11. Методична культура – це високе мистецтво виховання і навчання, яке постійно удосконалюється, доступне кожному педагогу, який працює за покликанням та любить дітей.

Зміст поняття “методична культура”:

• загальна висока культура, ерудиція;

• всебічні та глибокі знання із галузі науки, яка викладається;

• озброєність знаннями з педагогіки загальної вікової та педагогічної психології, вміння використовувати їх в практиці навчання та виховання;

• досконале володіння методикою навчально-виховної роботи.

Елементи методичної культури:

• педагогічна спрямованість;

• професійні знання;

• педагогічні здібності.

Зміст професійних знань складає знання предмета, який викладається, його методики, педагогіки та психології.

Основні компоненти змісту формування методичної культури:

• світоглядна та методологічна підготовка вчителя;

• методична підготовка вчителя з окремих фахів;

• дидактична підготовка вчителя;

• психолого-фізіологічна підготовка вчителя;

• етична підготовка вчителя;

• загальнокультурна підготовка вчителя;

• технічна підготовка вчителя.

Шляхи формування методичної культури:

• курсова перепідготовка на базі ОІППО;

• методична робота на рівні району (міста);

• внутрішкільна методична робота.

• Поняття“методологічна культура” значно ширше, ніж поняття

• “методологічні знання” (інформація про принципи і методи пізнання).

• Оскільки важливо не лише знати про певні принципи і методи пізнання, а й

• вміти їх застосовувати, то ми будемо вести розмову саме про

• методологічну культуру. Питання про формування методологічної

• культури сьогодні є дуже актуальним, оскільки високий динамізм життя,

• швидке його оновлення вимагає від людини уміння швидко переучуватися і

• набувати нові знання, що не можливо без методологічної підготовки учнів,

• без формування, за П.Сорокіним, логіко-мислительного апарату(логічних і

• Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – 2000. – Вип. XI

• наукових прийомів пізнання), які дозволять людині“переробляти” будь-яку

• Важливим компонентом структури історичних знань є методологічні

• знання(знання принципів і методів історичного пізнання)“інтелектуальну їжу”.

Важливим є питання створення сприятливих умов для формування

методологічної культури учнів. Реалізацію цього завдання можливо

здійснювати у двох напрямках: 1) створення нових підручників,

навчальних посібників(“Підручник має показати, що знати“як і чому” так

само важливо, як“знати що” щось відбулося в минулому. Тому“гарний

підручник” має містити різноманітні задачі і вправи, щоб досягти цих

знань”

; “в підручнику має зберігатися необхідний баланс між викладенням

матеріалу і завданнями, питаннями, вправами, відсилками до джерел

інформації, які дозволять школярам самостійно вивчити те чи інше

питання”

; “ідеї мають бути розвинуті за допомогою корисних

послідовних вправ в підручниках або інших навчальних посібниках”

); 2)

перепідготовка вчительських кадрів

14. Ефективним способом розвитку вищезазначених аспектів, а відповідно, і способом формування професійної педагогічної компетентності ми вважаємо використання рефлексивного підходу, який передбачає здатність до педагогічної рефлексії. Цей підхід набув широкого поширення в системі зарубіжної професійної освіти, особливо для педагогів-практиків, як можливість безперервної освіти, вдосконалення професійної педагогічної майстерності, ерудиції та кругозору, а також розвитку критичного мислення та адекватної оцінки власної професійно-педагогічної діяльності.

Рефлексію розглядають як один із механізмів саморегуляції педагога [2, 4, 5, 6]. Її трактують як «здатність займатися самоаналізом, тобто здатність до критичного переосмислення власного досвіду» [4, с. 4]. Л. Гапоненко [2]вважає рефлексію психологічним механізмом корекції професійної поведінки у педагогічному спілкуванні.

Рефлексія притаманна тільки людині. Вона функціонує як аналіз суб'єктом власного психічного стану і спрямована на його самовдосконалення,є «ключовим моментом розвитку особистості» [6, с. 22]. Рефлексія сприяє свідомому виконанню будь-якої діяльності. Особливістю цього механізму у процесі навчання майбутніх учителів є його інтелектуальна спрямованість (на усвідомлення знань, способів дій, оволодівання вміннями планування й самоорганізації). Таким чином, «педагогічна рефлексія – це усвідомлення вчителем себе самого як суб’єкта діяльності: своїх особливостей, здібностей, того, як його сприймають учні, батьки, колеги, адміністрація. Водночас це усвідомлення цілей та структури своєї діяльності, засобів її оптимізації» [6, с. 22]. Модель педагогічної рефлексії формується за допомогою запитань педагога до самого себе: «Якої мети я прагну досягти?»; «Чому?»; «Якими засобами?».

Професійний розвиток педагогів здійснюється у двох напрямках: професійному та особистісному. Професійне зростання – це кількісна характеристика, що припускає високу професійну кваліфікацію, розвинені професійні вміння, включаючи прийняття рішень, планування, алгоритми вирішення проблемних ситуацій, тобто все те, що веде до отримання високих результатів у професійній діяльності. Як правило, під професійним зростанням розуміється професійна підготовка: освіта та підвищення кваліфікації. Особистісне зростання - це якісна характеристика педагога як об’єкта професійної діяльності, що передбачає розвиток таких професійно значущих якостей, як мотивація, творчість, система цінностей тощо. Особистісне зростання ототожнюють з саморозвитком.

Педагогічна рефлексія відіграє важливу роль у професійному розвитку педагога. Вдаючись до рефлексії, педагог аналізує набутий досвід, робить висновки і будує плани на майбутнє. Рефлексія допомагає педагогу проявляти більшу гнучкість у плануванні занять з урахуванням реальних комунікативних потреб і психологічних особливостей учнів, що переводить взаємодію викладача і учня з «суб'єкт-об'єктного» рівня на «суб'єкт-суб'єктний».

Рефлексивний підхід у формуванні професійної компетентності педагога визначається як процес звернення до власного досвіду, його осмислення та критичне оцінювання певної педагогічної цілі (Дж. Річардс); він являє собою самоаналіз зроблених кроків, оцінку отриманих результатів і співвіднесення їх з поставленою метою для отримання кращих результатів у майбутній діяльності (С. Козлова, Т. Куликова). В основі рефлексивного підходу лежить здатність до педагогічної рефлексії, яка включає в себе онтологічну діяльність поєднану зі змістом предметних знань, та психологічну діяльність, яка полягає у суб’єктивному сприйманні цієї діяльності [3].

15. Слово "акмеологія" походить від грецьких "акме" - вершина, гостре; і "логос" - слово; поняття, вчення; "...логія" в закінченні складних слів означає: вчення, наука. Сьогодні існує декілька визначень акмеології як науки. Наведемо визначення Н.В.Кузьміної: "Акмеологія - галузь наукового знання, комплекс наукових дисциплін, об'єктом вивчення якої є людина в динаміці самоактуалізації її творчого потенціалу, саморозвитку, самовдосконалення, самовизначення в різних життєвих сферах, у тому числі, в освіті, самостійній професійній діяльності, системі підвищення кваліфікації"[5].

Акмеологічний підхід до освіти, спрямований на самовдосконалення людини в освітньому середовищі, на її саморозвиток, на просування підростаючої і дорослої людини від однієї вершини до іншої, на досягнення "акме" у різних видах зрілості людини, в її творчості і здоров'ї, у розвитку всіх її життєвих сил. Акмеологічний підхід конкретизує ідеї гуманізації освіти і створює основу нової, сучасної ідеології виховання. Акмеологія виступає як фундаментальна наука, як теорія загальних закономірностей, досягнення вершин у людській життєдіяльності і розвитку цивілізації та інтегрує знання із багатьох наук про людину (культурології, психології, педагогіки, філософії, синергетики, генетики, валеології, фізіології).

З позицій ідей саморозвитку як вищого рівня розвитку, предметом шкільної акмеології виступає саморозвиток суб'єктів педагогічного процесу (педагогів і учнів) засобами освітньої діяльності. Актуальність виникнення шкільної акмеології обумовлена самими умовами світової глобалізації, у сфері якої - входження в самостійне життя кожного суб'єкта, що потребує повноцінного його розвитку і соціалізації в сучасних умовах суспільства, забезпечення його успіху, віри в себе, мотивації активної життєдіяльності, саморозвитку уже в шкільні роки. Шкільна акмеологія призвана вирішувати такі завдання, як:

1) вивчення варіативних акмеформ у цілісному стійкому розвитку підростаючої людини в освітньому середовищі (зрілість, здоров`я, творчість, моральність, духовність, індивідуальність та ін.);

•2) дослідження залежності між рівнем досягнених результатів і способами вирішення завдань, що забезпечує результат індивідуального розвитку вчителя та учня;

3) моделювання педагогічних систем і стратегій досягнення вершин індивідуальної, групової і колективної навчально-пізнавальної діяльності учнів та професійної діяльності вчителів, їхньої творчості;

4) дослідження розвитку підростаючої людини на ступенях, що передують досягненню високого професіоналізму (мотиви вибору професії, формування професійної спрямованості, успіх допрофесійної підготовки)[7].