57. Монархія Габсбургів в 1799-1815. Участь Австрії у війнах проти Франції

Після Вестфальського миру австрійські Габсбурги, які, як згадувалось, були й імператорами Священної Римської імперії німецької нації, володіли ерцгерцогствами Австрією, Штірією, Тіролем, Північно-Західною Угорщиною і ще рядом територій. До кінця ХVІІІ ст. володіння Габсбургів значно збільшилися. Габсбурги, хоча й зазнали поразки в Тридцятилітній війні, усе ж залишались одними з наймогутніших володарів Європи. Особливістю володінь австрійських Габсбургів було те, що, крім австрійців, тут жили чехи, словаки, хорвати, угорці, італійці та ін. Всі народи розмовляли на різних мовах, мали самобутню культуру, звичаї. Кожна з земель володінь Габсбургів жила за своїми законами, мала свою казну і свого головного міністра – канцлера, зберігалися станово-представницькі зібрання (чини) з місцевих дворян, духовенства, городян. Чини затверджували податки з населення. Монархію Габсбургів для зручності називають Австрією, хоча на той час Австрія була лише однією з складових держави, яка називалася "спадковими володіннями австрійського дому" Габсбургів. Католицька церква мала величезний вплив. Протестанти переслідувались. 8 квітня 1799 року Меттерніх, представник Австрії на Раштатському конгресі, оголосив французькій місії, що імператор вважає всі рішення конгресу недійсними, і зажадав негайного усунення французьких депутатів. Під час виїзду останніх з міста на них напали австрійські гусари, двох убили й захопили усі їхні папери. Це стало сигналом для нової війни. Сміливість Австрії стількох поразок, яких вона зазнала, базувалась на впевненості у підтримці інших сильних держав. Імператор Павло I, який узяв на себе звання гросмейстера Мальтійського ордену, був роздратований захопленням острова Мальти французькими військами, що вирушали до єгипетської експедиції, й готувався взяти дієву участь у боротьбі проти ненависних йому республіканців. Вже у листопаді 1798 року 40 000 росіян вступили до меж Австрії й потім вирушили на Італію; інша колона, якою керував генерал Римський-Корсаков, була відряджена до Швейцарії. У січні 1799 року французам оголосила війну Туреччина. Пруссія зберігала нейтралітет. Ще раніше за раштатську катастрофу Журдан, головнокомандувач дунайської армії, перетнув Рейн між Базелем і Страсбургом (вночі з 28 лютого на 1 березня), а Массена, узявши начальство над французькими військами у Швейцарії, 6 березня вступив до Граубіндена. Французи заволоділи проходами у Тіроль, але потім їх відтіснив австрійський генерал Бельгард. У той же час армія Журдана, зазнавши низки невдач під час зустрічей з австрійськими військами ерцгерцога Карла й цілковито розбита у битві під Штокахом (24—25 березня), була змушена відступити за Рейн. На початку травня ерцгерцог повернув проти французів, що діяли у Швейцарії, та спочатку відтіснив їх, але потім успіх почав схилятись на бік французьких військ. Деякий час головні сили обох сторін стояли нерухомо поблизу Цюріха. Коли почали наближатись війська Римського-Корсакова, а ерцгерцог Карл поспішив назад до Німеччини, у Швейцарії залишилось до 20 000 австрійських військ із 10-тисячным резервом; росіяни зайняли розтягнуту лінію річками Ааре й Ліммате. На правому березі Рейну французи під командуванням генерала Міллера 26 серпня рушили вперед, але після невдалої спроби заволодіти Філіпсбургом знову відступили через наближення ерцгерцога Карла. Мангейм, де було залишено 6 тисяч чоловік, 18 вересня був узятий австрійцями приступом.Між тим віденський кабінет, занепокоєний незгодою, що виникли в Італії між Суворовим і австрійськими генералами, наполіг перед імператором Павлом на переводі Суворова та його військ до Швейцарії, де він, з'єднавшись із Римським-Корсаковим, мав діяти окремо. Массена, дізнавшись про його наближення, атакував 25 вересня поблизу Цюріха загін Корсакова й цілковито розбив його. У той же день відбулась повна поразка австрійського загону генерала Готце. 26 вересня французи заволоділи Цюріхом і переслідували Корсакова, який відступав до Шафгаузена на з'єднання з австрійськими й баварськими резервами. Невдовзі внаслідок суперечок між Суворовим та ерцгерцогом Карлом і невдоволення імператора Павла діями австрійського уряду російські війська було повернуто на батьківщину.