1. Предмет та завання курсу

Предметом новітньої історії країн Європи та Америки є вивчення закономірностей економічного, соціального та політичного розвитку країн Європи та Америки, особливостей діяльності політичних партій, рухів, громадських об’єднань та державних структур, ролі осіб в історичному процесі новітньої доби.При викладанні курсу Новітньої історії країн Європи та Америки використовуються ті ж методи, що і при вивченні інших дисциплін історичного циклу, а саме: хронологічний, порівняльного і синхронного аналізу сутнісних історичних явищ. У сукупності названі методи дозволяють розглядати окремі стадії розвитку країн Європи та Америки як органічні моменти єдиного історичного процесу.Вивчаючи даний складний історичний період, ми будемо спиратися на певні принципи, які існують в історичній науці. До них ми відносимо, перш за все, принцип об’єктивності, тобто вивчення визначальних історичних процесів, опора на факти, а не на схему , розгляд позитивних і негативних явищ в їх взаємозв’язку.Універсальним є принцип історизму. Він передбачає вивчення історичного явища, простеження етапів його розвитку, зв’язок з іншими історичними процесами того часу.Принцип соціального (класового) підходу дає можливість співставити класові і загальнолюдські інтереси в історичному розвитку. Цей принцип набуває особливого значення при оцінці програм політичних партій, їх діяльності та ролі в розвитку суспільства по тому чи іншому шляху. Наше завдання полягає в тому, щоб ми аналізували політичну діяльність партій, громадських об’єднань, а не судили їх за помилки у вирішенні тієї чи іншої проблеми.До функцій курсу ми відносимо такі, як:1) пізнавальна (інтелектуально-розвиваюча). Для студента, майбутнього вчителя історії в школі вона набирає чи не найважливішого значення;2) практично-політична. Вона дозволяє розглядати історичний процес в єдності минулого, сьогодення і майбутнього. Саме тут знаходяться корені інтересу людини до історії, тобто до того, що було, що є і що буде;3) світоглядна функція. Вона формує погляд на світ, суспільство, закони його розвитку, дає можливість виховання у студентів патріотизму, розуміння ними таких категорій як честь, обов’язок перед суспільством, людське щастя і добро, пізнання моральних цінностей людства.

3. Основні тенденції суспільно-політичного та економічного розвитку країн Європи і Америки в Новітній період історії. Упродовж першої половини XX ст. колосальні за масштабами та якістю зрушення охопили економічну, політичну, наукову і культурно-освітню діяльність народів планети. І якби не світові війни 1914-1918 рр. та 1939-1945 рр., то поступ людської цивілізації міг би бути набагато успішнішим. З одного боку, ці війни засвідчили нездатність провідних країн світу до мирного розв'язання проблем, а з іншого — стали серйозною пересторогою для майбутнього співіснування держав і народів.У порівнянні з попередніми століттями складалося враження, що людство стало рухатися швидше. Це зумовлено тим, що завдяки прогресу в науці та техніці економіка, а за нею й інші прояви людської діяльності, почали розвиватися прискореними темпами. Навіть за життя одного покоління докоріно змінилися навколишнє середовище, побут, техніка, стосунки між людьми тощо. Так, свідок польоту першого літака (1903 р.) міг побачити політ людини в космос (1961 р.). Як і в XIX, у першій половині ХХ ст. найбільші зрушення відбувалися в країнах Заходу, які продовжували відігравати роль локомотива історії. Завершилося формування індустріального суспільства. Небачене до того зростання продуктивних сил штовхало провідні країни світу до гострої конкуренції на ринках збуту. Переділивши світ, вони у своїх колоніальних володіннях нещадно руйнували традиційний спосіб життя, силоміць втягуючи народи Азії, Африки, Латинської Америки у світове господарство. Експансія Заходу зумовила те, що економіки країн стали взаємопов’язаними і більш вразливими. Свідченням цього стала “велика депресія” 30-х років, яка, почавшись у США, охопила майже всі країни світу.У першій половині ХХ ст. змінилися світові лідери. Якщо в ХІХ ст. найсильнішою державою була Англія, що її на початку ХХ ст. дещо потіснила Німеччина, то у 20-ті роки остаточно утвердилась економічна гегемонія США. Перша світова війна й особливо економічна криза 1929-1933 рр. призвели до розуміння необхідності державного регулювання економікою. У деяких країнах відбулося повне її одержавлення (СРСР). В Італії, Німеччині та Японії встановився жорсткий державний контроль, проте в США, Англії, країнах Скандинавії був знайдений більш дієвий, опосередкований вплив держави на економіку, який не призводив до деформації її структури.Головними прошарками нового індустріального суспільства стали підприємці та промисловці з одного боку, наймані робітники – з іншого. На початок ХХ ст. серед промисловців і підприємців виділилася група фінансових олігархів, які стали вирішальною силою у виробленні політичного курсу держав світу. До них приставали представники старих могутніх аристократичних родів, що зберегли свої багатства і вплив. Разом ці дві групи складали еліту суспільства.Найбільш чисельною соціальною групою продовжували залишатися наймані робітники. Вони складали основу масових партій і рухів. Вміння маніпулювати їхніми настроями стало невід’ємною рисою політичних лідерів першої половини ХХ ст. Новим явищем стало формування середнього класу (середні й дрібні підприємці, чиновники, творча і технічна інтелігенція, високооплачувані робітники), від якого стала залежати внутрішня стабільність суспільства. Маючи свій бізнес чи високооплачувану державну посаду, вони були зацікавлені в проведенні такої внутрішньої політики, яка б унеможливила соціальні потрясіння. Цей прошарок суспільства складав основну масу виборців.Принципово нова соціальна структура сформувалась у СРСР. Тут зник прошарок власників. Привілейоване становище зайняла партійно-бюрократична еліта. Робітництво, яке було проголошене авангардом суспільства, не так вже багато отримало від революційних перетворень. Рівень життя залишався низьким.На кінець 30-х років у більшості країн Європи міське населення вже перевищувало сільське. Найбільш радикальні зміни торкнулися селянства в СРСР. Було фізично знищено заможних селян, решта втратили право власності на землю, перетворилися на дешеву робочу силу в штучно створених колективних господарствах – колгоспах.Політична історія європейських країн і США першої половини ХХ ст. була наповнена боротьбою навколо соціальних питань і проблем демократії. В одних країнах соціальне напруження вибухало революціями, в інших правлячі еліти завбачливо проводили реформи.Основною рушійною силою революцій стали масові робітничі партії. Революції охопили Російську й Австро-Угорську імперії, Німеччину. Виступи трудящих відбулись у Болгарії, Італії. Початковою метою революцій було створення демократичних республік із більш справедливим суспільним устроєм. Водночас зневіра в існуючих органах влади і відсутність політичного досвіду породили систему прямого народовладдя у формі рад. Але радянська влада оберталась обмеженням, а згодом ліквідацію демократичних інститутів, встановленням жорстких диктатур (диктатура пролетаріату в радянській Росії). Спроби побудувати справедливе (соціалістичне, комуністичне) суспільство закінчилися становленням тоталітарної системи радянського зразка.Одночасно наростала і контрреволюційна хвиля, яка в більшості випадків призводила до втрати демократичних завоювань і встановлення авторитарних режимів (Угорщина) або до домінування консервативних сил (Німеччина, Фінляндія).Країни, яким удалось уникнути революцій (Англія, Франція, Швеція) прямували шляхом розбудови ліберальної демократії: удосконалювалися виборчі права, інститути громадянського суспільства, соціальний захист тощо. Повоєнне загострення соціальної та політичної боротьби, криза існуючих інститутів влади породили фашизм. Фашисти запропонували свої рецепти розвитку суспільства, але з повним запереченням демократії.Таким чином, після Першої світової війни перед людством відкрилися три перспективи: розвиток ліберальної демократії, будівництво соціалізму (комунізму), фашистська модернізація. Зміст історії 20-30-тих років полягає в боротьбі цих напрямів. Зрештою два останніх виявилися тупиковими, довівши, що демократія і ринкова економіка не має альтернативи.Вагомий вплив на політичне життя в міжвоєнний період справляли національно-визвольні рухи. Народи, які були поневолені або зазнавали національних утисків прагнули самостійно вирішувати свою долю. Спроби розв`язати національні проблеми після Першої світової війни не були успішними. Політичні кордони не збігалися з етнічними. Прагнення багатьох європейських народів (між іншими – й українців) до незалежності або бодай до автономії не було почуто.