45. Методика опрацювання орфографії. Історичний огляд.

Орфографія — це система правил правопису, тобто нормативного, обов'язкового для всіх написання слів. Граматика — наука про закономірності будови і форми слів, словосполучень і речень.

Орфографічне, або правописне, правило є узагальнен­ням, що стосується написання ряду слів, для яких харак­терна одна й та ж фонетична чи граматична закономірність.

У початкових класах учні засвоюють найголовніші пра­вила про передачу звуків буквами, правила переносу слів з рядка в рядок, а також знайомляться з деякими правила­ми вживання великої букви.

Граматичний і антиграматичний напрями в методиці навчання орфографії

Починаючи з 40-х років XIX ст. в методиці навчання орфографії намічаються два протилежні напрями — граматичний і антиграматичний.

Основоположником і яскравим виразником граматичного напрямку у вітчизняній методиці був К. Д. Ушинський.. Важливу роль у формуванні орфографічних навичок К. Д. Ушин­ський відводив системі орфографічних вправ, які закріп­люють рефлективні зв'язки. Однією з умов ефективності орфографічних вправ К. Д. Ушинський вважав зв'язок їх з розвитком мовлення.

Антиграматичний напрям в методиці навчання орфо­графії був започаткований у німецькій педагогіці. Там па­нівною теорією була механістична. Вважалося, що право­писом можна оволодіти шляхом довготривалого механічного списування, яке приймалося за основний метод навчання грамотного письма. Родоначальником цієї теорії був німець­кий педагог Борман . Прибічниками граматичного напряму були такі послі­довники К. Д. Ушинського, як М. О. Корф, Д. І. Тихомиров, А. Соболєв вони внес­ли багато нового в розробку видів орфографічних вправ. Найважливіше було те, що вибір того чи іншого виду вправ ставився ними в залежність від особливостей орфограми. Однак якщо К. Д. Ушинський основу своєї системи вправ бачив у розвитку мовлення, то для його послідовників ос­новний зміст вправ полягав у вирішенні орфографічних задач. Тому орфографічні вправи виявились у них відірва­ними від розвитку мовлення.

У 30-х роках у школі був введений систематичний курс граматики. Паралельно з граматикою, вводились орфографічні правила та вправи для їх закріплення. У радянській дидактиці міцно утвердилась вимога будувати навчання правопису на основі свідомої і активної діяльності учнів. Велику роль у відродженні і розвитку ідей граматистів відіграв відомий радянський вчений О. М. Пєшковський.

Сучасна методика орфографії також будується на основі знань з фонетики та граматики. Широкий розвиток в ній одер­жали думки послідовників К. Д. Ушинського про залежність методики навчання орфографії від лінгвістичної природи написань.

46. Принципи укр.. Правопису. Огляд.

Відомо, що український правопис неоднорідний за своїм лінгвістичним характером. У ньому знаходять свій вияв фонетичні, морфологічні, семантичні (або диференцію­ючі) та історичні принципи написань.

За фонетичним принципом пишуться слова, в яких написання кожної букви відповідає вимові і перевіряється нею. Наприклад: мама, небо, сонце, трава, ліс.

За морфологічним принципом пишуться слова, у яких написання окремих букв не відповідає вимові, але переві­ряється нею опосередковано. Наприклад, з[е^и]мля: землі — земля. Відповідно до морфологічного принципу діє правило однакового позначення морфем (кореня, префіксів, напри­клад, роз-, без- незалежно від їх вимови у різних позиціях, суфіксів).

За історичним принципом пишуться слова, в яких буквене позначення окремих звуків не можна пояснити пра­вилами сучасного правопису. Це переважно написання букв е, и, які не можна перевірити: криниця, пшениця. Такі написання склалися історично.

За семантичним принципом пишуться слова на основі розуміння їх лексичного значення чи граматичних ознак: орел (птах), Орел (місто), не писав (не з дієсловами).

У лінгвістичній літературі зазначається, що провідними принципами в українському правописі є фонетичний та морфологічний. Історичний принцип має обмежене застосування.