14. Фінансування охорони праці.

Фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем.

Фінансування профілактичних заходів з охорони праці, виконання загальнодержавної, галузевих та регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, інших державних програм, спрямованих на запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням, передбачається, поряд з іншими джерелами фінансування, визначеними законодавством, у державному і місцевих бюджетах. ( Дію частини другої статті 19 зупинено на 2005 рік в частині виділення видатків на охорону праці окремим рядком згідно із Законом N 2285-IV ( 2285-15 ) від 23.12.2004; із змінами, внесеними згідно із Законом N 2505-IV ( 2505-15 ) від 25.03.2005 ).

Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять не менше 0,5 відсотка від суми реалізованої продукції. ( Дію частини четвертої статті 19 зупинено на 2004 рік згідно із Законом N 1344-IV ( 1344-15 ) від 27.11.2003 ) На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються в державному або місцевих бюджетах і становлять не менше 0,2 відсотка від фонду оплати праці. Суми витрат з охорони праці, що належать до валових витрат юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю, визначаються згідно з переліком заходів та засобів з охорони праці, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

8. Охорона праці жінок.

Згідно із ст. 10 Закону України «Про охорону праці» забороняється:

• застосування праці жінок на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці;

• на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт із санітарного й побутового обслуговування);

• залучення жінок до підняття і переміщення вантажів, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.

Міністерством охорони здоров'я України, за узгодженням з Державним комітетом України з нагляду за охороною праці, затверджений перелік важких робіт і робіт зі шкідливими й небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, а також граничні норми підняття і переміщення вантажів жінками (наказ № 241 від 10 грудня 1993 р.).

Праця вагітних жінок і жінок, які мають неповнолітніх дітей, регулюються чинним законодавством.

Граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками:

• підіймання і переміщення вантажів під час чергування з іншою роботою - до 2 разів на годину - 10 кг;

• підіймання і переміщення вантажів протягом робочої зміни - 7 кг.

Сумарна вага вантажу, який переміщується протягом кожної години, не повинна перевищувати; з робочої поверхні – 350 кг; з підлоги - 175 кг.

У нічний час застосування праці жінок з 22.00 год. до 6.00 год. не допускається, за винятком тих галузей, де це викликається необхідністю. Вагітним та жінкам з дітьми до 3-х років забороняється працювати в нічні, надурочні, вихідні, відправляти у відрядження.

Жінки з дітьми 3-14 років або з дітьми-інвалідами – так само. Але можуть відправлятися у відрядження за згодою.

Вагітним знижуються норми виробітку (обслуговування), або вони переводяться на іншу роботу із збереженням середньо заробітку на попередній роботі.

У зв'язку з вагітністю та пологами - відпустка 126 календа­рних днів (70 днів до і 56 після пологів).

За бажанням жінки - відпустка 3 роки по догляду за дитиною, додаткова неоплачувана відпустка 3 роки - з 3-х до 6 років Час відпусток зараховується у загальний та безперервний стаж роботи і в стаж за спеціальністю.

Якщо жінка має 2-х дітей віком до 15 років (або дитину-інваліда), - за бажанням - щорічна додаткова оплачувана відпус­тка 5 календарних днів (без урахування вихідних).

Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати зарплату за мотивів, пов'язаних з вагітністю або наяв­ністю дітей віком до 3-х років.

Звільняти жінок, які мають дітей віком до 3-6 років, не допускається, крім випадку ліквідації, але з обов'язковим праце­влаштуванням.