55. Початок радянсько-німецької війни. Акт оун (б) 30 червня 1941 р. Про відновлення державності України та його історичне значення.

18 грудня 1940 р. Генеральний штаб Збройних сил Німеччини завершив розробку плану "Барбаросса", що передбачав напад на Радянський Союз. Важливе місце у завойовницьких планах нацистів відводилося здобуттю у якнайкоротші терміни України з її родючими землями й величезними сировинними ресурсами. 22 червня 1941 р. о 4-й год. ранку Німеччина разом із союзниками напала на СРСР. Згідно з військовою доктриною, СРСР готувався воювати на чужій території, тому більше половини радянських запасів — зброї, боєприпасів, обмундирування, техніки, пального — було складовано поблизу кордону. До кінця 1941 р. ворог окупував майже всю Україну. Слабко підготовлена та погано озброєна Червона армія не витримувала натиску німецького війська. На відчайдушний опір воно наразилося на лінії Луцька — Бродів — Рівного — Дубна, де з 23 по 29 червня велися перші на Східному фронті танкові бої. Значний героїзм виявили й кинуті напризволяще оборонці прикордонних застав у Сокалі, Перемишлі, Володимирі-Волинському. Але, як правило, нацисти зосереджували на ключових напрямках потужні сили і за рахунок цього без жодних ускладнень проривали радянську оборону. У липні 1942 р. вся українська територія була остаточно окупована. -Акт відновлення Української Держави, проголошений 30 червня 1941 р. у Львові. Здійснений Українськими Національними Зборами, що складалися з представників національного руху, за підтримки членів оунівських похідних груп та вояків батальйону «Нахтігаль». Збори створили уряд — Українське Державне Правління — на чолі з Ярославом Стецьком, дещо пізніше було організовано верховний державний орган — Українську Національну Раду, яку очолив колишній голова уряду ЗУНР Кость Левицький. Розглядаючи докладніше його значення для тогочасного періоду національно-визвольної боротьби в Україні, приходимо до безсумнівного висновку про те, що про­голошення відновлення Української Держави:\

Ще раз було заявлено всьому світові, що український народ — законний господар своєї землі. Поряд із цим, проголошення Акту 30 червня 1941 р. примусило гітлерівський уряд розкрити свої справжні колоніальні наміри щодо України й унеможливило йому розігрувати-роль-«визволителя». Важко переоцінити значення Акту червня 1941 р. для подальшого ходу визвольних змагань в Україні. Цей Акт започаткував новий етап масової збройної визвольної боротьби, що тривав до кінця 50-х років. Боротьба проти німецьких окупантів у 1941-1944 pp., а з 1944 р. — проти московсько-більшовицьких стала загальнонаціональною, всенародною. Було створено всеукраїнську народну Повстанську Армію — УПА.

56. Діяльність націоналістичного підпілля (упа) в роки Другої світової війни та після її завершення.

Після завершення радянсько-німецької війни більшість політичних і збройних акцій УПА спрямовувалась проти непопулярних заходів радянської влади — проведення масової мобілізації, переслідування УГКЦ, депортації місцевого цивільного населення, насильницької колективізації. Із втратою ілюзій про неминучу війну СРСР із США повстанці перейшли до тактики партизанської війни «малими групами», антирадянської пропаганди, саботажу, застосування терористичних акцій проти співробітників правоохоронних органів, партійно-державних працівників, колгоспної адміністрації, спеціалістів, що прибули з інших областей УРСР.

Військові підрозділи УПА, що налічували близько 90 тис. осіб, протягом 1944—1945 pp. здійснили 14,5 тис. терористичних і диверсійних актів, у результаті яких загинуло 30 тис. осіб. Натомість війська НКВС, Львівського та Прикарпатського військових округів до кінця 1944 р. провели близько 6,5 тис. антиповстанських операцій, а на кінець осені 1945 р. число акцій придушення самостійницького руху зросло до 27 тисяч. Чергова широкомасштабна акція радянських військ (близько 585 тис. солдат), спрямована на повну ліквідацію самостійницького руху, мала назву «Велика блокада». У ході її здійснення в січні — квітні 1946 р. чисельність учасників руху Опору скоротилась до 40%. На початку 1947 р. операції із застосуванням авіації, бронетехніки, досить великих контингентів військовослужбовців стають винятком

Зі зміцненням радянської влади і колгоспної системи унеможливлювалося постачання продовольства осередкам УПА, внаслідок чого повстанський рух поволі занепадав. До того ж ситуацію в повстанському середовищі ускладнювали велика кількість непоновлюваних втрат, яких зазнавав особовий склад у ході оперативно-військових операцій та масові депортації населення. З осені 1944 р. до 1951 р. із Західної України на Північ, до Сибіру, Казахстану й Далекого Сходу насильно було вивезено понад 203 тис. осіб, так званих членів сімей «бандерівців» і «підсобників» ОУН-УПА.

57. Початок Другої світової війни і встановлення комуністичного тоталітарного режиму на західноукраїнських землях у 1939-1941 рр.\

Початок Другої світової війни і Україна. Агресивна політика нацистськоїНімеччини, загарбання нею кількох європейських країн, провал радянських ініціатив щодо колективної безпеки, політика «умиротворення» агресора, авторами якої були Велика Британія та Франція, призвели до змін зовнішньополітичного курсу СРСР. 23 серпня 1939 р. між Німеччиною та СРСР було підписано пакт про ненапад (за прізвищами міністрів закордонних справ, які підписали цей документ його називали пактом Молотова - Ріббентропа). Відомі тепер секретні додаткові протоколи до цього документа свідчать про домовленість А. Гітлера та Й. Сталіна щодо розділу сфер впливу в Європі.

Німеччина відповідно до секретного додаткового протоколу до пакту Молотова-Ріббентропа від 23 серпня 1939 р. погодилася включити до сфери впливу СРСР західноукраїнські та західнобілоруські землі, які до цього часу були у складі Польщі, а також Латвію, Естонію, Фінляндію та Бессарабію

1 вересня 1939 р. нападом Німеччини на Польщу почалася Друга світова війна. Польща виявилася непідготовленою до війни, а її уряд не спромігся організувати захист країни і 17 вересня емігрував за кордон. Польща припинила своє існування як самостійнадержава. Деякі західноукраїнські землі - Холмщину, Підляшшя, Лемківщину з населенням понад 500 тис. осіб було включено до створеного німцями на окупованій території генерал-губернаторства з центром у Кракові.