7. Професіоналізм, а особливо педагогічний, пов'язаний, насамперед, з високим рівнем самореалізації

індивідуальних особливостей, з індивідуальним почерком, індивідуальним стилем діяльності.

Щоб сформувати педагога професіонала, необхідно сформувати індивідуальний стиль, який є

системою індивідуально-своєрідних прийомів, що забезпечують успішне виконання вчителем його

діяльності [9: 33].

Професіоналізм педагога має свої особливості, він тісно пов’язаний з педагогічною творчістю.

Професіоналізм педагога як творчий процес, на думку Т. І. Сущенко, є особливим видом буття, що

несхожий на всі інші. Він створює дещо досконале в собі і досягає в творчості лише власної

відповідальності. Феномен професіоналізму вчителя полягає в тому, що педагог удосконалює себе,

торкаючись внутрішнього світу своїх учнів. Намагаючись сприяти розвитку тих, кого навчає, вчитель

розвивається сам як особистість. Особливістю професіоналізму педагога як творчої особистості є те, що

безліч унікальних життєвих ситуацій і проблем він розв’язує, завдячуючи своїм унікальним творчим

якостям вихователя [11: 241].

Професіоналізм педагогічної діяльності полягає в тому, що педагог володіє мистецтвом формувати в

учнів готовність до продуктивного вирішення завдань у подальшій системі засобами свого предмету

[8: 40]. Основне завдання педагога – це підвищення особистісного статусу кожної дитини в колективі;

створення реальних умов для повноцінного її самовираження, розвитку найкращих особистісних

характеристик і можливостей; затребуваність дитячої ініціативи і творчості.

Дослідження феноменології професіоналізму вчителя показує, що, з одного боку, педагогічний

професіоналізм – це соціально-педагогічне явище, що представляє складну, багатогранну і

багатоаспектну характеристику діяльності педагога, яка відповідає замовленню суспільства і націлена на

підготовку вчителя-професіонала. З іншого боку, професіоналізм учителя – це якісна характеристика, що

включає сукупність фундаментальних інтегрованих знань, узагальнених умінь і педагогічних здібностей,

його особистісних і професійно важливих якостей, культуру і майстерність учителя, готовність до

постійного самовдосконалення. Мовна майстерність учителя, вміння працювати з інформацією, які нині називаємо комунікативною

та інформаційною культурою відповідно, також є важливими складовими професіоналізму вчителя. Крім

того, професіоналізм учителя полягає не стільки в якісному викладі предметного матеріалу, скільки у

вивченні особистості учня як індивідуальності під час засвоєння ними програмного матеріалу. З огляду

на складність професійної діяльності в сучасних стресогенних умовах особливу увагу варто приділяти й

розвитку в учителя прийомів психологічного розвантаження й психологічного самозахисту.

9. Якості учителя, необхідні для формування педагогічної культури

Виділимо наступні якості вчителя, необхідні для формування його педагогічної культури:

• Ціннісні орієнтації особистості вчителі. Відомо, що знання, уміння і навички без включення їх у систему суспільно-значимих цінностей людини, його моральних відносин здатні "розтрощити духовні". Утворена людина, у якої відсутні належні моральні підвалини, найчастіше використовує придбані знання в сугубо прагматичних, особистих цілях учитель без моральності й ідеалів ніколи не стане носієм культури.

• Моральні якості невід'ємні від гуманістичної спрямованості особистості вчителя, визначення пізнання іншої людини, відношення до людини як до найбільшої цінності, лише за умови оточення відповідальності перед майбутнім і любові до дітей починається формування педагогічної культури. Досить актуальні слова Н. А. Бердяєва про те, що "остаточно втрачає свідомість цінності людського життя, неповага до особистості досягає дивовижних розмірів... обожнюванням голої людської волі, звільненої від усякої святині - із цим ніяких цінностей створити не можна". Тому однією з ведучих якостей особистості, що необхідна для розвитку педагогічної культури є "комунікативне ядро особистості ", що припускає готовність людини до повноцінного між особистісного спілкування;

• Педагогічна культура невіддільна від культури зовнішнього вигляду, культури мови, естетичної культури, різнобічних інтересів і духовних потреб педагога. У цьому зв'язку показниками сформованості педагогічної культури є інтереси і духовні потреби вчителя;

• Без прагнення до постійного самовдосконалення, що у свою чергу визначається усвідомленням своїх недоліків і умінням у свою чергу їх виправити, здатністю вчителя до самоконтролю і самоаналізу, побудовою проблеми дій по самовихованню, учитель не може характеризуватися як носій високої культури. Він має право учити доти, поки учиться сам - це заповідь повинна стати професійним кредо сучасного вчителя. Тому прагнення до постійного самовдосконалення є однією з основних якостей особистості педагога високої педагогічної культури.

• 8.Культура в найбільш загальній формі це суспільно напрацьована, сукупна здатність живої колективної діяльності до перетворення світу відповідно до законів природи, суспільних потреб та мети суспільної життєдіяльності.

Культура визначається як «сукупність практичних, матеріальних, духовних надбань суспільства, які відображають історично досягнутий рівень розвитку суспільства й людини та втілюються в результатах продуктивної діяльності» [2].

Поняття професійної культури запропонував для наукового обігу і дав йому визначення Й. Ісаєв: «Професійна культура спосіб творчої самореалізації особистості викладача в різноманітних видах педагогічної діяльності та спілкування, спрямованих на освоєння, передачу та створення педагогічних цінностей і технологій» [4; с. 34].

Систему формування професійної культури Й. Ісаєв розглядає в єдності взаємодіючих структурних і функціональних компонентів.

Розглядаючи професійну культуру як систему, Й. Ісаєв підкреслює, що це явище є системним утворенням, яке об’єднує в собі ряд структурно-функціональних компонентів, що має власну організацію, вибірково взаємодіючи з довкіллям, і що володіє інтегративними властивостями цілого, незвідного до властивостей окремих частин [4]. Професійна культура як системне утворення становить собою єдність педагогічних цінностей, технологій, сутнісних сил особистості соціального педагога, спрямованих на творчу самореалізацію в різноманітних видах соціально-педагогічної діяльності

10. Професійна (педагогічна) самосвідомість (Я-концепція) вчителя - усвідомлення вчителем норм, правил, моделі педагогічної професії, сформованість професійного кредо, концепції вчительської праці; співвіднесення себе з професійним еталоном, ідентифікація з професією, очікувана оцінка себе референтними людьми; самооцінка

Формування Я-концепції найчастіше відбувається стихійно, без належного методичного забезпечення і психолого - педагогічного керівництва. Учитель цілеспрямовано або неусвідомлено фіксує задоволення чи незадоволення собою, поведінкою, впевненість чи невпевненість у власних силах, у зв'язку з чим у нього формується цілісна концепція - упевненість (невпевненість) у собі, здатністі (нездатність) впоратися з непередбаченою ситуацією. Переважання в його діяльності конструктивних виходів і й напружених ситуацій формує стійку позитивну Я-концепцію, а різні Я-образи несуть у собі однорідну інформацію про його професійні якості. У вчителя складається цілісна система ставлень до себе як до фахівця, який діє ефективно, результативно, здатний долати труднощі.

За необгрунтовано оптимістичної позитивної Я-концепції вчитель ігнорує невдачі, спричинені його прорахунками, не надає особливого значення необхідності осмислити, проаналізувати ситуацію, з'ясувати причини неблагополуччя. Позитивна Я-концепція з високою самооцінкою і часто позбавляє вчителя потреби у саморозвитку, самовдосконаленні, підвищенні рівня майстерності, критичному самоаналізі. За таких умов Я-концепція педагога не розвивається. Навіть за обставин, коли факти свідчать про протилежне, його свідомість ігнорує це, акцентує увагу на супротивному.

Я-концепція потребує постійного самопідкріплення. Досвідчений педагог не боїться діяти у нових ситуаціях, сміливо йде у будь-яку аудиторію. Перебільшені уявлення про свою досвідченість створюють враження у людей про надмірну самовпевненість. Такі фахівці діють енергійно, експресивно, нерідко здійснюють пряму комунікативну атаку, завдяки чому перемагають там, де навіть компетентніші люди відчувають сумніви.

Обґрунтована оптимістична, гармонійна професійні самосвідомість зумовлює задоволення професійною діяльністю, конструктивне вирішення професійних проблем, унеможливлює хронічні міжособистісні суперечності ти конфлікти.

13. Компетентність - обізнаність, авторитетність. Компетенція - коло питань, явищ, в яких дана особа володіє авторитетністю, пізнанням, досвідом, коло повноважень" [19]. Компетентність - це певна особистісна характеристика, а компетенція - сукупність конкретних професійних або функціональних характеристик. Такий підхід призводить до аморфності тлумачення першого поняття і подвійності - другого. Усунення подібного недоліку можливе за умови звуження поняття "компетенція" до кола посадових (функціональних) повноважень. При такому поділі цих понять можна говорити про порівняння рівнів компетенції та компетентності посадової особи. У практиці ж наявність значної різниці між двома цими параметрами - ознака негативної кадрової політики та авторитарного стилю управління.  У педагогічній науці поняття "професійна компетентність" розглядається як сукупність знань і умінь, що визначають результативність праці: обсяг навичок виконання задачі; комбінація особистісних якостей і властивостей; комплекс знань і професійно значущих особистісних якостей; вектор професіоналізації: єдність теоретичної і практичної готовності до праці; здатність здійснювати складні культуросообразность види дій та ін  Різноманітність і різноплановість трактувань поняття "професійна компетентність" обумовлені розходженням наукових підходів: особистісно-діяльнісного, системно-структурного, знаннєвого культурологічного та ін до вирішуваних дослідниками науковим завданням. Можна стверджувати, що сутність поняття "компетентність" повинна розглядатися в контексті питань цілепокладання. Цілі вищої і додаткової педагогічної освіти різні. Педагогічні вузи несуть відповідальність за освоєння вже історично сформованих, усталених професійних знанні і умінь, а інститути підвищення кваліфікації - за освоєння актуальних та інноваційних професійних компетенцій [11, с. 4]. Якщо розглядати формування компетентності майбутнього педагога в рамках системи вузівської освіти, то можна говорити про знання, уміння та навички, здібності, тобто про готовність фахівця. Навчання педагога в системі підвищення кваліфікації включає два циклічно повторюваних етапу - курсової і міжкурсовий, кожен з яких має свою спрямованість. Процес навчання передбачає взаємозв'язок діяльності методичних служб різного рівня й самого педагога.  Система підвищення кваліфікації покликана створювати умови для самоактуалізації педагогічних працівників, удосконалювати прийоми самоосвіти на основі наявного професійного досвіду. Якщо характеризувати поняття "компетентність" у цьому контексті, необхідно говорити про індивідуальні здібності педагога: легко і швидко опановувати новими затребуваними способами діяльності, успішно виконувати професійні обов'язки.  Комунікативна компетентність педагога - професійно значуща, інтегративну якість, основними складовими компонентами якого є: емоційна стійкість (пов'язана з адаптивністю); екстраверсія (корелює зі статусом і ефективним лідерством); здатність конструювати прямий і зворотний зв'язок; мовні вміння; вміння слухати; вміння нагороджувати; делікатність, уміння робити комунікацію "гладкою".  З нашої точки зору, комунікативна компетентність - це, по-перше, особистісне якість вчителя, що формується в процесі розвитку і саморозвитку особистості, по-друге, показник інформованості педагога про цілі, сутність, структуру, засоби, особливості педагогічного спілкування; рівня володіння відповідною технологією ; індивідуально-психологічних якостей фахівця; прагнення до постійного вдосконалення комунікативної діяльності; орієнтації на особистість людини, як на головну цінність, а також здатності до нестандартного, творчого вирішення завдань, що виникають у процесі педагогічного спілкування.  Професійне спілкування є серцевиною комунікативної компетентності педагога, воно завжди передбачає спільність, схожість, взаємне стремління розуміти і приймати іншого, не тільки раціонально порівнюватися і реагувати, але емоційно співпереживати.  Інформаційна компетентність включає обсяг знань про інформацію, її ролі в суспільстві і професійної діяльності, вміння отримувати, обробляти і представляти професійно необхідну інформацію.  Регулятивна компетентність педагога передбачає наявність у нього умінь управляти власною поведінкою. Вона включає цілепокладання, планування, мобілізацію і стійку активність, оцінку результатів діяльності, рефлексію. Головними визначальними факторами діяльності є моральні цінності.  Найбільш яскраво інтелектуальна компетентність проявляється в професійній діяльності, проте не можна ототожнювати її з професіоналізмом. Компетентними є не просто особи, які мають великий досвід у якій-небудь сфері професійної діяльності, а ті, хто володіє особливим типом організації предметно-специфічних знань у цій області і здатністю прийняття ефективних рішень у нестандартних ситуаціях. Дану компетентність педагога визначають як методологічну культуру.  Методологічна культура виражається в умінні застосовувати наявні знання для встановлення педагогічно доцільних взаємин, придбання і перетворення знань учнями і самим педагогом, а також для вироблення способів інноваційної діяльності. Методологічну компетентність можна розглядати як комплекс умінь по аналізу, синтезу, порівнянню, абстрагуванню, узагальненню, конкретизації педагогічних феноменів, як професійні якості інтелекту: аналогія, фантазія, гнучкість і критичність мислення. Методологічна компетентність визначається набором знань, умінь. навичок, здібностей, необхідних педагогу для здійснення професійної діяльності: прогностичні, проективні, предметно-методичні, організаторські, педагогічної імпровізації, експертні. 

14. Педагогічна акмеологія – наука про шляхи досягнення професіоналізму в праці педагога. Головним результатом роботи педагога є наявність позитивних якісних змін в: оволодінні уміннями, знаннями та навичками, що відповідають освітнім стандартам, які прийняті в суспільстві; формування якостей особистості, які необхідні для активної життєдіяльності особистості в суспільстві. Отже, сутність педагогічної акмеології полягає у:

• визначенні шляхів досягнення педагогом професіоналізму;

• гуманістичній орієнтації на розвиток особистості учнів засобами окремих навчальних предметів;

• виборі педагогом способів своєї діяльності з урахуванням мотивів, ціннісних орієнтацій, цілей;

• підготовка учнів до наступних педагогічних впливів.

Педагогічна діяльність – поліфункціональна і включає багато різних видів і напрямків діяльності: навчаюча, розвиваюча, виховна, діагностична, корекційна, консультативна, управлінська, організаційна, рефлексивна, самоосвітня. Суб’єктами педагогічної діяльності є: педагоги (вчителі, вихователі, викладачі), учні і їх батьки, дорослі студенти, управлінці, методисти, організатори в сфері освіти. Беручи до уваги, те що педагогічна акмеологія досліджує шляхи професіоналізму педагога, доцільно з’ясувати саме явище професіоналізм педагога.

Отже, професіоналізм педагога – це інтегральна характеристика педагога, яка передбачає володіння ним видами професійної діяльності і наявність у педагога професійно важливих якостей, які забезпечують ефективне вирішення професійних педагогічних завдань по навчанню і вихованню дітей і дорослих. Професіоналізм педагога повинен відповідати таким критеріям:

• об’єктивні критерії: ефективність педагогічної діяльності (основних її видів – навчальної, розвиваючої, виховної, а також допоміжних – діагностичної, корекційної, консультативної, організаційно-управлінської, самоосвітньої);

• суб’єктивні критерії: стійка педагогічна спрямованість (бажання залишатися на професійній ниві), розуміння ціннісних орієнтацій професії педагога, задоволеність працею;

• процесуальні критерії: використання педагогом гуманістично спрямованих способів, технологій у своїй праці;

• результативні критерії: досягнення в педагогічній праці результатів, які необхідні суспільству.

Педагогічна акмеологія виділяє рівні та етапи професіональної діяльності і зрілості особистості педагога. Основні рівні:

• рівень оволодіння професією, він має на меті адаптацію до професії, первинне засвоєння вчителем норм, менталітетів, необхідних прийомів, технологій;

• рівень педагогічної майстерності (використання у своїй діяльності кращих зразків передового педагогічного досвіду, володіння прийомами індивідуального підходу до учнів, здійснення особистісно-орієнтованого навчання);

• рівень самоактуалізації педагога в професії (усвідомлення можливостей педагогічної професії для розвитку своєї особистості, саморозвиток себе за допомогою професії);

• рівень педагогічної творчості (внесення особистісного творчого вкладу, внесення авторських пропозицій, які стосуються як окремих завдань, прийомів, засобів, методів, форм організації процесу навчання, так і створення нових педагогічних систем навчання та виховання).

Професіоналізм педагога включає в себе такі три сторони:

• ефективне з високою результативністю виконання видів педагогічної діяльності;

• повноцінне гуманістично орієнтоване педагогічне спілкування, яке спрямоване на забезпечення співробітництва з іншими учасниками педагогічного процесу (з учнями, з колегами, адміністрацією);

• зрілість особистості педагога.

Перша сторона професіоналізму педагога включає в себе:

• знання про сутність праці вчителя, про психологічні і вікові особливості учнів, про зміст шкільних програм;

• педагогічні вміння (уміння відбирати, групувати і поновляти навчальний матеріал, вміння вивчати учнів, їх пам’ять, мислення увагу, прогнозувати їх зону найближчого розвитку; вміння підбирати методи, засоби і форми навчання і виховання, які є адекватними до здібностей учнів, вміння ставити проблеми і проводити дослідження);

• професійні педагогічні позиції: вчитель-предметник, методист, майстер, новатор, дослідник;

• професійно важливі риси особистості;

• педагогічну ерудицію і освіченість;

• педагогічне мислення;

• педагогічну інтуїцію;

• педагогічну імпровізацію;

• педагогічну спостережливість; педагогічний оптимізм.

Інший бік професіоналізму – компетентність в педагогічному спілкуванні містить:

• знання про задачі і засоби спілкування, педагогічну етику;

• педагогічну емпатію, співпереживання;

• педагогічний такт.

Третя сторона професіоналізму – зрілість особистості педагога містить:

• професійні і педагогічні позиції, самодіагностику;

• педагогічну рефлексію.

15. Компетентнісний підхід – це підхід, що акцентує увагу на результатах освіти, причому як результат розглядається не сума засвоєної інформації, а здатність людини діяти в різних проблемних ситуаціях. О. Є. Лєбедєв під компетентнісним підходом розуміє “сукупність загальних принципів визначення цілей освіти, добору змісту освіти, організації освітнього процесу і оцінки освітніх результатів” [3, с. 3]. Зокрема, мета освіти полягає в розвитку у студентів здатності самостійно вирішувати проблеми в різних сферах і видах діяльності на основі використання соціального досвіду, елементом якого є і власний досвід; змістом освіти є дидактично адаптований соціальний досвід розв’язання пізнавальних, світоглядних, етичних, політичних та інших проблем; мета організації освітнього процесу полягає в створенні умов для формування у студентів досвіду самостійного розв’язання пізнавальних, комунікативних, організаційних, етичних і інших проблем, що становлять зміст освіти; оцінка освітніх результатів ґрунтується на аналізі рівнів освіченості, досягнутих студентами на певному етапі навчання [3, с. 4].

Як зазначає О. І. Пометун під „компетентнісним підходом” слід мати на увазі спрямованість освітнього процесу на формування загальної компетентності людини, що є інтегрованою характеристикою особистості. Така характеристика має сформуватися в процесі навчання і містити знання, вміння, ставлення, досвід діяльності й поведінкові моделі особистості [2].

Компетентнісний підхід, на думку Г. К.  Селевка, означає поступову переорієнтацію домінуючої освітньої парадигми з переважною трансляцією знань, формуванням навичок на створення умов для оволодіння комплексом компетенцій, що означають потенціал, здатності випускника до виживання і стійкої життєдіяльності в умовах сучасного багатофакторного соціально-політичного, ринково-економічного, інформаційно і комунікаційно насиченого простору [5].

Застосування компетентнісного підходу у професійній підготовці фахівців забезпечується: шляхом відтворення у навчальному процесі реальних умов праці, розв’язання реальних професійних завдань і проблем, з урахуванням особливостей сучасних потреб та вимог ринку праці; за рахунок застосування сучасних освітніх технологій навчання, що передбачають системне формування функціональних умінь майбутнього фахівця; за рахунок виконання навчально-пізнавальних завдань професійного та дослідницького типу, що пов’язані з опануванням найбільш типових умінь, що реалізують майбутні професійні функції.

Професійна підготовка фахівців на основі компетентнісного підходу передбачає оновлення змісту, форм та методів професійно-зорієнтованого навчання, координацію навчально-виховної діяльності, що спрямована на формування ринкових цінностей, конкурентоспроможності фахівця на сучасному ринку праці, його адаптацію до сучасних умов діяльності, готовність до розв’язання реальних професійних завдань і проблем.

16. Таким чином, громадянська компетентність (ГК) може бути розглянута як одна з ключо-

вих компетентностей людини. Під ГК розуміють здатність людини активно, відповідально й ефек-

тивно реалізовувати громадянські права та обов’язки з метою розвитку демократичного громадян-

ського суспільства [5, с.5].