30. Французьке просвітительство його риси

На середину XVIII ст. припав злет французького Просвітительства - ідейної течії, яка відображала соціальний протест проти феодальних порядків, соціальної несправедливості, канонів католицької церкви, схоластики в науці, виступала за суспільний прогрес через поширення освіти, культури і виховання. Просвітителі виробили власні бачення світу й філософію, що інколи випереджали наміри своїх творців. Історична заслуга просвітителів полягала в ідейній критиці "старого порядку" і напрацюванні ідеології необхідності оновлення суспільства. Те, що відбувалося в економіці й політичній сфері Франції, знайшло відображення у творах французьких просвітителів. Найвидатнішими з них були Вольтер, Монтеск'є та Руссо.

Вольтер (1694-1778) - псевдонім філософа й поета, публіциста і політичного діяча Франсуа-Марі Аруе. За свої політичні погляди перебував в ув'язненні, емігрував до Англії, упродовж тривалого часу проживав у Пруссії та Швейцарії. З огляду на гострий розум, його прихильності домагалися Людовік XV, Фрідріх II і Катерина II. З російською царицею Вольтер деякий час навіть листувався, будучи прихильником освіченої монархії". Гостро критикував вади тогочасного французького суспільства, виступав проти католицької церкви, хоч і не заперечував релігії взагалі, вважаючи її потрібною для підкорення мас, пропагував рівність усіх громадян перед законом. Свої погляди Вольтер виклав у "Філософських листах", "Трактаті про метафізику", "Філософському словнику". Найбільш справедливим суспільним устроєм він уважав той, у якому втілено три основні ідеали - свободу, рівність і повагу до власності. Своє ставлення до абсолютної монархії Вольтер висловлював так: "Я ненавиджу будь-яку тиранію". Одначе він уважав за необхідне приховувати свої погляди від народу, оскільки "якщо чернь розпочне розмірковувати, все загине". Проти тиранії та деспотизму були також спрямовані його трагедії "Брут", "Смерть Цезаря", "Магомет".

Монтеск'є (1689-1755) дістав блискучу освіту, багато подорожував. У соціально-філософському романі "Перські листи" він засуджував абсолютизм Людовіка XIV, Його політичним ідеалом була конституційна Монархія. Монтеск'є не лише вдавався до критики, а й пропонував власні варіанти перебудови суспільства. Оптимальним для нього був поділ влади на виконавчу, законодавчу й судову гілки, причому роботу законодавців Монтеск'є розглядав як головну рушійну силу суспільного прогресу. Велику популярність Монтеск'є здобув завдяки книзі "Про дух законів" (1748 p.). Монтеск'є став визнаним ідеологом ліберальної буржуазії, яку не влаштовували рамки абсолютистського режиму.

Руссо (1712-1778) дістав визнання лише наприкінці свого життя. Вістря гніву він спрямував проти соціальної несправедливості. Ідеалізував первісне суспільство, коли люди жили у злагоді з природою, були вільними и рівними, нерівність виникла з появою приватної власності, наслідком її появи стало гноблення бідних багатими. Одначе Руссо не вимагав скасування приватної власності. Якщо вже так є, то держава має подбати про обмеження нерівності. Кращою формою правління Руссо вважав республіку, в якій народ брав би пряму участь в управлінні державою. Свої погляди на державний устрій виклав у трактатах: "Міркування про походження і причини нерівності між людьми" (1755 p.), "Про суспільний договір, або Принципи політичного права" (1762 p.). Руссо намагався довести, що багаті змовилися та узурпували владу, а разом із нею - власність і права народу. Тому правомірною є боротьба проти такої влади і встановлення "народного суверенітету". Мислитель цінував роль, яку відіграє в житті суспільства релігія. Він уважав, що не існує жодної держави, в якій вона не була б її основою, ідеї Руссо легко сприймались усіма верствами населення Франції та поза її межами, мали великий вплив на розвиток суспільної думки, освіти й виховання.

Вольтер, Монтеск'є, Руссо активно працювали над виданням "Енциклопедії наук, мистецтв і ремесел". Це видання об'єднувало всіх противників абсолютизму, прибічників різних суспільних течій, які захищали третій стан. Тут співпрацювали Дідро, Д'Аламбер, Гольбах, Гельвецій та інші, яких об'єднувало назвисько "енциклопедисти". Популярними стали видання словників, які вкупі з енциклопедичними томами, прогресивними журналами, художніми й філософськими творами пропагували інтенсивні пошуки кращої організації суспільства, стверджували принципи соціальної справедливості й гуманізму.