12. Поняття методів навчання історії та іх класифікація.

Методи навчання – упорядковані системи взаємопов’язаної діяльності вчителя та учнів, спрямовані на розв’язання навчально-виховних завдань. Правильний добір методів відповідно до цілей і змісту навчання та вікових особливостей сприяє розвитку пізнавальних здібностей учнів, формуванню умінь й навичок використовувати набуті знання на практиці, готує їх до самостійного набуття знань, формує світогляд.

Існує кілька класифікацій методів навчання:

– за джерелом знань (Н.Верзілін, Є.Голант, Є.Перовський): словесні (розповідь, лекція, бесіда, інструктаж, робота з книгою), наочні (демонстрування, ілюстрації), практичні (вправи, лабораторно-практичні роботи);

– за основною дидактичною метою (М.Данилов, Б.Єсипов): набуття нових знань, формування вмінь і навичок, закріплення, застосування, перевірки;

– за ступенем активності (Є.Голант): пасивні, активні;

– за логікою засвоєння знань (С.Шаповаленко): аналогічні, синтетичні, аналітико-синтетичні, порівняльні, індуктивні, дедуктивні, індуктивно-дедуктивні, аналогії;

– за характером пізнавальної діяльності(І.Лернер, М.Скаткін): пояснювально-ілюстративні, репродуктивні, проблемні, частково-пошукові або евристичні, дослідницькі;

– за компонентами (мотиваційні, організаційно-дійові, контрольно-оціночні) діяльності (Ю.Бабанський): стимулювання і мотивації – формування інтересу (ігри, дискусії, створення ситуації учіння), розвитку відповідальності (заохочення, осуд); організації та здійснення навчання – аспект передачі і сприймання (словесні, наочні, практичні), логічний аспект (індуктивний, дедуктивний), аспект мислення (репродуктивний, проблемно-пошуковий), аспект управління (самостійна робота, робота під керівництвом вчителя).

Бінарні методи – поєднання методів за джерелом знань з методами за характером пізнавальної діяльності (Н.Верзілін, А.Алексюк).

Триаспектна модель – подання аспекту джерела інформації, характеру діяльності і ступеня керівництва (В.Паламарчук).

Наявність різних класифікацій засвідчує, що методи як дидактична категорія – багатовимірне поняття, яке може розглядатися з різних точок зору.

14. Лабораторна система навчання історії

Лабораторне заняття - це одна з передбачених навчальними про­грамами форм самостійної роботи учнів з використанням навчальних приладів, інструментів, матеріалів, обладнання та ін. технічних за­собів. У навчанні історії під лабораторним заняттям розуміють фор­му уроку, яка характеризується самостійним вивченням школярами нового матеріалу за допомогою підручника, документів та інших істо­ричних джерел. З уроком засвоєння нових знань та умінь і шкільною лекцією лабораторне заняття поєднує спільність дидактичної мети, а відрізняє в першому випадку - високий ступінь самостійності учнів в оволодінні новими знаннями й уміннями, а в другому - інші джерела навчальної інформації, а також діяльність учителя, який виступає вже не як інформатор, а як організатор і консультант.

Лабораторне заняття за підручником може бути спрямовано на:

формування яскравого, цілісного образу головних історичних фактів;

знайомство з авторською інтерпретацією подій і явищ;

творчу реконструкцію історичного факту;

формулювання й аргументацію власних висновків і оцінок;

розвиток і вдосконалення вмінь: аналізувати навчальний текст, розрізняючи об'єктивні історичні факти та їхнє суб'єктивне тлумачен­ня; оцінювати пред'явлену інформацію на предмет вірогідності; порів­нювати історичні відомості та їхні тлумачення, що містяться в різних навчальних посібниках, виявляти мотиви і причини розбіжностей; формулювати власні судження й аргументувати їх; терпимо і з розумін­ням ставитися до наявності інших точок зору на факти минулого.

Безумовно, за переліченими вище загальними вміннями соціально­го, світоглядного і поведінкового плану стоять предметні вміння, без яких школярі не справляться із'завданнями лабораторного заняття.

Проведення лабораторного заняття за підручником є обґрунтова­ним, якщо:

матеріали підручника (варіативних підручників) змістовно, гли­боко, доступно для учнів конкретного віку й оригінальним чином розкривають тему заняття. Основний текст підручника чітко структу-рований, різноманітний, сприяє застосуванню ефективних прийомів навчальної роботи з ним;

автор підручника відображає кілька точок зору на історичні факти, аналізує й аргументує їх, зіставляє різні підходи, запрошує до науко­вої дискусії з проблеми уроку;

- історична тема розкривається в підручнику на прикладі ряду од­ норідних фактів, при вивченні яких можна провести їхнє зіставлення, систематизацію й узагальнення, запропонувати школярам алгоритм (пам'ятку, стереотипний план) роботи, а наприкінці організувати об­ говорення теоретичних висновків.

Структура лабораторного заняття за підручником

1-й етап - організаційний:

учитель повідомляє тему заняття і мотивує її вибір і формулювання;

висуває навчальні проблеми чи робить це разом із класом;

знайомить школярів з текстами, на основі яких організоване ла­бораторне заняття;

визначає форми роботи учнів: фронтальна, групова, індивідуально-диференційована;

роз'яснює інструкції і вимоги до оформлення і пред'явлення резуль­татів лабораторної роботи.

Заздалегідь можуть бути підготовлені картки-інструкції: Підручник (и): автори, глава, параграфи, сторінки, інші компоненти, посібники... Пізнавальні завдання: 1)...2)„. Спрямованість загального висновку по всіх завданнях, зразок письмового оформлення лаборатор­ної роботи (план, таблиця, схема) чи критерії перевірки й оцінки пізна­вальних завдань.

2-й етап - самостійна робота учнів з підручниками відповідно до поданих інструкцій:

- учитель слідкує за роботою учнів, консультує, координує та за необхідності коригує їх діяльність;

- залучає до консультативної діяльності найбільш сильних учнів. 3-й етап - колективне обговорення результатів роботи в одному з

варіантів: творчі звіти груп, виступи представників, фронтальна пере­вірочна й узагальнююча бесіда. 4-й етап - підведення підсумків:

резюме змісту чи формулювання загального підсумкового ви­сновку;

самооцінка та взаємооцінка учнів, оцінювання роботи школярів учителем.