Суть принципи та необхідність реформування податкової системи

Основним методом формування доходів будь-якої держави при провідній ролі приватної і колективної форм власності є податки, що і визначає їх місце в ринковій економіці. Адже по­датки - це не тільки метод формування бюджету, це й інструмент впливу на різні сторони діяльності їх платників.

Податкова система - це сукупність установлених у країні податків.

Податкова система кожної країни відображає її специфічні умови. У світі немає держав з тотожними податковими системами. Однак це не означає, що створення податкової системи і податкова політика ведуться спонтанно, як кому забажається. Є певні положення, які визначають підхід держави до цієї сфери своєї діяльності.

Науковий підхід до створення податкової системи передбачає, по-перше, системність, по-друге, встановлення визначальної бази цієї системи і, по-третє, формування пра­вової основи і вихідних принципів.} Звичайно, можливий і варіант, який визначається як метод «спроб і помилок», котрий, до речі, використовується в Україні в даний час. Але це довгий шлях. Крім того, експериментувати можна тільки тоді, коли економічна ситуація більш-менш стабільна. Якщо ж економіка і суспільство охоплені кризою, то права на це ні уряд, ні законо­давча влада не мають.

~ Принцип системності полягає в тому, що всі податки повинні бути взаємопов'язані між собою, органічно доповнювати один одного, не заходити в суперечність із системою в цілому та іншими її елементами. Системний підхід означає, що мають реалізовуватись наступні функції податків. З позицій фіскальної функції, податкова система повинна забезпечити гарантоване і стабільне надходження доходів у бюджет. З позицій регулюючої функції, - забезпечувати державі можливість впливу на всі сторони соціально-економічного розвитку суспільства. Фіскальна і регулююча функція податків діють взаємопов'язано, їх не можна протиставляти одна одній. Не можна також поділяти податки на суто фіскальні і регулюючі. Однак при створенні податків треба виходити з того, що їх першоосновою є саме фіскальне призначення.

Виходячи з двох зазначених функцій, очевидно, що податкова система повинна включати досить широке коло податків різної цілеспрямованості. Система доходів бюджету має вклю­чати насамперед такі, які б забезпечували сталу фінансову базу держави. Найкращими для виконання цього завдання є непрямі податки, а також податки на майно, землю, прибутковий податок з населення. Таких податків у системі доходів бюджету рекомендується мати в середньому до п'яти видів на випадок зриву у виконанні плану мобілізації одного з них.

Кількість податків, на які покладається здебільшого регулююча функція, теж має бути досить значною. Це пояснюється тим, що не можливо за допомогою одного чи двох податків впливати на всі сторони господарської діяльності підприємств, на всі сфери суспільно - економічного життя.

Але платників цікавить не так кількість податків, котрі вони сплачують, як загальна сума податків і їх частка в одержаному доході. З цих позицій розглядається визначальна база, на якій будується податкова система.

Визначальною базою побудови податкової системи є обсяг бюджетних видатків. Податки з позиції організації фінансової діяльності держави вторинні відносно видатків. Збалансу­вання доходів бюджету з обсягом державних видатків є аксіомою фінансової науки. Відхід від неї призводить до тяжких наслідків - високого рівня оподаткування. Йдеться про інфляцію, яка, по суті справи, теж є своєрідною прихованою формою оподаткування населення. Відмінність полягає в тому, що це відкладені на завтра податки, однак завтра доводиться платити набагато більше, ніж сьогодні. Причиною інфляції, тобто знецінення грошей, є випуск в обіг зайвої їх кількості, не забезпеченої товарною масою. Це, у свою чергу, визначається бюджетним дефіцитом, тобто перевищенням видатків бюджету над доходами. Тож при створенні нової податкової системи слід пам'ятати, що бюджет як фінансовий план держави повинен бути обов'язково балансом доходів і видатків, і нехтувати цим вкрай небезпечно.

Правову основу системи доходів бюджету становлять відносини власності.

По-перше, права держави на доходи залежать від форми власності - державної чи приватної. При державній власності не тільки майно підприємств, але й створювані на них доходи належать державі. Протягом тривалого часу вона вилучала у підприємств усі «зайві» кошти у вигляді вільного лишку прибутку. Відносно ж приватних (та аналогічних їм колективних) підприємств таке вилучення коштів неможливе. Держава може отримати тільки певну частку їх доходів на загальнодержавні потреби. Отже, якщо для державних підприємств податкова політика майже не має відчутного значення, то для приватних - це одне з головних питань.

По-друге, форма власності відбивається на формуванні доходів відповідних юридичних і фізичних осіб, особливості ж формування доходів повинні враховуватися при встановленні об'єкта оподаткування. Так, довгий час точилася напружена дискусія з приводу того, що має бути об'єктом прибуткового оподаткування у підприємств - прибуток, валовий доход (сума заробітної плати і прибутку) чи реалізація? Так як реалізація не відображає точно результати роботи того чи іншого підприємства, оскільки включає матеріальні затрати, частка яких скрізь різна, вона не може бути об'єктом оподаткування. Як і валовий доход, бо в умовах індивідуальної і колективної (без використання найманої праці) форм власності взагалі не може бути поняття «заробітної плати». Тому об'єктом оподаткування визначено кінцевий результат роботи підприємства - прибуток.

До вихідних принципів побудови податкової системи належать:

13. формування доходів бюджету тільки в процесі перерозподілу створеного в суспільстві валового національного продукту;

14. встановлення рівноцінних прав і зобов'язань перед бюджетом для всіх форм власності;

15. застосування фінансових регуляторів з метою встановлення оптимального співвідношення між доходами власників підприємств і їх робітників, між коштами, що спрямовуються на споживання і нагромадження.

Наукове забезпечення побудови теоретичної моделі податкової системи, окрім дослідження сутності і змісту категорії податків, передбачає визначення принципів, на яких має будуватися податкова система.

Принципи оподаткування, які вперше були сформульовані основоположником теорії оподаткування шотландським економістом і філософом А. Смітом в його класичній роботі «Дослідження про природу і причини багатства народів» ще у XVIII ст., не втратили значення і до нашого часу. Вони зводяться до чотирьох понять: справедливість, визначеність, зручність, економія (раціональність).

У детальному викладі ці принципи формулюються так:

• Піддані кожної держави зобов'язані підтримувати її по можливості відповідно до своїх коштів, тобто в

залежності від доходів, які вони одержують під охороною держави.

• Податок, який зобов'язаний сплачувати кожний громадянин, повинен бути визначений точно, а не довільно. Час і розмір сплачуваного податку, спосіб його сплати повинні бути ясними і відомими як самому платнику, так і будь-кому іншому.

• Кожний податок повинен утримуватися в такий час і таким способом, які зручні для платника.

• Кожний податок повинен стягуватися таким чином, щоб із доходів платника вилучалось якомога менше

понад те, що надходить до державної скарбниці.

Ці загальні принципи оподаткування поступово розширювались, трансформувалися під впливом

соціально-економічних і політичних перетворень, які відбувались у світі. В даний час вони в основному

зводяться до наступного:

• Рівень податкової ставки повинен встановлюватись з врахуванням можливостей платника податків,

тобто рівня його доходів. Доход, який залишиться після сплати податків, повинен забезпечувати йому

нормальний розвиток.

• Необхідно прикласти всі зусилля, щоб оподаткування доходів носило одноразовий характер.

Багаторазове обкладання доходів чи капіталу неприпустиме.

• Податки повинні бути обов'язковими. Податкова система не повинна залишати у платника податків сумні

вів в уникненні платежу.

• Процедури розрахунку і сплати податків повинні бути простими, зрозумілими і зручними для платників

податків і економічними для установ, які збирають податки. Слід прагнути до мінімізації витрат на

стягнення податків.

• Податкова система повинна забезпечувати раціональний перерозподіл частини створюваного валового

внутрішнього продукту і бути ефективним інструментом державної економічної політики.

• Податки можуть використовуватись як фінансові регулятори з метою встановлення оптимального співвідношення між доходами роботодавців і найманих працівників, між коштами, які направляються на споживання і нагромадження.

• Необхідно забезпечувати стабільність оподаткування; ставки податків не повинні змінюватись упродовж

досить тривалого періоду. Разом з тим, податкова система повинна бути адекватною конкретним етапам

економічного розвитку країни; це досягається здійсненням податкових реформ, які забезпечують еволюцію податкової системи.

• Не можна допускати індивідуального підходу до конкретних платників податків при встановленні податкових ставок і застосуванні податкових пільг.

Оподаткування має бути

досить універсальним, забезпечувати однакові вимоги і однаковий підхід до платників, з одного боку, і

розумну диференціацію ставок та використання податкових пільг - з іншого.

Таким чином, свідоме використання наведених принципів потребує визначення їх більш обмеженого кола, придатного для оцінки податків, які використовуються фактично, а також вибору тих принципів, які дозволяють зосереджувати увагу на часткових удосконаленнях податкової системи. Цій меті буде сприяти впорядкування принципів формування податкової системи.

Багатовікова історія формування і застосування як загальнотеоретичних, так і конкретних практичних принципів оподаткування, що відповідають певному рівню розвитку соціально - економічного життя конкретної країни, дала змогу відібрати найдієвіші і найефективніші серед них. В умовах становлення ринкової економіки в Україні постійно ведуть роботу з удосконалення податкової системи, але, на жаль, вона й досі не відповідає світовим стандартам.

На даний час існує кілька аспектів недосконалості системи оподаткування в Україні, а саме:

16. податкова система відзначається нестабільністю. Це стосується як видів податків, баз оподаткування,

податкових ставок, так і методики обчислення й термінів та порядку їх введення у дію. Закони про податки

часто приймають поспіхом, без належного обґрунтування і розрахунків. Це призводить до внесення змін і

доповнень у щойно прийняті закони, порушує один із головних принципів формування податкової системи - її стабільність.

♦ податкова система не стимулює суб'єкти господарювання накопичувати фінансовий капітал

та його інвестувати;

17. значна частина доходів держави, сформованих за рахунок податків, покривається непрямими податками.

По-іншому оподатковується не лише прибуток або доход, а й витрати суб'єктів господарювання;

18. податкова система не створює умов для зменшення товарообмінних (бартерних) операцій;

19. наявність розбіжностей, сумнівних тлумачень окремих термінів, положень, визначених у законах і

підзаконних актах;

20. високий рівень оподаткування.

Разом з тим, надмірна кількість податкових пільг зумовила необґрунтований перерозподіл ВВП, створила неоднакові економічні умови для господарювання. Все це призвело до утворення значного неофіційного сектора економіки, ухилень від

оподаткування, затримки податкових надходжень. Звертаючись до засад управління податками, визначених свого часу А.Смітом, таких, як визначеність, простота та зручність для платників податків, і установ, які їх стягують, дешевизна і мінімум податкового тягаря на платників, можна зауважити, що ці принципи не завжди ефективно працюють у вітчизняній системі оподаткування. Так, варто пригадати еволюцію податку на додану вартість і податку на прибуток підприємств, часті зміни розмірів ставок мита й акцизного збору, досить високі тарифи відрахувань у державні цільові фонди соціального спрямування, відсутність стимулюючого впливу при справлянні прибуткового податку з громадян, недоречності та невизначеність у стягненні гербового збору тощо. Не можна назвати простими і доступними для розуміння законодавчі акти щодо цих податків у тому вигляді, в якому вони існують сьогодні. Розрахунки цих. податків стали заплутаними і незручними як для платників, так і для контролюючих органів.

Негативно впливають на якість роботи платників податків, а також працівників податкових служб, які контролюють правильність нарахування і сплати податків, наявні розбіжності, сумнівні тлумачення окремих термінів, положень, визначених у законах і підзаконних актах. Ще однією вадою нинішньої системи оподаткування є безпрецедентна багаторазовість оподаткування оплати праці, яка призводить до спотворення співвідношення у структурі виробленої вартості між окремими її частинами: фондом заміщення, оплатою праці й чистим доходом.

Таким чином, можна констатувати, що в Україні розроблено законодавчу базу, яка регламентує справляння податків, і створено адміністративні органи, які контролюють виконання законодавства суб'єктами господарювання, але сказати, що податкова система є ефективною і досягає свого функціонального призначення, не можна.

Сьогодні відбувається багато дискусій, здійснюються спроби вдосконалення системи оподаткування. При цьому багато надій покладається на прийняття Податкового кодексу держави.

Причини, що зумовлюють наявність недоліків у системі оподаткування, досить різноманітні. При цьому необхідно виділити об'єктивні та суб'єктивні фактори.

До об'єктивних факторів можна віднести:

8. недостатність вітчизняного досвіду оподаткування юридичних і фізичних осіб в умовах формування ринкової економіки;

9. недостатність професійно підготовлених фахівців, які могли б бути залучені до розробки законодавчих і нормативних актів з оподаткування;

10. стан економіки, дефіцит державних фінансових ресурсів, які зумовлюють прийняття законодавчих і нормативних документів з оподаткування фіскального спрямування.

До суб'єктивних факторів слід віднести:

8. відсутність альтернативних варіантів розробки законодавчих і нормативних документів з оподаткування; монополію Міністерства фінансів, податкової служби в їх підготовці, що мала місце на перших етапах становлення системи оподаткування;

- залучення до розробки законодавчих і нормативних документів з оподаткування \ недостатньо професійно підготовлених фахівців (а в результаті - низька їх якість),

необхідність наступного внесення змін;

8. лобіювання розробки та прийняття окремих законодавчих і нормативних документів з оподаткування, Податкового кодексу держави в цілому, які спрямовані на вдосконалення системи оподаткування;

9. неузгодженість чинного законодавства із питань оподаткування.

Можна констатувати, що в сучасних умовах негативний вплив більшості факторів об'єктивного і суб'єктивного характеру, які зумовили наявність недоліків системи оподаткування, значно знизився. Отже, створилися умови для прийняття рішень щодо вдосконалення системи оподаткування, реформування її.

З огляду на загальні принципи проведення податкових реформ розглянемо основні особливості податкової реформи в Україні.

1. Відсутність теоретичного обґрунтування реформи податкової системи у вигляді концепції державного регулювання економіки, яка відповідала б особливостям сучасного етапу соціально-економічного розвитку України. Внаслідок цього як формування, так і вдосконалення податкової системи відбувається методом спроб і помилок.

Одним з основних завдань податкової реформи на даному етапі вважається зниження рівня податкового тягаря. Однак не береться до уваги, що вирішити це завдання, визначити оптимальний податковий тягар без з'ясування функцій держави на сучасному етапі соціально-економічного розвитку України неможливо.

2. Становлення і реформування податкової системи в Україні здійснюється на основі вивчення і запровадження досвіду розвинутих країн щодо оподаткування.

З одного боку, це процес неминучий як тому, що ми стали на той же шлях розвитку, яким іде решта країн світу, - на шлях ринкової трансформації, так і тому, що ці країни накопичили величезний позитивний досвід побудови податкових систем і податкового регулювання.

З другого боку, некритичне перенесення західного досвіду на український ґрунт, без урахування особливостей соціально-економічного й політичного розвитку України, неможливе.

Тим часом не береться до уваги, що структура податкових систем розвинутих країн сама є результатом тривалої еволюції, зумовленої зміною об'єктивних обставин: рівня економіч­ного розвитку та добробуту більшості населення в країні; технічних можливостей податкових органів, а отже - механізму стягнення податків; загального рівня податкової культури та правосвідомості громадян. Тому змінити податкову структуру без створення відповідних для цього передумов неможливо.

3. Реформування податкової системи України вирізняється також прагненням здійснити в ній швидкі революційні зміни.

4. Постійна змінюваність, а отже, надзвичайно високий ступінь нестабільності.

У процесі реформування системи оподаткування в Україні можливою проблемою є не лише рівень податкового тягаря, а й оптимальне поєднання прямих і непрямих податків.

Слід зазначити, що в останні роки у вітчизняній системі оподаткування спостерігається тенденція до збільшення частки прямих податків, що відповідає практиці розвинутих країн. Непрямі податки хоч і зручніші для фіскальних органів з позиції їх стягнення, однак їх сплата лягає тягарем на плечі кінцевого споживача. Тому переважання справедливих прямих податків дасть змогу уникнути таких негативних наслідків, як зубожіння більшості населення, подальший спад і занепад вітчизняного виробництва, нездатного конкурувати з дешевшою продукцією іноземних фірм, тощо.

Світовий та вітчизняний досвід переконує, що не існує і не може існувати податкової політики, котра задовольняла б усіх платників податків і державу в цілому одночасно. Тому держава, розглядаючи фіскальну функцію податків, повинна враховувати також, що на величину податкових надходжень впливає і таке явище, як ухилення від сплати податків.

Саме відсутність традицій сплати податків в Україні ще довго даватиметься взнаки, і це одна із причин того, що прогресивне податкове законодавство в Україні дає менший ефект, ніж у тих же розвинутих європейських країнах.

Слід зазначити, що інституційні зміни - найважчі та най триваліші, і якщо не врахувати цього фактора, то законодавство можна змінювати щодня, а ефект буде той самий. Відсут­ність усталених інститутів податкової системи призводить до нестабільності податкового законодавства. Уряд і законодавці змушені шукати такий варіант податкового законодавства, який, з одного боку, враховував би досвід економічно розвинутих країн, а з другого, - відповідав би традиціям і звичкам платників податків.

Як свідчить практика, неможливо побудувати ефективну податкову систему, не сформувавши платника податку як елемент податкової системи, як суспільний інститут. Для цього потрібно проводити всебічну організаційну і просвітницьку роботу з платниками податків, урегульовувати і вдосконалювати інформаційні потоки між платниками податків та органами контролю за їх сплатою, а також враховувати соціально-культурні й психологічні особливості громадян країни, усталені традиції при прийнятті рішень у галузі оподаткування.

Однак готовність платити податки у демократичних суспільствах вища саме тому, що платник має достатньо інформації для того, щоб бачити напрями використання бюджетних коштів. Тоді він може порівняти суму своїх сплат до бюджету із вигодами, які отримує він або оточуючі його. Тільки так платник податку оцінює ефективність податків.

Тому, формуючи податкову політику, вдосконалюючи податкове законодавство, потрібно дотримуватися принципу соціальної справедливості. Між величиною рівня оподаткування та розміром повернення раніше сплачених податків існує певна залежність. Причому збільшення норми оподаткування в державі приводить до абсолютного зростання розміру трансфертних платежів із бюджету. Але темпи зростання фінансованих із бюджету суспільних благ відстають від темпів зростання рівня оподаткування.

Сплата податків має носити обов'язковий характер. Система штрафів і санкцій, громадська думка у країні мають бути сформовані таким чином, щоб несплата або несвоєчасна сплата податків були менш вигідні платникові, ніж вчасне і чесне виконання зобов'язань перед бюджетом.

А це означає, що, реформуючи систему оподаткування, слід прагнути до оптимального поєднання інтересів платників і держави. Найоптимальнішою та ефективною в умовах України була б, напевно, така податкова система, яка б відповідала соціально орієнтованій моделі економіки. У цілому, податкову систему потрібно вдосконалювати у напрямку її уніфікації щодо джерел податків і забезпечення зацікавленості суб'єктів господарювання у підвищенні ефективності виробництва.