодавцем. Власне трудові правовідносини за своїм складом також є непростими. Їхніми ел називають правовідносини робочого часу і часу відпочинку, оплати праці, трудової дисципліни і охорони праці. Другу групу трудов правовідносин становлять колективно-трудові правовідносини. Правовідносини працевлаштування традиційно входили до сист трудов правовідносин. Вони становлять єдність 3 відносно самостійних правовідносин: а)між органом праце­влаштування і громадянином, який звернувся із заявою про влаштування на роботу; б)між органом працевлаштування і організацією, яка потребує кадрів; в)між громадянином і орга­нізацією, куди він направлений на роботу органом праце­влаштування.

9. Працівники як суб'єкти трудових правовідносин

Статусу працівників громадяни набувають з факту укладення трудового договору. Іноземці, які іммігрували в У для працевлаштування на визначений термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного у встановленому порядку дозволу на працевлаштування. Бути учасниками трудових правовідносин іноземці, як і громадяни У, можуть лише за наявності у них правосуб'єктності, що визначається настанням трудової дієздатності по 16р. За згодою одного з батьків або особи, що його замінює, можуть як виняток прийматися на роботу особи, які досягли 15р. Законодавець, хоч і встановлює мін вік прийняття на роботу, водночас передбачає різний обсяг трудової дієздатності осіб, які не досягли 18р, і повнолітніх працівників. Забороняється відмова у прийнятті на роботу і звільнення працівника з ініціативи власника або уповно­важеного ним органу з мотивів досягнення пенсійного віку. Стан здоров'я як ознаку суб'єкта трудових правовідносин беруть до уваги і враховують тоді, коли негативний стан здо­ров'я працівника може небажано позначитися на здоров'ї ін осіб під час виконання таким працівником функцій з обслуго­вування населення.