2.Класифікація за інформаційною складовою документа.

Основні ознаки класифікації за інформаційною складовою документа- зміст документа; ступінь узагальнення інформації; тип знаків, які використовуються для запису інформації ; призначення для сприйняття інформації людиною; канал сприйняття знаків, що використовується для запису змісту; ступінь поширення інформації; спосіб запису інформації.

Класифікація документів за змістом.

Класифікації, в основу яких покладено ознака змісту документа, називають семантичними. В них здійснюється розподіл на види і підвиди в залежності від ознаки зміста документа по темах , предметах, проблемах.

Класифікація документів за змістом здійснюється в практичній діяльності за допомогою рубрикатів, класифікаторів,класифікаційних таблиць і т.д. Тематика, предмет, а також основні змістовні аспекти можуть бути описані за допомогою лексичних одиниць (ключових слів), котрі також можуть служити основою для будівнитства класифікації документів.

Семантичні класифікації документів мають велике практичне значення в підрозділах документно-комунікаційній сфері і тому виявляються найбільш розробленими. До них відносяться п ять варіантів Бібліотечно- бібліографічної класифікації, Універсальна десятична класифікація (УДК), Десятична класифікація Дьюі, Єдина класифікація літератури для книговидання і інш. Існують змістовні класифікації і для окремих видів документів: наприклад, класифікатор державних стандартів, Міжнародна класифікація винаходів. На ціх класифікаціях базується організація більшості інформаційно-пошукових систем і документних масивів.

Поки ще не існує єдиної семантичної схеми класифікації документів,

об єднаної для всіх країн світу. За кордоном в основному використовується УДК – міжнародна класифікація, яка охоплює всі розділи знань,побудована по десятичному принципу і використовується для індексації та пошуку документів в фондах, картотеках і т. д. Вона є інтелектуальною власністю Міжнародної Федерації по документації. Частина країн використовує Десятичну класифікацію М.Дьюті, або свої національні класифікації. Наприклад, національною для США признана «Класифікація бібліотеки конгреса США» - названа система бібліотечно- бібліографічної класифікації розроблена в 1901-1941 роках. Вона використовується для організації каталогів бібліотеки конгреса та централізованій каталогізації. В країнах СНГ, в т.ч і в Україні, крім УДК, використовується Біблііотечно –бібліографічна класифікація (ББК) –ієрархічна комбінаційна система бібліотечно –бібліографічна класифікація, розроблена в 1957-1968 роках

об єднаними зусиллями бібліотек і інших установ бувшого СРСР.

Серед класифікаційних характеристик змісту виділяють також структуру організації матеріала, стиль його викладу, жанр твору.

Класифікація документів по рівню узагальнення інформації.

По рівню узагальнення інформації документи ділять на первинні та вторинні.

У первинному документі є інформація, яка являється описом результатів вчень, розробок , дослідів і оригінальна за своїм характером Такий документ відображає собою результат наукової, виробничої, управлінської, творчої діяльності. Його задача складається в забезпеченні суспільства первинної інформації.

Вторинний документ являється результатом аналітико-синтетичної переробки одного або декількох первинних документів.Вторинний документ (або інформаційний) включає в себе інформацію про первинний документ, отриманий шляхом інформаційного аналізу (бібліографічний, реферативний, оглядовий). Його призначення – забезпечення суспільства вторинною інформацією.

Класифікація документів за характером знакових

способів фіксації інформації.

Відрізняючою особливістю документа є те, що інформація, яку він несе, передається тими чи іншими знаками.

Знаковість –обов’язкова властивість документа, так як лише в знаковій формі можна передати інформацію від комуніканта до реципієнта.

Класифікації, враховуючі особливості знакових методів фіксації, передачі людиною інформації, відносяться до ряду формальних класифікацій.

В них розділяють текстові та нетекстові документи.

В текстовому документі знаком служить алфавіт (букви) звичайної мови

(книжка,журнал, стандарт …). Текстові документи часто називають вербальними або словесними. Вербальний документ, як правило, існує в письмовому вигляді – слова (мова) закріпдені на матеріальному носії умовними знаками письма. Завдяки словесному способу кодування інформації забезпечується найбільш точна передача змісту. Назва «текстовий документ» може означати не лише письмовий документ, але і фонодокумент.

Одним із основних видів текстового документа, в якому інформація передається любим способом письма, являється письмовий докумунт – частіше за все літературний документ, зміст якого передано словесно в письмово зафіксованій формі. Тобто, синонімами терміна «текстовий документ» можуть виступать «письмовий» або «літературний документ».

До письмових документів можуть відноситись рукописні, машинописні, друковані документи, поскільки в них мовна інформація зафіксована за допомогою письмових знаків. А спосіб нанесення цих знаків на носії – це їх видові відмінності.

Нетекстовий документ оформляється у вигляді запису за допомогою нотних, картографічних та других немовленевих знаків. До них можна віднести: ідеографічний, звуковий, матричний , іконічний документ. Їх часто називають невербальними (немовленевими).

Іконічний документ – це той, в якому знак подобний відбиваємому об єкту (картина, кінофільм, відеодиск). Різновидом цього класу документів є ізографічний документ, в якому зображення передається системою художніх методів живопису, графіки, фотографії.

Ідеографічний документ –той, в якому знак відображає умовне значення, не виражаючи реальних предметів чи явищ ( карта, нота, креслення ). До цього класу документів відносяться картографічні і нотні документи : картографічні показують зображення особливих об єктів - поверхня землі або інших небесних тіл – виконані в особливій знаковій системі; а нотний документ – це запис музичного твору графічними знаками, що представляє собою особливу систему – нотний запис.

Звуковий документ фіксує і передає інформацію звуками. Це так званий фонодокумент ( платівки, музичний компакт-диск).

Матричний документ –виконаний за допомогою «матричної мови», тобто складається з кодових ячеєк-матриць, за допомогою яких ведеться кодування інформації в формі, доступній для «читання» машиною (перфокарти, перфоленти, магнітні та оптичні диски, дискети для ЕОМ). Звукові та матричні документи відносяться до складу технічно-закодованих, що мають запис, доступний для відтворення лише за допомогою технічних засобів, проекційної апаратури та комп ютера.

Комплексний документ об єднує два чи більше знакових методів фіксації інформації (журнал «Кругозор» з музичним додатком; курс іноземної мови з підручником і касети із звуковим записом).

Класифікація документів по мірі запису інформації.

Особливістю носія інформації є така ознака, як міра запису інформації. Нею визначається місце, що займає документ (його матеріальна основа ) в просторі.

По цій ознаці розрізняють одно- , дво-, трьохмірні (об’ємні) документи. В одномірному середовищі запис інформації виконується азбукою Морзе (двоічний код) «в строчку» або в лінійній послідовності.

Однак , абсолютна більшість документів – двомірні, мають розмір (формат) і об єм (кількість сторінок) . Запис інформації на цьому носії представляє собою два виміри. Це букви, цифри, ноти, графічне і художнє зображення, штрихове кодування, звукові бороздки магнінної плівки. В трьохмірному середовищі записують голограми і частково «растровий» друк (календарики з мигаючим зображенням).

Класифікація документів за призначенням для сприйняття

інформації.

Інформаія, що зафіксована в документі за допомогою визначених знакових засобів, може сприйматися людиною , як безпосередньо

По суб’єкту сприйняття семантичного змісту усі документи поділяють на людиночитаючі – вони «читаємі» безпосередньо людиною, без спеціальних технічних засобів – та машиночитаючих- призначених для автоматичного відтворення інформації, що знаходиться в документі, за допомогою магнітофона, телевізора, принтера, дісплея .

До людиночичих документів відносяться усі види видань (книжка, журнал, газета ).Машиночитаючі документи – це мікрофільм, діафільм, магнітна плівка, платівка, перфокарта, диск, дискета, компакт-диск на машиночитаючих носіях, запис на яких здійснюється шляхом зміни будови носія. За їх зовнішнім виглядом людиною не можливо встановити зміст таких документів, тому, що вони виконані одним з технічних способів(наприклад, зміненням глибини звукової доріжки в грам платівці).

Класифікація документів по каналу сприйняття інформації.

Інформація, що знаходиться в документі, може сприйматися за допомогою органів відчуттів (зір, слух, дотик).

По каналу сприйняття знаків, що використовуються для запису змісту, відрізняють візуальний, тактильний, аудиальний та аудиовізуальний документи.

Візуальний – це документ, зміст якого людина (реципіент) сприймає зором (письмові тексти, графіки, малюнки, фотографії, репродукції і т.п. на любому носії, включаючи екран діапроектора,телевізора або ЕВМ ). Зміст тактильного документа сприймається через дотик (книжка для сліпих) .

Аудиальний – це звуковий або чуючий документ, зміст якого може сприйматись лише слухом (грамплатівки, музичний компакт-диск).

Аудіовізуальний документ – це той, що одночасно сприймається зором і слухом (звуковий кінофільм, відеодиск, відеофільм).

По підрахункам спеціалістів до 75% всієї інформації людина отримує через орган зору. Аудиальна інформація складає 13% від всієї поступаючої інформації через органи відчуття людини.

Класифікація документів за ступенем їх розповсюдження.

За ступенем розповсюдження відрізняють опубліковані, неопубліковані та непублікуємі документи.

Документ, призначений для широкого і багаторазового використання, маючий тираж (незалежно від способа тиражування ), а також вихідні дані, називають опублікованим. Неопублікований документ має інформацію, не призначену для широкого розповсюдження, тому він , як правило, не тиражується і існує в обмеженій кількості машинописних екземплярів (дисертація, інформаційна карта).

До непублікованих документів відносять документи одноразового використання, необхідні для прийняття конкретних управлінських рішень (адміністративно – господарські, планово-економічні, фінансово-бухгалтерські, комерційна документація).

Класифікація документів за способом документування.

За способом документивання виділяють рукописні, друковані, механічні, магнітні, фотографічні, оптичні, лазерні, електронні документи.

Рукописні – це письмовий документ, при утворенні якого знаки письма наносяться від руки. Рукописом або рукописним документом можна назвати не лише словесний текст, записаний «від руки», але і твір художнього мистецтва, а також креслення або карту. До рукописних відносять також документи, оформлені за допомогою машинопису (за допомогою друкарської машинки або ЕОМ). До рукописних відносять дисертацію.

Друкований – це документ, виготовлений поліграфічним або другим методом (наборним, копіювально- розмножувальною технікою). Такі документи випускаються видавнитствами або типографіями. На друкованому документі запис інформації проходить в основному, методом нанесення фарби на його поверхню. Але може використовуватись і інший спосіб: видавлювання знаків шрифта Л. Брайля в в книжках для сліпих. В теперішній час друкований документ – самий розповсюджений клас документів: книжки, газети , журнали, карти. Такі документи часто називають творами друку або видавництвом.

Механічний – це документ, запис інформації на якому відтворюється механічним способом: шляхом вирізання на поверхні рухаючогося (грамплатівки, фотографічні валіки) або шляхом здійснення отворів (перфорацій) за допомогою перфоратора (перфокарти, перфоленти)

Магнітний – це документ, запис інформації на якому виконується шляхом зміни магнітного стану поверхні носія під впливом магнітного поля. До магнітних документів відносяться магнітні стрічки, диски та дискети, відеодиски.

Фотографічні – це документ, створений фотографічним способом, основаним на зміні оптичної густоти участків фотоматеріала (фото-,кіноплі-

вка, фотопапір) під дією світового або електронного променя, інтенсивність і форма якого змінюється відповідно до записуючого сигнала (фотографії, діапозитиви, кінофільми, мікрофільми.

Оптичні- це документ запис інформації на якому здійснюється зфокусованим пучком електромагнітного поля оптичного випромінювання (компакт-диск, CD-ROM, постійно запам’ятовуючий пристрій).

Лазерний – це документ, запис і читання інформації на якому здійснюється безпосередньо лазерним променем (оптичний диск, CD-ROM, галограма).

Формується ще один самостійний клас документів – електронний документ. Електронний документ – документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа. Електронний документ створюють у формі, вигляд якої подібний до звичайного паперового документа. Його опрацювання відбувається за допомогою послідовного застосування взаємозалежних технологій у межах систем управління електронними документами.

Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення відомостей, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.