17. Літописання та література в середньовічній Русі.

На соціально-політичному і культурному тлі у 30-х роках XIX століття з'явився гурток, заснований українською прогресивною інтелігенцією, — «Руська трійця». Ініціаторами створення гуртка стали три студенти філософського факультету Львівського університету — Маркіян Шашкевич, Яків Головацький та Іван Вагилевич. Усі троє були дітьми сільських священиків.  «Руська трійця» гуртувалася навколо Маркіяна Шашкевича, який особливо виділявся організаторськими здібностями та умінням переконувати, і складалася переважно з його друзів та співчуваючих — Маркелла Кульчицького, Івана Борецького; Григорія Ількевича, Антона Шашкевича, Івана Головацького, Миколи Верещинського та інших. Чеські просвітителі К. Зап та Ян Коубек співчували гуртку. Головним девізом «Руської трійці» було: «Йти в народ ... вчитися в нього його мудрості». Але головною проблемою гасла стала не тільки необхідність долати переслідування влади, а те, що спочатку ніхто з членів гуртка не вмів ані читати, ані писати українською і не був обізнаний з культурою власного народу. Однак з цією проблемою вони впоралися швидко: купували потрібні наукові і художні книжки, вивчали граматику, історію Давньої Русі й України. І вже до 1836 року члени гуртка знали усі видання нової української літератури («Енеїда» І. Котляревського, «Малороссийскиеповести» Г. Квітки-Основ'яненка, «Малороссийские приказки» Є. Гребінки, а також «Опыт собрания старинных малороссийских песней» М. Цертелева, «Малороссийские песни» та «Украинские народные песни» М. Максимовича). Також «Руська трійця» цікавилася усіма фольклорними збірниками, які виходили у Росії, Чехії, Сербії та Польщі, на початку 1837 року у Буді (Будапешт) коштом директора Коломийської гімназії Миколи Верещинського і Маркіяна Шашкевича було видано альманах «Русалка Дністровая». Проте альманах було заборонено, 800 примірників з-понад 1000 надрукованих вилучила поліція і кинула у підвали собору св. Юра у Львові. Майже усі примірники пропали, бо урядовий дозвіл на їх продаж і розповсюдження надійшов лише 1848 року.  Альманаху «Русалка Дністровая» передували ще два видання гуртка — поетична збірка «Син Русі» (1833), у якій було вміщено 13 віршів, та збірник «Зоря» (1834). Обидва збірника було заборонено.  Альманах «Русалка Дністровая» вміщав «Передслів'я», чотири розділи — «Піснінародні», «Складання», «Переводи» і «Старина» — та рецензію на книжку «Руськое весілля» Й. Лозинського, що була своєрідним додатком. Збірник відзначався багатим історичним матеріалом та жанровою різноманітністю вміщених творів: тут були і пісні; і вірші, і переклади, думи, статті, історичні документи та описи. Усі твори діячів «Руської трійці», що були вміщені в альманасі, відзначалися частим звертанням до минулого, сумними настроями, алегоричністю та символікою, створенням надзвичайних характерів та ситуацій — це все риси, притаманні стилю письменників-романтиків. Але ввертання до минулого і сумні настрої не були спробою втечі від життя, а навпаки, пошуком в історії народу зразків для своїх сучасників та передаванням народної недолі. «Русалка Дністровая» стала провісником культурного відродження української нації на Західній Україні: у збірнику була розкрита храса народної мови, високий культурний рівень українців у минулому та можливості для розвитку у майбутньому. Шлях до такого розвитку автори альманаху вбачали у возз'єднанні України, тому «Русалка Дністровая» зацікавлювала читачів творчістю письменників зі східноукраїнських земель — І. Котляревської Г. Квітки-Основ'яненка, €. Гребінки, П. Гулака-Артемовського, та фольклором з Наддніпрянщини. Збірка вміщувала багато образів Дніпра, Чорного моря, Запорозької Січі, козацтва тощо, наголошуючи на єдності українських земель. У «Передслів'ї» автори проголошують українську мову рівною серед інших мов, а інші слов'янські народи називають сестрицями. Але найбільше підкреслює культурне єднання розділ альманаху «Переводи» , в якому доводиться, що українською мовою можна передавати високі почуття і думки, висловлені іншими мовами. Основна цінність «Русалки Дністрової» була в тому, що вона розбуджувала самосвідомість українців як народу зі своєю історією та мовою. На території Австро-Угорської імперії вперше вголос заговорили про Богдана Хмельницького, Северина Наливайка та Морозенка, про опришків, які можуть помститися гнобителям-панам.  До того ж альманах став абсолютно новим явищем на тлі світської літератури. І. Франко у статті «Критичні письма о галицькій інтелігенції» так писав про «Русалку Дністровую»: «Вона поставила і обговорювала предмети зовсім світські, зовсім не обняті тіоним церковним світоглядом, обговорювала їх зовсім не так, як би сього жадали церковники... значить рішуче встала проти літературно-церковного авторитету. Се вже діло сміле та Й неабияк сміле на свій час «Русалку Дністровую» знали і на Східній Україні та в Росії. М. Максимович наголошував на історичному значенні альманаху, що підтвердив єдність українського народу і став новим літературним явищем на Західній Україні. Т. Шевченко через фольклориста П. Лукашевича передав діячам «Руської трійці» прохання продовжувати свою літературну і громадську діяльність.  «Русалка Дністровая» перевидавалася багато разів. Найбільшу цінність мають два фотовидання збірки, що були здійснені у Києві у 1950 та 1972 роках, з передмовою академіка 0.І. Білецького.