66. Художньо-творчі угрупування 20 – х років XX ст. Та їх роль у розвитку української культури.

У 20-х — на початку 30-х pp. активно розвивається література.

У розвитку мистецтва цієї доби поєднувалися традиції дожовтневого часу тадосвід молодих культурних сил, покликаних до життя революцією. Про бурхли-вий розвиток літератури цієї доби свідчить утворення різноманітних творчихугруповань («Плуг», «Гарт», «Ланка», ВАПЛІТЕ, «Молодняк», «Аспанфут», «Но-ва генерація» тощо). У цей час молоді українські письменники часто відмовля-ються від традицій класичної літератури та орієнтуються на літературне життяЗахідної Європи.

У літературі 20-х pp. сформувалася яскрава революційно-романтична течія (П. Ти-чина, В. Єосюра, В. Чумак, В. Еллан).

У другій половині 20-х pp. помітне місце займала ВУСІ IIІ (1927—1932) — спіл-ка, яка ставила за мету об'єднати всіх художників слова, що прагнули до створенняєдиної інтернаціональної пролетарської літератури.

Керівники ВУСІ IIІ висунули гасло «союзник або ворог», виявляли нетерпимістьдо тих письменників, що не належали до організації (Остап Вишня, М. Куліш,Ю. Смолич, О. Копиленко, Є. Плужник, Ю. Яновський).

Група київських неокласиків (М. Зеров, М. Драй-Хмара, П. Филипович, М. Риль-ський) прагнули засвоїти досвід класичної світової літератури. Чимало митців тя-жіли до різних проявів модернізму.

Існували літературні угруповання, які тяжіли до модернізму в різних його ви-явах: «Аспанфут», «Авангард», «Ланка», «Марс». У 20-х pp. ще була певна можли-вість розвиватися напрямам, започаткованим на початку XX ст. Символізм, харак-терний для творів молодого П. Тичини, продовжував розвиватися. Його представни-ки згрупувалися довкола журналу «Музагет» (Д. Загул, О. Слісаренко, В. Кобилян-ський та ін.). Символізм — нетривалий період в історії нашої літератури, бо йогопредставники відходили до інших течій — футуризму, революційно-романтичногонапряму.

Виникнувши на початку століття в Італії, футуризм поширився в Україні (спілка«Аспанфут»). Представником цього напряму був М. Семенко, який шукав нові сло-весні форми для вираження динаміки життя, змін, що відбувалися дуже бурхливо(«Весна», «Степ»). Група «Авангард» тяжіла до конструктивізму.

У перше десятиліття після революції особливо бурхливо розвивається поезія.Найзначніші постаті серед поетів: В. Чумак (1900—1919), В. Еллан (1894—1925),П. Тичина (1891—1967), В. Сосюра (1898—1965), М. Рильський (1895—1964), по-ети-неокласики.

Єдина збірка В. Чумака «Заспів», у якій він оспівує революцію, вийшла післясмерті автора.

В. Еллан-Блакитний — один із зачинателів української радянської поезії. Редак-тор журналів «Шляхи мистецтва», «Червоний перець». Його перша поетична кни-га — «Удари молота і серця» — зобразила грандіозний розмах революційного по-ступу і перші кроки будівництва соціалістичного суспільства.

Одним із найяскравіших поетів того часу був П. Тичина. Його ранні збірки —«Сонячні кларнети», «Плуг», «Вітер з України» — краще в його творчому доробку,тут увічнено визвольну боротьбу українського народу.

В. Сосюру називають найтоншим ліриком української поезії. Він автор десятківпоем, кількох десятків збірок поезій, автобіографічного роману «Третя рота».

Євген Плужннк (1898—1938) — видатний поет і прозаїк, автор збірок «Дні»(1926) і «Рання осінь» (1927), роману «Недуга».

Творчість М. Бажана (1904—1983), що спершу тяжів до футуризму, характери-зується філософською глибиною, епічністю, громадянським пафосом («Руро-марш», «Протигаз», «Будівлі»).

Тривалий час широкому загалові невідомі були твори західноукраїнського поетаі прозаїка Б. Лепкого (1872—1941). Він автор циклу романів про І. Мазепу, відомоїв усьому світі пісні «Чуєш, брате мій».

Відомими поетами у Західній Україні в 20-х pp. були Б.-І. Антонич («Привітан-ня життя»), О. Ольжич, С. Городинський («Барви і лінії») та інші. Деякі західноук-раїнські письменники (Я. Галан, П. Козланюк, С. Тудор, О. Гаврилюк) з симпатієюставилися до подій, що відбувалися в Радянській Україні і орієнтувалися на пись-менників революційно-романтичного напряму.

У 20-х pp. активізувався розвиток прози. У великих епічних творах письменни-ки-реалісти намагалися осмислити і узагальнити події, що відбувалися, зміни в сус-пільно-політичному житті народу та його побуті: Ю. Яновський («Майстер кораб-ля»), П. Панч («Голубі ешелони»), І. Ле («Роман міжгір'я»), А. Головко («Бур'ян»).

Серед блискучої плеяди українських письменників початку XX ст. — В. Винни-ченко (1880—1951). Він — один з найвидатніших діячів українського національно-державного відродження (оповідання «Краса і сила», «Малорос-європеєць», «Федь-ко — халамидник», «Голота», «Зіна», «Кумедія з Костем»; романи «Сонячна маши-на», «Заповіт батьків», «Записки Кирпатого Мефістофеля», «Чесність з собою»;драми «Пророк», «Щаблі життя», «Дисгармонія»).

Для творів Григорія Косинки (1899—1934) — одного з фундаторів українськоїпрози — характерна імпресіоністична лаконічність і реалістична місткість авторсь-кого письма, ліричність, психологізм (збірки новел і оповідань «На золотих богів»,«Мати», «В житах», «Політика»).

За високу письменницьку майстерність проти «масовізму» виступили члениВАПЛІТЕ (організація, що виникла в Харкові в кінці 1925 р.) До неї увійшли коли-шні члени «Гарту», дехто з «Плугу» і «Жовтня». Організацію очолювали М. Хвильо-вий, М. Яловий, О. Досвітній, згодом М. Куліш і Г. Епік.