2. Накази з питань основної діяльності.

Наказ — це розпорядчий документ, що видається керівником підприємства, організації, установи, що діє на засадах одноосібності в межах своїх повноважень з метою вирішення основних і оперативних завдань.

Як уже зазначалось, в організаціях, де вся повнота виконавчої влади належить одній особі — керівникові (генеральному директо рові, директорові, виконавчому директорові, голові правління, на чальникові управління і т. д.), — рішення, прийняті в ході регулювання діяльності, фіксуються в наказах або розпорядженнях.

Наказ як номінал розпорядчого документа видається керівниками міні-стерств, відомств, відділів і управлінь виконкомів місцевих рад народних депутатів, керівниками установ, об'єднань, організацій і підприємств.

Слушною є зауваження В. Ф. Янкової про те, що у практиці документування управлінської діяльності сьогодення відмінності між наказом і розпорядженням нерідко знівельовані. Навіть у межах однієї системи,— обґрунтовує дослідник,— керівники одних організацій видають накази, інших — розпорядження, а часом ке-рівники видають і накази, і розпорядження одночасно.

Залежно від сфери функціонування розрізняють накази (розпоря-дження), що охоплюють індивідуальні приписи або правові норми з питань внутрішньої розпорядчої діяльності установи в цілому і її працівників кожного зокрема. Першу групу розпорядчих документів становлять накази з основної діяльності, другу — накази з особового складу.

Розглянемо вимоги до складання й оформлення наказів із питань основної діяльності, залишивши осторонь накази (розпорядження) щодо особового складу, оскільки останні відносяться до уніфікованої системи організаційно-розпорядчої діяльності підсистеми управління кадрами, а отже, розглядаються сеціальним, кадровим, діловодством.

Накази (розпорядження) з основної діяльності видаються:

- на виконання нормативних правових актів вищих органів влади і управління;

- з метою здійснення власної виконавчо-розпорядчої діяльності, що випливає з функцій і завдань, поставлених перед організацією, так звані ініціативні накази.

Ініціативний наказ видається для оперативного вплив на процеси, що виникають у межах самого підприємства. Керівицтвом кількох організацій, уста-нов, підприємств можуть видавайся так звані спільні накази (розпорядження) з основної діяльносі.

Підготовка розпорядчих документів

Розглянемо загальні правила підготовки та видання наказів. Порядок їх складання й оформлення регламентується інструкціями, правилами, табелем і альбомом форм документів та іншими документами, що охоплюють питання документування та організації роботи з документами. Вони містять послідовність роботи над проектом документа і ті вимоги, дотримання яких за-безпечує юридичну повноцінність документа. Відповідають за якісь підготовки проектів розпорядчих документів їх розробники та посадові особи, що вносять їх на розгляд керівника організації.

Технологічний процес документування виступає організуючим початком у підготовці і виданні розпорядчого документаі покликаний забезпечити його відповідність чинному законодавству. Проектити наказів з основної діяльності складаються на основі ретельного і всебічного вивчення питань, що потребують вирішення, для того щоб доручення, які містяться в наказах, були конкретними і реальними, відповідали чинному законодавству, забезпечували-ся достатніми матеріально - технічними і фінансовими засобами.

Основні реквізити наказів з основної діяльності та вимоги до їх офо-рмлення

Накази оформляють за допомогою друкарських засобів на за­гальному чи спеціальному бланку установи або ж на чистих арку­шах паперу формату А4 з проставленням необхідних реквізитів, що служать для ідентифікації організації — видавця документа. Розглянемо склад реквізитів наказів з основної діяльності.

Розглянемо схему оформлювання наказу як сукупність рекві­зитів, уста-новлених відповідно до вирішуваних у цій сфері діяль­ності завдань, роз-ташованих у визначеному порядку на носії ін­формації

Постійні реквізити (розміщують переважно поздовжнім спо­собом).

Реквізити загального чи спеціального бланка установи:

- реквізити 01-03 (залежно від установчих документів);

- реквізити 04, 05 (проставляють у разі потреби);

- назва організації вищого рівня (06) (оформляють залежно від відомчого підпорядкування, для внутрішніх потреб — за рі­шенням установи);

- назва організації — автора документа (повна чи скорочена) (07) повинна відповідати назві, зазначеній в її установчих до­кументах (статуті, положенні, установчому договорі);

- назва структурного підрозділу або територіального відділен­ня філії (08), посадової особи (зазначають на бланку, якщо структурний підрозділ є автором документа, а його керівник (або посадова особа) має право підпису документа).

Назву виду документа (10) оформляють великими літерами: НАКАЗ.

Змінні реквізити

Датою наказу (11) є дата його підписання, яку проставляє сам керівник під час підписання розпорядчого документа. Цей рек­візит оформляють записом від руки, заповнюючи трафаретну фор­му, подану від межі лівого берега на спеціально відведеному схе­мою розташованості реквізитів місці. В організаціях з великим обсягом документообігу і великою кількістю документів, що про­ходять через керівництво, дату на наказах дозволено проставляти працівникові служби діловодства під час їх реєстрації. У цій ситу­ації надзвичайно важливо, щоб дата наказу відповідала дневі, ко­ли він був фактично підписаний, а отже, нагальною є вимога реєструвати документ того ж дня.

Реєстраційний індекс (12) складається з порядкового номера наказу з можливим відтворенням, за рішенням організації, індек­су справи за номенклатурою справ.

Наприклад: № ПІ або № 171-01, де 171 -- порядковий номер наказу, 01 — індекс структурного підрозділу («Адміністрація», «Загальний відділ» тощо) відповідно до номенклатури справ чи переліку структурних підрозділів.

Місце складення або видання документа (14) проставляють центровано при поздовжньому розташуванні реквізитів, при ку­товому — без відступу від межі лівогоберега.

Заголовок до тексту (19) є обов'язковим реквізитом наказу. Він оформляється під реквізитами бланка без відступу від межі лівого берега й стисло відтворює основний зміст наказу. Грама­тична конструкція заголовка до тек-сту, відповідаючи на запитання «Про що?», розпочинається з прийменника «про» і моделюється за допомогою віддієслівного іменника (наприклад, «Про надан­ня...», «Про звільнення», «Про затвердження...», «Про впрова­дження...», «Про створення...») або іменника, що вказує на пред­мет (наприклад, «Про звіт...», «Про заходи...».

Заголовок до тексту має бути сформульований чітко, точно, ла­конічно, щоб можна було в цілому зрозуміти, про що йдеться в тексті документа:

Про створення постійно діючої експертної комісії;

Про вдосконалення організації діловодства в установі;

Про впорядкування-діловодства і запобігання випадків утра­ти документів;

Про організацію роботи підприємства у святкові дні;

Про розподіл обов'язків між керівництвом підприємства;

Про внесення змін до Статуту товариства.

Неконкретні, занадто стислі заголовки до тексту не виконують своєї функції, адже не забезпечують у разі потреби ефективного пошуку документів.

Відмітку про контроль (20) у разі потреби позначають літерою «К» чи словом від руки або за допомогою штампа на лівому березі першого аркуша доку-мента нарівні заголовка до тексту.

Текст (21)

Позначку про наявність додатка (22) проставляють у разі потреби.

При великому обсязі інформації в проекті наказу (розпоря­дження) викладають лише основні питання, а інформація конкретизуючого характеру — у додатках до документа. За наявності додатків (графіків, схем, таблиць, списків, організаційно-право­вих документів - положень, інструкцій, пра-вил, регламентів і т. д.) у тексті наказу у відповідних пунктах розпорядчої частини даються посилання: (додаток 1); (додаток 2) або: відповідно до до­датка 1, відповідно до додатка 2.

На додатках у правому верхньому куті друкується слово «Дода­ток» (якщо додатків декілька, вони нумеруються) з указівкою, до якого наказу (розпо-рядження) або окремого пункту документа відноситься додаток:

Якщо додатком є затверджуваний документ (положення, пра­вила, інстру-кція і т.п.), у відповідному пункті розпорядчої части­ни робиться позначка: ... (додається), а на самому додатку у верхньому правому куті розмі-щається гриф затвердження доку­мента за формою, встановленою ДСТУ 4163-2003 «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система ор­ганізаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів», наприклад:

Додатки є невід'ємною частиною розпорядчого документа. Ви­дання разом із наказом (розпорядженням) додатків, не згаданих у тексті розпорядчого доку-мента, не допускається.

У проектах наказів (розпоряджень), що мають один або кілька додатків, повинна бути єдина нумерація сторінок, з охопленням основного тексту і всіх додатків.

Додатки до наказу (розпорядження) повинні мати відповідні назви (список, перелік, план заходів, графік і т. п.). Кожен дода­ток візується на останньому аркуші додатка керівником підроз­ділу, що готував додаток до проекту доку-мента, або його вищим керівником.

Підпис (23) оформляють згідно з вимогами засвідчення доку­ментів за ДСТУ 4163-2003, власний підпис посадової особи проставляють на першому при-мірнику документа, виготовленому на бланку. Право підписання наказів з основної діяльності належить керівнику організації, що діє на засадах єдино-начальності, а у ви­падку тривалої відсутності керівника — особою, що виковує його обов'язки. Після підписання жодних виправлень до розпорядчого доку-мента не вносять.

Відповідно, підпис може бути оформлений одним із таких спо­собів:

або:

Не допускається підписання документа іншою посадовою особою з проставленням перед назвою посади прийменника «за» або правобіжної похилої риски.

Зовнішнє погодження (24) здійснюється у разі, коли зміст нор­мативно-правового акта стосується інтересів не однієї організації. Зовнішнє погодження може проводитися з певними посадовими особами чи з колегіальним органом, яке оформлюється відповід­ним грифом погодження чи окремим аркушем погодження з по­значкою у розпорядчому документі «Аркуш погодження додаєть­ся», що проставляється на місці грифу погодження.

Візи (25) у разі потреби проставляють у наказах на першому примірнику проекту документа як на лицьовому, так і на зворот­ному (за відсутності місця на лицьовому) боці останнього аркуша. Незалежно від того, де проставляються візи, вони містять у собі назву посади працівника, його особистий підпис, розшифру­вання підпису, дату і, за необхідності, додаткову оцінку «Заува­ження і пропозиції додаю», «Заперечую», що, у разі незгоди з про­ектом, є посиланням на вмотивований висновок, який додається на окремому аркуші-додатку.

Реквізит «Прізвище або прізвище, ім'я та по батькові вико­навця і номер його службового телефону» (28) містить дані про по­садову особу, яка є укладачем проекту. Проставляють відмітку у нижній частині робочої площі останнього аркуша наказу або ж на звороті документа. Відмітка, крім пріз-вища або прізвища, імені та по батькові укладача проекту і номера його службо-вого те­лефону, може мати інформацію про направлення наказу. Відо­мості про надсилання розпорядчого документа можуть оформля­тися і на окремому аркуші - «Аркуші надсилань», у якому вка­зують назву структурних підрозділів або прізвища їх керівників, котрим спрямовується примірник наказу.

Цей реквізит можуть не проставляти, якщо проект наказу зініційовано та складено керівником організації.

Відмітку про виконання документа та направлення його до справи (29) проставляють від руки у лівому куті нижнього берега лицьового боку першого аркуша документа після його виконання для формування документів у справи (дод. 2.7.5).

Відмітку про наявність документа в електронній формі (ЗО) у разі потреби проставляють з допомогою нижнього колонтитулу (Команда: «Вид — Колонтитулы — Нижний колонтитул — Вста­вить автотекст — Полное имя файла») у центрі нижнього берега лицьового боку першого аркуша документа.

Відмітку про надходження (31) проставляють записом від ру­ки або штампом під час надходження чи передання документа, розміщуючи у правому нижньому куті лицьового боку першого аркуша документа.

Запис про державну реєстрацію (32) оформляють у Міністер­стві юстиції України на нормативні акти (накази, постанови) міні­стерств та інших органів державної виконавчої влади з метою внесення до державного реєстру. Для цього у нормативних актах у верхньому правому куті після номера акта чи грифу затверджен­ня залишають вільне місце.

Накази із загальних питань, або з основної діяльності це розпорядчий документ, в якому приймається керівником управлінське рішення з питань виробничо - господарської діяльності, планування, звітності, фінансування, реалізації продукції, удосконалення структури і організації роботи підприємства, установи.

У свою чергу, вони поділяють­ся на

ініціативні і такі,

що видаються на виконання роз­поряджень вищих органів.

Розглянемо специфі­ку написання і оформлення цих документів, її потрібно розрізняти. Найповніше уявлений про них дає розгляд ініціативного наказу.

Ініціативний наказ видається з метою оперативного впливу на діяльність колективу підприємства, установу з урахуванням ситуації, яка склалася, та перспектив розвитку організації, підпри­ємстві. (наприклад наказ про заохочення, про преміювання, та ін.)

Накази можуть бути нормативними та індивідуальними.

Нормативний - загальний і безособовий, оскільки маються на увазі не лише конкретні особи, а весь колектив працівників і встановлює певні правила для всіх.

Наприклад наказ керівника про затвердження правил внутрішнього порядку та трудового розкладу в структурі, про затвердження плану заходів, положень.

Індивідуальний — не має нормативного характеру, а стосується конкретних осіб. Наприклад це накази про притягнення до дис­циплінарної відповідальності, преміювання однієї чи кількох осіб.

Накази вступають в силу з моменту його підписання, якщо в тексті не вказано іншого терміну, наприклад ……………..(підготувати зразок такого наказу)

Важливе значення має процедура складання основного реквізиту будь-якого документу – тексту. Слід пам»ятати, що під час укладання наказу та інших ділових документів ми маємо дотримуватися встановлених правил і не відходити від них, а саме обмежуватися вибором і добором слів, творчість тут відсутня тільки чітке дотримання встановлених правил, відповідно стандарти-зації мови і уніфікації документів. Тому говорять, що документи укладаються, а не пишуться.

Текст наказу складається з констатуючої і розпорядчої (резолюційної) частин. Перша містить такі елементи:

вступ (вказується причина видання наказу);

доведення (переказуються головні факти);

висновок (викладається мета видання наказу).

Ця частина наказу викладається в міру можливості стисло й охоплює ті питання, щодо яких будуть подані приписи в розпорядчій частині. Вона може обмежуватись однією-двома фразами. Тобто в констатуючій частині може вказуватись мета і причини видання наказу, або посилання на документ, який став підставою для підготовки.

Починається констатуюча частина словосполученнями:

У зв'язку.... Згідно із... . Відповідно до ... . Для виконан­ня ... . З метою ... Закінчується –Враховуючи, вважаючи. Беручи до уваги, Керуючись…….В кінці констатуючої частини крапка не ставиться.

Розпорядча розділяється від констатуючої дієсловом в наказовій формі НАКАЗУЮ, яке друку­ють великими літерами на окремому рядку без абзацу, без лапок, в кінці ставиться двокрапка.

Розпорядча частина тексту як правило поділяється на пункти, які позначаються арабськими цифрами. У свою чергу, кожен пункт складається з кількох частин: дія (заходи для виконання поставлених у наказі завдань), термін виконання і відповідальний за виконання, форми та методи роботи тощо. Слід дотримуватися естетики розміщення слів, абзаців, правильних переносів. Не допускати переносів у назвах документів, прізвищах. Структура розпорядчої частини наказу залежить від обсягу і змісту наказу.

В останньому пункті розпорядчої частини наказу за­значають особу чи осіб, яким доручається контроль за йо­го виконанням. Строк виконання наказу має бути реаль­ним. Необхідно також враховувати час на доведення вміщеної інформації до конкретних виконавців.

Візи виконавця та інших службових осіб потрібно розташовувати нижче підпису керівника.

Проект наказу погоджують із заступником керівника установи — куратором питань, що порушені у документі, та з керівниками структурних підрозділів, яких стосуєть­ся наказ. Юридична служба (юрисконсульт) перевіряє відповідність проекту наказу законодавству та розпоряд­женням вищих організацій і візує його за наявності не­обхідних віз.

У разі невідповідності проекту наказу вимо­гам законодавства чи розпо-рядженням вищих органів юридична служба, не візуючи проект, дає пись-мовий висновок з пропозиціями щодо законності вирішення відповідного питання для прийняття остаточного рішен­ня керівником установи. А проект відправляється на доопрацювання.

Видання наказу без попереднього розгляду юридич­ною службою не допускається.

Працівник юридичної служби, який не вжив необхідних заходів до усунення порушень законодавства, що призвели до негативних економічних наслідків, ураження прав і законних інте­ресів працівників, несе відпові-дальність у встановленому законодавством порядку (Постанова Кабінету Міністрів України від 27 серпня1995 р. №690).

Перед підписанням у керівника проект наказу додатково ретель­но вивіряється. При цьому особлива увага звертається на перевірку чисел, прізвищ, найменувань. Текст повинен бути підготовлений в наказовій формі і вміщувати інфінітивні дієслова (доручити, здійснити, призначити)

Підписує наказ перший керівник установи. Право підпису наказу він може надавати своєму заступнику, а також іншим посадовим особам у межах їх компетенції. На час відсутності керівника (хвороба, відпустка) видається наказ на працівника, який буде виконувати обов»язки першої особи і здійснювати управління підприємством, установою, організацією.

Особлива увага має приділятися доведенню наказу до відома виконавців та зацікавлених осіб.

Трудове законо­давство, наприклад, зобов'язує адміністрацію чи власника під розписку ознайомити працівника з наказом про накла­дення на нього дисциплінарного стягнення. Таким чином можна запобігти безпідставному накладанню стягнень.

Проект наказу повинен бути написаний чітко, зрозуміло, з дотриманням усіх граматичних правил. Варто уникати складних підрядних речень і великої кількості прислівникових та дієприслівникових зворотів. Спеціальні терміни потрібно вживати лише в разі потреби і тільки загальноприйняті. У тексті наказу не можна вживати довільні скорочення і скорочені найменування організацій, структурних підрозділів, посад. Неприпустимо застосовувати різні, хоча і рівнозначні, терміни для позначення того самого поняття.

Недотримання норм спричиняє неадекватну інтерпритацію повідом-лення, неправильне його тлумачення. А як наслідок – навіть невиконання наказу, спричине неузгодженістю дій.

У більшості випадків наказ діє постійно, породжуючи правові наслідки протягом усього часу чинності до від­міни чи анулювання компетентним органом. Відміна на­казу стосується тільки майбутнього, анулювання ж скасо­вує як майбутні, так і поточні юридичні наслідки.

Зміст доручень, вказаних у розпорядчих документах, доводиться до конкретних виконавців найчастіше у формі копій або витягів.

ЛЕКЦІЯ №39

Тема: Підготовка та проведення нарад, оформлення документів

Мета:З’ясувати особливості підготовка та проведення нарад; охарактеризувати обов’язкові реквізити документів, що супроводжують наради; розкрити структуру документів

План

1. Загальний огляд діяльності колегіальних органів управління

2. Технологія прийняття управлінських рішень на засадах колегіальності

3. Огляд документів, що супроводжують діяльність колегіальних органів управління

4. Протокол як документ колегіального органу

5. Групи протоколів

6. Реквізити протоколу

7. Вимоги до тексту

8. Витяг з протоколу та його реквізити

Самостійне вивчення

Оформлення регламенту

1. Загальний огляд діяльності колегіальних органів управління

У діяльності організацій усе більшого значення набуває робота комітетів, комісій, рад, правління та інших її робочих органів, на засіданнях яких шляхом обговорення та голосування більшістю голосів ухвалюються колективні рішення.

Колегіальність управління передбачає створення органу уп­равління чи групи осіб, що спільно обговорюють та приймають рішення,— рад (Верховної Ради України, місцевих рад народних депутатів України, директорів), зборів (акціонерів), правлінь (ви­конавчого колегіального органу), комісій, комітетів тощо.

Колегіальним органом підприємства, установи, організації є правління, дирекція, колегія, вчена рада, рада директорів і т. ін. Інформацію про наявність колегіальних органів зафіксовано в Ста­туті підприємства. Там же (або в окремому положенні про коле­гіальний орган) розмежовано та зазначено повноваження органів управління, визначено порядок прийняття рішень, коло питань, з яких той чи інший орган має право приймати рішення.

Періодичність скликання колегіальних зібрань зазвичай обу­мовлюється в організаційних документах (статутах, положеннях, правилах).

Кожен колегіальний орган у своїй діяльності керується Поло­женням, в якому визначено:

- повноваження, завдання, поставлені перед цим органом;

- порядок виконання рішень (визначається їх обов'язковий ха­рактер для виконання або потреба проходження процедури затвердження керівником організації грифом затвердження або окремим наказом);

- склад учасників;

- порядок обрання секретаря (на постійній основі або ж на кожному засіданні окремо);

- право голосу секретаря.

Багато питань, які охоплюють процедуру проведення засідань, мо­жуть бути обумовлені в окремому нормативному документі —Регла­менті роботи або Інструкції з організації роботи колегіального органу.

Головою колегіального органу, як правило, є керівник, заступ­ником голови — один із заступників керівника або керівник одного зі структурних підрозділів. Кількість постійних членів ко­легіального органу, враховуючи голову та його заступника, має бути непарною. Оптимальна кількість постійних членів, що дасть змогу уникнути ускладнень під час обговорення на засіданнях,— не менше п'яти і не більше одинадцяти осіб.

Члени колегіального органу на засіданні приймають рішення з тих або інших питань, включених до порядку денного. Залежно від повноважень органу визначають, яким чином його рішення впроваджуються в дію.

Рішення колегіального виконавчого органу управління підпри­ємства обов'язкові до виконання. Впроваджуються вони на підставі:

- протоколу, витяг із якого надсилають виконавцям;

- наказу (розпорядження) керівника, де зазначають прийняте рішення та сплановані заходи на його виконання, особи, від­повідальні за виконання.

Обов'язковими до виконання, наприклад, будуть рішення Правління — колегіального виконавчого органу організації.

Комітети, комісії є органами управління, на які частково покладено повноваження керівника підприємства чи його колегі­ального виконавчого органу. Такі рішення переважно носять ре­комендаційний характер, тобто повинні затверджуватися керів­ником, і тільки після цього їх спрямовують до виконання.

Може виникнути ситуація, коли комітети, комісії приймають рішення, а керівник організації, беручи це рішення до відома, не затверджує його або зазначає інші дати, інших виконавців, а то й може по-іншому сформулювати сплановані дії. Ймовірність ви­никнення такої ситуації можлива навіть тоді, коли керівник є го­ловою комітету (комісії). На засіданні рішення прийнято більшіс­тю голосів, але після засідання керівник може змінити свою дум­ку (або не змінювати, якщо він голосував проти) і не затвердити прийняте рішення.

Зверніть увагу!

Навіть у разі прийняття рішення одноосібно не виключена мож­ливість його погодження, обміну інформацією, спільного аналізу ситуацій, що виникають, а отже, присутній елемент колегіальності. І, навпаки, рішення, що приймаються колегіально комітетами, комісіями, можуть бути скореговані керівником.

Колективно обговорюються та приймаються рішення на з'їздах, симпозіумах, засіданнях, самітах, конференціях, пленумах, нара­дах тощо, проте не всі вони є організаційною формою діяльності колегіальних органів. Усі ці типи зібрань можуть мати постійний чи одноразовий ха­рактер.

Конференція — (від лат. «сопіегепііа.» — збирати до одного місця) — збори, нарада представників уряду, громадських, пар­тійних, наукових і подібних організацій для обговорення та прий­няття рішень із якихось питань.

Конференції проводяться здебільшого з метою інформування з певного питання чи кола питань, а отже, рішення, прийняті на конференції, не мають обов'язкового характеру для виконання.

Міжнародні конференції — тимчасовий орган, який утворю­ється за ініціативою зацікавлених держав для обговорення і прий­няття рішення в певній сфері.

Залежно від критеріїв конференції можуть бути класифіковані як політичні, у т. ч. мирні, економічні, дипломатичні, іноді тема­тика конференції визначається вужче, наприклад міжнародна конференція україністів.

За термінами роботи розрізняють конференції тривалої дії, пе­ріодичні, спеціальні.

Конференції розрізняють також за колом учасників: універ­сальні, регіональні.

У сучасній практиці конференції нерідко називаються нарада­ми. Проте найменування, як і інші формально-юридичні характе­ристики, не мають істотного значення для оцінки цього інституту чи впливу на результати його діяльності.

Симпозіум (від лат. «зутрозішп» — бенкет) — нарада фахівців однієї або кількох країн з певних наукових питань.

Фахівці одностайно зазначають здебільшого міжнародний характер проведення симпозіумів та коло питань переважно нау­кового характеру.

Міжнародний характер із ширшим колом учасників та висо­ким рівнем їх представлення також має порядок обговорення питань на самітах, наприклад Всесвітнього саміту з питань ін­формаційного суспільства.

Збори — походить від «збирати, скликати до одного місця». Під зборами передусім розуміють зібрання членів певної органі­зації для обговорення питання чи прийняття рішення.

Засідання також визначають як збори, нараду членів певної ор­ганізації для колективного обговорення питань, але зазвичай це постійна робота колегіального органу (засідання колегії, ради, ко­мітету, правління).

В усіх визначеннях присутнє слово «нарада» — радитися, до­мовлятися, спільно обговорювати питання з кимось.

Нарада — вид управлінської діяльності, коли певна кількість учасників збирається у завчасно визначеному місці для обгово­рення і прийняття рішень із заздалегідь поставлених питань.

Залежно від складу учасників обговорення питань може мати міжнародний, всеукраїнський, обласний, міський, районний, внутрішній (для підприємства, організації, установи) характер. Складом учасників визначається також додаткова інформація, що додається до типу зборів та органу, що зібрався для обговорен­ня певного питання — загальні збори (тобто, всього трудового ко­лективу), загальні збори акціонерів (усіх власників акцій), від­крите засідання, розширена виробнича нарада (запрошені інші учасники до постійного органу управління, що діє на засадах ко­легіальності) тощо.

За часовими межами такі зібрання можуть бути одноденними, багатоденними, кількагодинними (1,5-2 год.) тощо. За періодич­ністю зібрання — щотижневі (певний день тижня), щомісячні (певний день місяця), оперативні (невеликі щоденні на початку робочого дня). За характером проведення (з використанням технічних засобів) — диспетчерськими, селекторними. До типу зібрання може додаватися порядковий номер. Наприклад: Перша міжнародна конференція україністів.