18, 19. Критерії соціальної зрілості особистості вчителя

Дослідниця виокремлює три рівні особистісної зрілості майбутнього вчителя.

1. Низький рівень. Студент виявляє нестабільність, безвідповідальність стосовно себе та інших, не прагне оволодівати професійними знаннями, несамостійний у навчанні, працює безсистемно і тільки під жорстким контролем викладача (орієнтація на суб’єкт-об’єктні стосунки з педагогом), йому властиві занижена самооцінка, емоційна нестабільність, дефіцит розвитку рефлексивних та комунікативних умінь. Цей рівень ще зветься доморальним (центрованим на мотивації одержання диплома).

2. Середній рівень. Показниками цього рівня є наявність у майбутнього вчителя інтересу до професійної підготовки, висока мотивація навчання. Студентові властиві недостатня активність і самостійність у пізнавальній діяльності, емоційна нестабільність, адекватна самооцінка. Легко йде на співробітництво з одногрупниками та викладачами, але позиція „Я – об’єкт, навчіть мене” зберігається у вигляді постійної потреби у схваленні та болісної реакції на критику. Цей рівень має назву егоцентричного.

3. Високий рівень – рівень особистісної спрямованості на професійний саморозвиток. Майбутній вчитель з високим рівнем особистісної зрілості виявляє відповідальність, прагнення до самопізнання та пізнання інших людей, розвитку умінь у професійній діяльності. Характеризується емоційною стабільністю, адекватною самооцінкою своїх можливостей і ситуацій, самостійністю суджень і вчинків, здатністю бачити перспективу професійного зростання. Студент, який досяг високого рівня особистісної зрілості, - самоцентричний, тобто дотримується правила бути вірним людському в собі. Самоцентричність – це значуща якість особистості, звернення до самого себе, самопізнання, самовияв та самоздійснення у професійній підготовці [3, с. 45, 46].

Критерієм оптимальності виступає рівень особистісної зрілості майбутнього вчителя, який характеризується узгодженістю особистісного розвитку з вимогами професії. Саморозвиток, самовиховання, удосконалення людиною своєї самості, самовияв як рух до особистісної зрілості можливі за умови осмислення життєвих та професійних цілей [3, с. 50].

Аналіз психолого-педагогічної літератури засвідчує недостатнє вивчення проблеми особистісної зрілості майбутнього вчителя; зокрема, немає спеціальних досліджень розвитку особистісної зрілості майбутнього вчителя в процесі професійної підготовки

почуттям громадянського обов’язку – пов’язані такі якості, як патріотизм, інтерес до суспільно-політичного життя, почуття професійної відповідальності, потреба у спілкуванні.

Критерії зрілості особистості виділяються А. В. Іващенко та С. Тадеуш у таких категоріях: 1) категорія внутрішніх компонентів зрілості, що включає в себе індивідуальні якості особистості: психічна автономія, пам’ять, емоційна зрілість, інтерналізація цінностей, інтерналізація норм, вразливість, темперамент, зовнішність, домагання, адекватна оцінка та самооцінка; 2) категорія зовнішніх компонентів зрілості, що включає в себе суспільні якості особистості: інтерперсональна компетенція; просуспільна діяльність, відкритість, емпатія, інтерперсональна близькість, гармонія з оточуючим середовищем, автономний погляд на світ [2]. При цьому автори підкреслюють, що виділені ними компоненти зрілості особистості взаємообумовлені та взаємодіють.

Л. М. Потапчук [5] у якості структурних компонентів особистісної зрілості виділяє: відповідальність у різних сферах життєдіяльності, емоційну зрілість, самоконтроль поведінки, самостійність, адекватність самоствердження, цілепокладання, високий рівень реалізованості подій життя.

Зрілу особистість, на думку О. С. Штепи, визначають: синергічність, автономність, контактність, самоприйняття, креативність, толерантність, відповідальність, глибинність переживань, здатність до децентрації та наявність власної життєвої філософії [12].

20. Самоактуалізація потребує від особистості відкритості до нових ідей, здатності позбавитися своїх страхів та піднятися над самим собою. Якщо навчання приносить задоволення, людина максимально буде розкривати свої здібності, якщо навпаки - людина починає замикатися, сприймати світ негативно і транслювати своє негативне відношення оточуючим, а то і виявляти агресію. Тому тут ніяк не можна обійти проблему індивідуального підходу у навчанні, аби дати молодій людині зрозуміти свою значимість для оточуючих.

Самоактуалізація - це процес актуалізації людиною власних потенціалів та використання їх як засобів реалізації сенсу життя. Актуаліза¬ція потенціалів визначається як усвідомлення та прийняття (інтеграція до "Я"- концепції) раніше неусвідомлюваних власних можливостей та пси¬хічних змістів (думок, почуттів, моделей поведін¬ки, властивостей, здібностей та ін. - як суб'єк¬тивно приємних, так і суб'єктивно неприємних, як соціально схвалюваних, так і соціально не-схвалюваних). Тією мірою, якою ці змісти актуа¬лізуються, вони стають психологічними ресурса¬ми, доступними свідомому вольовому контролю та використанню суб'єктом. Актуалізація потенціалів є природним процесом, проте в умовах розвитку сучасної людини він легко блокується. Най¬ефективніше такий процес стимулюють психо¬терапія та психокорекційні технології групової роботи, призначені для сприяння особистісному зростанню учасників.

Процес самоактуалізації тісно переплітається з процесом життєтворчості, виступаючи часом пе¬редумовою, а часом - результатом останньої. У цьому контексті самоактуалізація починає діяти як механізм саморегуляції соціальної поведінки особистості таким чином:

1. У процесі самоактуалізації формується та усвідомлюється специфічна система ціннісних орієн¬тацій, що визначають характер змісту та засобів досягнення провідних життєвих цілей особистості і тому складають основу саморегуляції її соціаль¬ної поведінки.

2. У процесі самоактуалізації розвивається со¬ціально-конструктивна життєва позиція, що пе¬редбачає усвідомлення необхідності творчої взаємодії з соціальним середовищем на основі прий-няття особистістю відповідальності за побудову власного життя, ставлення до оточуючих як до суб'єктів життя, а не засобів досягнення власних цілей, інших цінностей самоактуалізації.

3. У процесі самоактуалізації викристалізовуєть¬ся компетентність особистості в часі. Вона перед¬бачає таку єдність часової перспективи у свідомості людини, за якої минуле сприймається лише як джерело досвіду, майбутнє - лише як сфера цілепокладання, а теперішнє - як єдиний доступний активності часовий вимір.

Таким чином, одним з результатів самоактуа¬лізації є формування суб'єктивно та об'єктивно узгодженого, такого, що суб'єктивно вдовольняє певну особистість, стилю життя - індивідуально обраної системи засобів взаємодії з соціальним середовищем.

Активізація усвідомлення психічних змістів та елементів життєдіяльності у процесі самоактуалізації та відповідний постійний контакт з поточ¬ним моментом часу є провідними механізмами формування інтегрованого та конструктивного стилю життя. В такий спосіб процес самоактуалізації бере участь у формуванні таких взаємопо¬в'язаних складових життєвої компетентності осо¬бистості, як компетентність у собі, своїх потребах та їх мотиваційному оформленні, у цінностях та їхніх смислоутворювальних функціях, у цілях та напрямках їх реалізації, у часі та в побудові власного соціально-психологічного простору.