4. Стратегічне планування

Стратегічне планування є головним засобом визначення, розроблення курсу розвитку організації з метою реалізації її місії, досягнення цілей тощо.

Стратегічне планування – це спосіб прогнозування майбутніх проблем і можливостей організації, що виступає для керівництва засобом складання планів на тривалий термін, а також основою для прийняття рішень.

Етапи стратегічного планування.

Етап 1. Встановлення місії організації. Місія – це чітко виражена причина існування організації. Формулювання, усвідомлення та проголошення місії організацією є важливим орієнтиром і критерієм оцінки її діяльності. Місія повинна відповідати на такі питання: для чого була створена організація, для чого вона тепер здійснює свою діяльність і буде її здійснювати у майбутньому.

Місія може охоплювати такі напрями:

• турботу про працівників;

• турботу про виробництво;

• політику зростання та фінансування фірми;

• виробничі технології;

• методи виходу й функціонування на ринку, пошу­ку потенційних ринків;

• задоволення потреб споживачів;

• публічне оголошення переконань і цінностей тощо.

Етап 2. Визначення цілей організації.

Цілі – це той кінцевий стан чи результат, якого організації прагне досягти у майбутньому.

Класифікація цілей:

1. за важливістю: стратегічні і тактичні;

2. за часом реалізації: довгострокові (5 і більше років), середньострокові (1 – 5 років) і короткострокові (до 1 року);

3. за змістом: технічні, економічні, виробничі, маркетингові.

Вимоги до цілей:

• бути конкретними і підлягати вимірюванню;

• охоплювати всі рівні організації (ієрархічні);

• мати різну тривалість (довгострокові, середньострокові, короткострокові);

• бути досяжними та зрозумілими;

• бути взаємодоповнюючими та взаємоузгодженими тощо.

Етап 3. Аналіз та оцінка факторів зовнішнього середовища. Суть його полягає в дослідженні факторів зовнішнього середовища, які можуть становити загрозу,або ж відкривати найбільші можливості для організації.

Можна послуговуватися різними методиками дослідження (напр., SWOT – аналіз, бальна методика тощо).

Наприклад, силу впливу факторів можна оцінювати за стобальною системою. Максимальні величини балів щодо кожної з груп факторів можуть становити: економічних – 20 балів; політичних – 10; ринкових – 23; соціальних – 8; технічних і технологічних – 12 і т. д. Окремо можна оцінювати позитивний або негативний вплив. На основі отриманих даних можна виводити інтегральну оцінку.

Етап 4. Управлінські дослідження сильних і слабих сторін організації (оцінка та аналіз внутрішнього середовища). Передбачає вивчення стану факторів внутрішнього середовища організації (працівники, цілі, технологія, завдання, структура, ресурси). Це здійснюється шляхом дослідження стану фінансів, обліку, нормування та оплати праці, культурного рівня організації, використання робочої сили тощо, а також можливостей організації на ринку (маркетингові дослідження) тощо. Отримані результати дають змогу визначити сильні та слабкі позиції підприємства.

Етап 5. Аналіз стратегічних альтернатив. Полягає у виборі можливих варіантів розвитку організації.

1. Стратегія обмеженого зростання - коли організація задоволена своїм становищем і не прагне змін.

2. Стратегія великого зростання - коли організація прагне до радикальних змін.

3. Стратегія скорочення – ліквідація, закриття цехів, дільниць, видів діяльності тощо.

4. Комбінована стратегія – передбачає елементи попередніх стратегій.

Етап 6. Вибір оптимальної стратегії.

Цей вибір залежить від наступних чинників:

- рівня ризику;

- впливу попередніх стратегій;

- часу та факторів зовнішнього та внутрішнього середовища;

- цілей, мети діяльності тощо.

Етап 7. Реалізація стратегії. Вона здійснюється за двома напрямами:

1. Адміністративний напрям – охоплює тактику, політику, процедури і правила. Тактика – розробляється у вигляді короткострокової стратегії і приймається для полегшення реалізації довгострокової стратегії. Політика – це загальне правило, керівництво до дії і до прийняття рішень. Процедура – та дія, яку потрібно здійснити в конкретній ситуації, вона носить універсальний характер. Правило – те, що треба здійснити у специфічній ситуації.

2. Економічний напрям – охоплює такі складові:

- формування бюджету. Він характеризує розподіл ресурсів у кількісній та вартісній формі для досягнення певних цілей;

- формування системи економічних показників – ця система може включати показники, які стосуються обсягів випуску, витрат, прибутків, рентабельності;

- управління за цілями – полягає у встановленні конкретних цілей для менеджерів кожного рівня і кожної ланки управління.

Етап 7. Оцінювання стратегії. Полягає у з'ясуванні її відповідності місії та цілям організації, а також у правильності добору методів аналізу факторів зовнішнього і внутрішнього середовища. Це забезпечує, з одного боку, очікувану цілеспрямованість стратегії, з іншого – достовірність аналізу вихідної інформації.

Правильно обрана, своєчасно скоригована стратегія є однією із запорук успішної діяльності організації. Кінцевим результатом стратегічного планування, як і будь-якої іншої функції менеджменту, є розроблені методи менеджменту, прийняті конкретні управлінські рішення, а також затверджені певні показники (рівень прибутків, обсяг реалізації, величина витрат, рентабельність тощо) діяльності організації.

Стратегічне планування визначає, чого і коли прагне досягнути організація. Але для цього важливо знати, як реалізувати стратегію, тобто забезпечити ефективне оперативне (поточне) планування.