86. Розвиток мовно-культурної сфери в Україні на сучасному етапі.

Нігілістичне ставлення до культурної спадщини яскраво виявилося також у широкому політичному й ідеологічному русі західноєвропейської та північноамериканської молоді, що на початку 60-х років XX сторіччя дістав назву контркультури. Цей рух досяг кульмінації в дні «травневої революції» 1968 року в Парижі. Його основним змістом були гостра нищівна критика міщанського способу життя, правлячої верхівки, утилітаризму, стандартизованої масової культури та романтичне оспівування індивідуальної свободи, любовно-дружніх стосунків, спілкування з природою, спрощення в побуті та одязі. Прагнучи знищення сучасної культури як цілого, ідеологи руху стверджували, що саме в культурній спадщині коріниться організоване насильство, що вона вбиває в людях творчі поривання, життєву енергію. Натомість вони ставили завдання підірвати культуру зсередини, здійснити ідейну й психологічну переорієнтацію особистості, революцію свідомості, результатом чого мало стати розкріпачення несвідомих, емоційних сфер психіки, сексуальних потягів, чуттєвості за допомогою музики, наркотичного сп'яніння, танців і тілесних контактів. Найефективнішим методом боротьби прихильники контркультури вважали дію, спрямовану на порушення норм усталеної в суспільстві пристойності. На початку 70-х років цей рух зайшов у глухий кут і розпався на окремі бунтівні групи.

Отже, зі складної структури цінностей і ціннісних орієнтацій у сфері духовної культури в систему формування особистості включені певні групи, а саме:

– перша: духовні цінності й ціннісні орієнтації загального характеру, пов'язані з усвідомленням індивідом значущості духовної культури в житті особистості й суспільства; спрямованість видів діяльності молоді у сферу духовної культури;

– друга: мовні орієнтації сучасної особистості, адже мова – це один із найістотніших компонентів духовної культури людини; проблема мовних ціннісних орієнтацій, крім іншого, має ще й політичний аспект;

– третя: художньо-творчі цінності; орієнтація молоді на художньо-творчі види діяльності, її вибір у галузі літератури, кіномистецтва тощо.

87. Українська національна символіка: історія і сучасність.

В ст. 20 Конституції України передбачено, що державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Під державними символами України слід розуміти закріплені в законодавстві офіційні графічні чи звукові зображення, в яких втілюються національні ідеї, що символізують державність України. Державні символи затверджуються Верховною Радою України. Характерними ознаками їх є те, що вони: 1) виражають національний менталітет, національні ідеї політичного чи історичного змісту; 2) мають загальнообов'язковий характер. Основою державних символів є державний суверенітет.

Державні символи є складовою частиною більш широкого поняття «державні атрибути», до числа яких входять також столиця держави, офіційна назва держави, державна мова, державна печатка, національні пісні, почесні значки, державні штандарти.

Українська державна символіка,- як у скіфських царів, у старокняжій Київській державі та в УНР,- відображує традиційну українську символіку, що формувалася протягом тисячоліть і належить до найбагатших та найзмістовніших символічних систем людства. Ключем до її розуміння є чільний їїсимвол, нині відомий під назвою «Тризуб».

Перша літописна згадка про тризуб як про великокнязівський знак стосується ХХст. Його зображення відоме із печатки Святослава Ігоревича. Згодом цей знак карбується на срібних монетах великого князя київського Володимира Святославовича де з одного боку портрет володаря, а з іншого -тризуб.

Тризуб символізує туж саму трійцю життєтворчих енергій, що й хрест та шестикутна зірка, тобто Мудрість, Знання і Любов(або Вогонь, Воду й Жит- тя).Тож тризуб можна зустріти на цеглі Десятинної церкви, на плитах Успенської церкви у Володимирі- Волинському , його зображення знайдено на варязькому мечі, в гербі французької королеви Анни, на надробку св.Еріка у Швеції та ін.

Тризуб на час прийняття Руссю-Україною християнства був настільки популярним, що хрест довелось об`єднати з ним в один знак, - для сприймання широкими верствами народу. Поєднання хреста й тризуба і сьогодні височить над Києвом на маківці реставрованих Золотих воріт, на маківках Володимирського собору (де тризуб уже ледь помітний).

Кожен символ ставить акценти на різних аспектах світобудови, графіка кожного знаку лаконічна чітка і промовиста. Якщо хрест концентрує увагу на значимості для світобудови третьої сили, то тризуб, відображаючи як триєдність світобудови , так і троїстість полум`я-енергії, принцип вогню і поступу.

У прямих предків сучасних українців-слов`янського племені полян, званих також «русь» і «сколоти», як і у їхніх попередників, панувала трикомпонентна структура суспільства і була поширена легенда про походження полянської (Київської) держави від трьох братів ,що «сіли» на трьох київських горах. Зверхники полян-русів , київські князі, так само, як і царі скіфів, карбували на своїх монетах знак Трійці - Тризуб.

Поряд з офіційною функцією державного і релігійного символів Тризуб має на Україні і широку естетичну функцію та функцію оберегу. Тризуб зображався як в орнаментах тканин, килимів, карбування, так у рукописних текстах книг, на монетах і печатках, на ювелірних виробах, державних відзнаках, підвісках і навіть на посуді.

Культ тризуба в орнаментуванні українських рукописів зникає, на жаль, у XVIIст. разом із заміною рукописів друкованими книжками. Однак у народному побуті найменш денаціоналізованих, гірських районів України він живе й досі. Так у Карпатах, під Різдво чи Йордань, селяни деяких сіл донедавна малювали на своїх хатах споконвічні магічні знаки тризуба.

Крім містичного знака - тризуба українська державна символіка включає жовто-блакитні барви.

На відміну від однозначного слова «колір», слово «барва» багатозначне. В старовину воно означало не лише певний колір, але й уніфікований одяг, тобто належність до певної групи людей. Один з діалектних варіантів слова«барва» набув значення матеріального барвника, це слово «фарба», інший «варна» - зберіг лише його друге значення: певної групи людей.

У давніх аріїв було три барви (варни): біла - старшина, жреці - правителі, яких звали рахмани (брахмани); червоно - малинова - воїни (шатри, кшаттії); чорна - сіячі та скотарі (вайш`ї і шудри).

Запорожці, як люди, що повністю присвятили себе священній війні за Україну, дотримувались звичаїв і символіки барви воїнів - зодягались у червоно-малиновий одяг і мали жовто-блакитного, бойовий, червоно-малиновий стяг; гетьман мав срібно-білого прапора, військово-магнатськи формування - червоно-білого, а військово-народні - червоно-чорного. Оскільки гетьман у певних ситуаціях мав виступити то від старшини, то від козацтва, то від селян, а то й від усіх зразу - він мав бунчуки білого, червоного, та чорного кольорів. Біло-червоно-чорна символіка кольорів збереглася і до сьогоднішнього дня на Східній Україні в традиції вишивати червоно-чорним по білому, що символізує єдність усіх груп (барв, варн) у одному народі.

Можна наводити чимало прикладів популярності біло-червоно-чорної барви на Україні, але жоден з цих традиційних кольорів не став державною барвою в силу двох причин. Перша полягає в тому, що ця барва є спільною для десятків націй і народностей, які розвинулися з єдиної давньоарійської спільності, а друга - в тому, що за цими кольорами протягом тисячоліть, міцно установилася соціальна функція. В українців національною барвою стала інтегруюча релігійна блакитно - жовта.

Коли ж нація почала оживати, - відродилась і символіка. Національна барва з`являється по всій Україні і, насамперед, у розписах церков та у церковних речах - ризах , фарбованій різьбі іконостасів. Ця барва оживає також у творах мистецтва - мініатюрах і прикрасах, у масовому виготовленні жовто-блакитних тканин, у гербах українських земель. Так герб роду Богунів мав голубий щит із золотою підковою і золотим кавалерським хрестом.

Звертає на себе увагу органічна близькість українців різних земель із національною блакитно-жовтою барвою, яка виразно виявилася за середньовіччя, коли почалась повсюдна фіксація та формалізація національної символіки. Як відомо, Київщина на цей період встановила золотого тризуба на голубому полі, Галичина - золотого лева на голубому полі. Так на землях України узаконилась однакова національна барва. Збіг досить промовистий, якщо зважити, що ці землі на той час не були об`єднані в єдиній Український державі.

Жовто-блакитна барва була усвідомленою як національна українська, що узаконення Центральною Радою жовто-блакитного прапора як державного символу, яке сталось 22 березня 1918р., не викликало ні в Україні, ні в Росії жодного сумніву, що до правомырності цього акту.

Державнi символи -- це встановленi Конституцiєю або спецiальними законами особливi, як правило, такi, що iсторично склалися, зовнiшнi офiцiйно-вiдмiтнi, iдентифiкацiйнi знаки конкретної держави, якi уособлюють її нацiональний суверенiтет, самобутнiсть та iнодi несуть певний iдеологiчний змiст.

Символи держави передбачають повагу до них громадян та офiцiйних осiб, а також iноземних громадян та офiцiйних осiб iнших держав. Як виразники суверенностi держави вони уособлюють повагу народу до своєї держави, здатнiсть сприяти патрiотичному вихованню молодi.

Державi належить монопольне право на встановлення своїх символiв (атрибутiв). Вони, як правило, визначаються основними законами держав, а їх докладний опис i правовий режим використання регламентуються спецiальними законами або iншими актами загальнонацiонального значення. До них зазвичай вiдносять державний прапор, герб, гiмн, iнодi кольори, штандарт глави держави, державну печатку.

В Українi державними символами згiдно з положенням ч. 1 ст. 20 Конституцiї України є Державний прапор України, Державний герб України i Державний гiмн України, якi концентровано виражають провiдну роль української нацiї у становленнi держави, повагу до неї українського народу, здатнiсть сприяти патрiотичному вихованню громадян України, є виразниками суверенностi Української держави.

Особливу значущiсть цих символiв для розбудови нашої держави законодавець пiдкреслив, передбачивши в ч.6 ст.20 Конституцiї, що їх опис та порядок використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами вiд конституцiйного складу Верховної Ради України. Однак нинi прийнято тiльки один такий закон -- Закон України «Про Державний Гiмн України». Питання, пов'язанi з Державним прапором України i Державним гербом України, регулюються пiдзаконними нормативно-правовими актами.

Державний прапор, Державний герб i Державний гiмн України -- пiд захистом вiтчизняного законодавства. Публiчна наруга над державними символами тягне за собою кримiнальну вiдповiдальнiсть (ст. 338 Кримiнального кодексу України). Державний прапор -- це певного кольору полотнище, яке є одним з основних символiв, вiдмiтних знакiв суверенної держави. Державний герб України -- це встановлений Конституцiєю України символiчний знак, який у графiчних i кольорових зображеннях вiдображає наступництво гербової символiки української державностi на рiзних етапах її розвитку. Високе призначення Державного герба України -- бути носiєм нацiональної гербової символiки -- чiтко виражено в чч.3 i 4 ст. 20 Конституцiї: в третiй -- названо складовi частини великого Державного герба України -- малий Державний герб України та герб Вiйська Запорозького; в четвертiй -- головним елементом великого Державного герба України затверджено Знак Княжої Держави Володимира Великого, який поiменовано малим Державним гербом України. Державний гiмн -- це урочистий нацiональний поетико-музичний твiр, що представляє вiтчизну, iсторичнi подiї та їх героїв, i в силу цього визнаний у встановленому порядку одним iз символiв держави. Державний Герб - це закріплений у законодавстві офіційний умовний знак, який через графічне чи кольорове зображення окремих фігур виражає коло певних ідей політичного характеру та символізує суверенітет держави. В Конституції сказано, що великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний герб України). Зображення Державного Герба розміщується на печатках органів державної влади, державного управління, судових органів, грошових знаках і знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ тощо.

Державний Гімн - це закріплена в законодавстві країни музично-поетична емблема держави, яка через систему (набір) музично-поетичних образів виражає певне коло ідей політичного характеру та символізує суверенну державу. Державний Гімн України - це національний гімн на музику М. Вербицького. Державний Гімн як офіційний символ держави виконують під час підняття Державного Прапора, відкриття урочистих засідань, на початку офіційних зустрічей на найвищому рівні, прийняття військової присяги, відкритті спортивних змагань тощо. Слова Гімну затверджуються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Державний Прапор - це закріплене в законодавстві офіційне полотнище держави, в якому шляхом добору певних кольорів виражено ідеї політичного характеру. Державний Прапор України - стяг з двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів: верхня смуга - синього кольору, нижня - жовтого. Співвідношення ширини прапора до його довжини - 2:3. Державний Прапор піднімається на будинках органів державної влади і управління, органів місцевого самоврядування, дипломатичних і консульських представництв України, на прикордонних заставах та митницях, на засобах пересування перших осіб та дипломатичних представників і консулів України, як кормовий прапор на морських суднах України, під час офіційних зустрічей на найвищому рівні, на відкритті спортивних змагань тощо.