42. Методика роботи з образними наочними засобами на уроках історії
Методика проведення гри на уроках історії
Дидактична гра — гра, спрямована на формування у дитини потреби в знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, удосконалення пізнавальних умінь і навичок.В процесі гри у дітей виникає три види цілей:1. Насолода, задоволення від гри.2. Ігрове завдання, пов'язане з виконанням правил, розігруванням сюжету, ролей.3. Пов'язана з процесом виконання ігрового завдання. Тут потрібно мобілізувати максимум сил, виявити кмітливість, винахідливість.напрямки педагогічного керівництва ігровою діяльністю:1. Залучати дітей до гри, використовувати особливі прийоми, що збуджують бажання грати - „хочу".2. Допомогти дітям діяти відповідно до правил і вирішувати необхідні ігрові завдання - „треба".3. Розвивати творчий потенціал дитини в процесі гри - „можу".За характером ігрової методики їх поділяють на:а) ділові та предметні;б) імітаційні та мотиваційні;в) функціональні;г) організаційно-діяльні.Умовно весь процес навчально-дослідницької діяльності у грі можна поділити на чотири етапи:
1 етап.Необхідно створити обстановку зацікавленості, подиву, бажанням розв'язати дослідницьку чи творчу задачу. Створення необхідної мотивації, тобто обов'язкове сприйняття школярами мети і завдання.
II етап.Це етап постановки проблеми і початку її розв'язання. Тут необхідним є усвідомлення учнями змісту задачі й активізація їхньої пізнавальної діяльності. Цьому сприяють постановка питань, що вимагають проведення „Мозкового штурму", дискусії, висунення різноманітних припущень та гіпотез, встановлення причинно-наслідкових зв'язків, виділення ключових слів, дат та моментів тощо.
III етап.Розв'язання завдання під час якого дуже важливо підтримувати активність та зацікавленість гравців, стимулювати їхню розумову, пізнавальну та творчу діяльність за допомогою як елементів змагальності, так і нагадуванням про задачу і мету гри, а також заходи заохочення в разі її досягнення, пропозиції нестандартних та найраціональніших шляхів вирішення проблеми, вибору оптимальних форм та методів.
IV етап.Підбиття підсумків діяльності кожного гравця. На цьому етапі дуже важливо, щоб учні усвідомили свої успіхи й недоліки, вміли правильно оцінити себе і своїх партнерів у грі.Оцінювальні вміння - це не тільки вміння рефлексувати, а й аналізувати діяльність на будь-якому етапі навчального процесу, у тому числі й у у етапі навчального процесу, у тому числі й у грі; оцінювати її за досягнутими результатами, співвіднесеними із поставленими завданнями. При підбитті підсумків гри варто використовувати не тільки вчительську особисту оцінку кожного, а також групове та взаємне рецензування, під час якого учень може переглянути власну оцінку, визначити своє місце і роль у грі.
44. Форми організації навчального процесу: лекція, семінар, практичне заняття Шкільна лекція.
Шкільна лекція - це форма організації навчального процесу, що орієнтує учнів на вивчення конкретної теми, на засвоєння основних подій, зв'язків, закономірностей, головних ідей (усіх видів історичних знань, що будуть перераховані пізніше). Припускає широку демонстрацію особистого ставлення вчителя й учнів до навчального матеріалу. Передбачається великоблочне, на узагальненому рівні виклад учителем навчального матеріалу з необхідними акцентами (для кожного класу - різними). У ході лекції вчитель акцентує увагу учнів на основні думки, закономірності, ідеї теми (блоку тем). Шкільна лекція дозволяє показати учням у більш узагальненому вигляді ті явища, в основі яких лежать конкретні події, докладно описані в тексті підручника. Особливість шкільної лекції у використанні елементів бесіди, проблемних і розвиваючих ситуацій, відпрацьовування понять з метою активізації учнів, залученні їх у співробітництво.
Вона потребує особливої методики проведення, оскільки просте слухання лекцій або їх диктування дуже непродуктивні. Лекція повинна супроводжуватися приблизно такою ж роботою, як читання і конспектування книги. Мета лекції - розвивати в учнів уміння слухати, аналізувати, виділяти головне, конспектувати. Тому спочатку доцільно сформувати у школярів відповідні вміння за допомогою підручника з історії, документів, науково-популярних матеріалів та інших засобів навчання.
Тільки потім можна переходити до навчання конспектуванню усного мовлення. Визначимо послідовність такої роботи. Перед поясненням нового вчительдиктує короткий план, що вносить чіткість і послідовність у записи учнів. Виклавши частину матеріалу, вчитель разом з учнями з'ясовує головну думку розказаного, складає
зразковий текст запису. При цьому на початку обсяг викладеного має бути незначним. При викладенні матеріалу треба стежити за швидкістю записування. Учнів слід час від часу контролювати, якщо потрібно, просити їх прочитати свої записи, поправити текст. Наприкінці викладення записи учнів перевіряються і коректуються, з'ясовується, що
з головного пропущене і що з другорядного треба опустити. Залежно від змісту і дидактичних задач шкільні лекції можуть бути:
- оглядові, котрі, у свою чергу, бувають: 1) вступні - з первинного ознайомлення учнів з основними проблемами тем і розділів курсу; 2) повторювально-узагальнюючі для відновлення в пам'яті основних питань різних курсів історії;
- тематичні, що містять теоретичний матеріал і основні факти з тієї чи іншої теми.
Підставами для вибору учителем лекції як форми організації навчальної роботи можуть бути:
- можливість у жанрі лекції продемонструвати учням зразок емоційно-яскравого, логічно-цілісного і глибокого монологічного викладу історичного питання;
- створити умови для систематичного навчання школярів прийомам міркування, порівняння, аналізу, доказу і т. п. у різноманітних навчальних ситуаціях;
- спрощений, поверховий, описовий підхід до викладу важливого питання в навчальному посібнику чи існуючих підручниках або повна відсутність у них відповідного матеріалу;
- моноконцептуальний безальтернативний погляд авторів підручника на досліджувану проблему, який не відображає всієї палітри думок з даного питання;
- необхідність викладення великого обсягу навчального історичного матеріалу, що не вкладається в часові рамки звичайного уроку.
Форми учнівських записів під час лекції. Тези - це стисло сформульовані основні положення змісту друкованих джерел чи усного викладу. Конспект - більш-менш розгорнутий, послідовний виклад змісту книги, статті, лекції чи іншого джерела. Він повинен відбивати не тільки основні положення, а й зв'язок між «вузлами теми», обґрунтування і конкретизацію висновків і суджень.
Підготовку до лекції треба починати заздалегідь за допомогою випереджуючих завдань, які спеціально ставляться вчителем до початку вивчення відповідної теми. Продумуючи тему лекції, бажано зупинитись на проблемі, що інтригує, яскравому факті чи варіанті формулювання теми, які б зразу привернули увагу школярів, викликали інтерес, спрямували викладення лекційного матеріалу.
Уроки-семінари.
Шкільний семінар - форма заняття, що представляє собою групове співробітництво учнів і вчителя по обговоренню проблеми, теми під безпосереднім керівництвом педагога. Це не спосіб перевірки й оцінки навчальних досягнень учнів, а специфічна форма організації навчально-пізнавальної діяльності, що припускає творче вивчення програмового матеріалу. Семінар дає можливість учням усвідомити знання, здійснити самоконтроль самостійно придбаних знань. Виступу на семінарах вимагають ретельної домашньої підготовки від учнів, роботи з першоджерелами, схемами, таблицями, картами. Під час проведення заняття можуть народжуватися нові ідеї, змінюватися точки зору, переоцінюватися судження і висновки. Методична цінність семінару для школи полягає в тому, що в ході його підготовки і безпосередньо в процесі діяльності, забезпечується розвиток самостійного мислення в учнів, формуються загальнонавчальні інтелектуальні уміння (у процесі групування інформації, її аналізу, узагальнення і т.п.). Неприпустиме перетворення семінарів у механічне заслуховування підготовлених доповідей, тому що створюється фрагментарність сприйняття інформації, культивується пасивність аудиторії. Доцільно, поряд із семінаром, включати в дану технологію практичні заняття. У дидактику немає єдиної класифікації семінарів. Проте їх можна підрозділити на наступні:
вивчення нового матеріалу;
інтегрований;
комбінований;
повторювально-узагальнюючий;
контролюючий.
Учителю важливо визначити місце і значимість планованого семінару в досліджуваній темі; у розвитку учнів і відповідно до цього визначати його тип і зміст.
За дидактичною метою семінари поділяються на три види:
- тематичні, що присвячені вивченню однієї конкретної теми.
- узагальнюючі - з вивчення великої навчальної теми.
- узагальнюючі і систематизуючі знання з розділу і цілого історичного курсу.
Оптимальним для двогодинного заняття буде 3-4 питання. їх бажано формулювати також дискусійно, пропонуючи учням самостійно оцінити історичну ситуацію, визначити тенденцію, пояснити особливості. Іншим способом формулювання питань семінару буде пряма вказівка на спосіб обробки джерел і представлення матеріалів («порівняйте...», «дайте оцінку...», «зробіть висновки щодо...», «поясніть відмінності...», «за статистичними матеріалами складіть діаграму розвитку...», «коротко охарактеризуйте...»).
До списку обов'язкової літератури, що рекомендується для підготовки всіх учнів, може бути запропоновано додатковий, адресований учням зі стійким інтересом до історії, а також індивідуальний покажчик книг для тематичних повідомлень, у тому числі регіонального змісту. Пожвавлення і різноманітність у методику проведення семінарів
вносить попередній розподіл між учнями навчальних завдань. Для семінару, що передбачає роботу в малих групах, клас заздалегідь об'єднується в колективи з 3-5 осіб і розподіляє ролі доповідача, співдоповідача, опонента, рецензента, головуючого та ін. В іншому варіанті школярі заздалегідь вибирають основних доповідачів, опонентів, аналітиків, експертів, відповідальних за наочне і технічне оформлення семінару.
Активізує роботу школярів на семінарі «особовий рахунок учасника»: усі виступи, доповнення, питання, а також інші продуктивні форми участі оцінюються заздалегідь визначеною кількістю балів. Наприкінці семінару суми набраних балів «переводяться» в звичайні оцінки.
В інтересах об'єктивності на семінарах-дискусіях зі спірних проблем історичного минулого можуть із самих же школярів утворюватися комісії незалежних експертів і спостерігачів, які у процесі заняття уважно слухають виступи сторін, стежать за регламентом і етикетом наукової суперечки, а потім виступають із власною думкою.
Лабораторно-практичні роботи – один з видів самостійної роботи учнів (метод навчання), суть якого полягає в самостійному дослідженні учнями історичних джерел за завданням вчителя без попереднього вивчення цього матеріалу на уроці або за допомогою підручника, виділення необхідної інформації, її аналізі, систематизації та узагальнення.
Учні можуть досліджувати археологічні знахідки за їх описами, літописи та праці стародавніх істориків, юридичні акти, літературні пам’ятки, твори мистецтва та архітектури, фольклорний матеріал.
Для лабораторно-практичної роботи добираються джерела, що відповідають таким вимогам: доступність (розуміння учнями певного віку), охоплення найістотнішого в питаннях, зв’язок із змістом попередніх тем і досвідом учнів, наявність елементу новизни, наявність внутрішніх змістовних суперечок, придатність до адаптації.
Типова лабораторно-практична робота має таку структуру:
актуалізація знань і корекція опорних уявлень – сприйняття або повторення учнями основних фактів і понять, потрібних для виконання роботи;
мотивація навчальної діяльності – усвідомлення мети і значення для себе даної роботи;
усвідомлення змісту – пошук засобів виконання завдання, визначення його етапів, сприйняття і усвідомлення інструктажу
виконання роботи – вилучення необхідної інформації з джерела, її аналіз, узагальнення відповідно до завдання, письмова фіксація підсумків;
узагальнення і систематизація – оформлення висновків і широке узагальнення;
підведення підсумків – теоретична інтерпретація підсумків вчителем або учнями і прийняття її учнями.
Для спрощення роботи учням на перших етапах впровадження лабораторно-практичних робіт можна запропонувати табличну схему фіксації матеріалу:
Запитання |
Висновок |
Фрагменти джерела, що дають підставу для такого висновку |
45. Сучасні підходи до оцінювання рівня навчальних досягнень школярів в процесі навчання історії
Сучасні підходи до оцінювання, пов’язані з потребами особистісно орієнтованого характеру навчання та реального розвитку учня потребують від учителя насамперед чіткого формулювання завдань оцінювання. Такими завданнями вважаються:
визначити рівень навчальних досягнень учнів;
визначити найкращих за результатами учнів;
стимулювати мотивацію учнів до навчання і отримання знань;
визначити рівень здібностей учнів;
визначити, чи є необхідність в додатковому навчанні або перенавчанні;
поставити оцінки (в балах).
Методика перевірки знань, умінь та навичок має відповідати меті та методиці викладання курсу. Якщо для перевірки знань існують традиційні способи оцінювання, то перевірка умінь і навичок вимагає набагато більше часу, а оцінити виховний ефект програми безпосередньо на уроці, взагалі, навряд чи можливо. Цінності, особисте ставлення проявлятимуться в реальному житті; завдання ж учителя — надати учням можливість проявляти і захищати власну думку в будь-яких “навчальних ситуаціях” у класі та поза школою.
Оцінювання результатів навчання учнів історії за пропонованою програмою передбачає оцінювання засвоєних ними знань і сформованих умінь та навичок. Таке оцінювання можна провести, пропонуючи учням на уроках тематичного оцінювання усні запитання, письмові завдання, насамперед тестові. Завдання з вибором однієї відповіді з декількох дозволять перевірити такі знання і уміння учнів:
знання дат, хронологічних меж, періодів найбільш важливих історичних подій і процесів;
знання фактів — місця, обставин, учасників, результатів подій;
співвіднесення одиничних фактів і типових загальних явищ;
визначення характерних суттєвих рис історичних явищ і подій;
групування (класифікація) фактів за вказаною ознакою;
знання історичних понять термінів, їх визначень;
розкриття причинно-наслідкових зв’язків між подіями.
Однак для перевірки таких елементів підготовки учнів з історії, як опрацювання (аналіз, застосування, оцінка) історичних джерел і документів, порівняння, співставлення, обґрунтування власного ставлення учня, його позиції, оцінки щодо історичної події, явища, діяча, тести виступають лише як частина прийомів контролю. Для підсумкової атестації учнів потрібно використовувати також такі форми контролю, як розгорнуті усні та письмові відповіді, есе, твори, дослідження, проекти тощо.
Досягнення передбачених даною програмою навчальних результатів можливе тільки за умов поєднання активних та інтерактивних форм, методів і технологій організації пізнавальної діяльності учнів на уроках як вітчизняної, так і всесвітньої історії. Певне розвантаження програм окремих курсів дозволяє учителю звернути увагу на розвиток пізнавальних можливостей учнів, їхніх особистісних рис та характеристик, основних компетентностей.
Впровадження програми має ґрунтуватися на новій педагогічній етиці, визначальною рисою якої є взаєморозуміння, взаємоповага, творче співробітництво. Ця етика утверджує не рольове, а особистісне спілкування (підтримка, співпереживання, утвердження людської гідності, довіра), зумовлює використання особистісного діалогу як домінуючої форми навчального спілкування, спонукає до обміну думок, вражень, моделювання життєвих ситуацій, включає спеціально структуровані ситуації вибору, авансування успіху, самоаналізу, самооцінки, самопізнання. Принципово важливою є орієнтація на розвиток творчості, творчої активності, творчого мислення, здібності до адекватної діяльності в нових умовах. Програма складена таким чином, щоб максимально спростити роботу вчителя під час підготовки до навчальних занять. Орієнтуючись на визначені в програмі вимоги до навчальних досягнень учнів та порівнюючи їх із пізнавальними здібностями школярів, учителі мають змогу у стислий термін:
конкретизувати освітні та розвивальні цілі у планах-конспектах окремих навчальних занять, чітко сформулювавши їх як очікувані результати навчання;
визначити основні методи і прийоми діяльності учнів під час навчання;
створити систему оцінювання і моніторингу навчальних досягнень учнів від комплексу завдань, спрямованих на визначення рівня знань і сформованості певних умінь під час безпосереднього вивчення учнем навчального матеріалу, до завдань тематичної та підсумкової атестації;
коригувати навчальний процес згідно з визначеними тенденціями;
вибрати найбільш придатні для досягнення очікуваних результатів навчальні посібники та засоби навчання.
Користуючись програмою, учні ознайомлюються з визначеними вимогами до навчальних досягнень, що дозволяє їм:
зробити процес навчання більш мотивованим і цілеспрямованим;
організувати самоконтроль за особистим просуванням у навчанні;
залучати додаткові внутрішні резерви і допоміжні методичні засоби для покращення результатів навчальної діяльності;
активізувати пізнавальну діяльність.
Спираючись на програмні вимоги, батьки учнів отримують можливість:
визначити відповідність рівня навчальних досягнень своїх дітей загальним вимогам програми;
створити умови для покращення результатів навчання дітей;
вибрати відповідну до індивідуальних особливостей дитини систему викладання;
отримати індивідуальні рекомендації щодо покращення результатів навчальної діяльності дитини та визначення індивідуальної траєкторії її навчання.
Програма зорієнтована на кінцевий результат навчання і дозволяє адміністрації школи:
створити більш об’єктивну систему моніторингу як діяльності вчителя, так і просування учнів у навчанні;
впливати на результати навчальної діяльності через закладені у програмі важелі, виходячи із внутрішніх резервів;
консолідувати навчально-виховні зусилля батьків, учнів, школи, конкретного вчителя у створенні оптимальних умов для розкриття здібностей та інтелектуального зростання особистості учня.
Програма дозволяє широко залучити до навчання історії психологічну науку та за допомогою шкільного психолога:
розробити для учнів, їх батьків та вчителів рекомендації з розвитку пізнавальних можливостей учнів і покращення на їх основі результатів навчальної діяльності;
допомогти вчителеві у здійсненні моніторингу власної діяльності.
Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів з історії
Під час оцінювання навчальних досягнень з історії враховується:
рівень оволодіння історичними знаннями; знання хронологічних меж періодів, найважливіших історичних подій і процесів; визначення характерних суттєвих рис історичних явищ і подій;
рівень умінь групування (класифікації) фактів за вказаною ознакою, розкриття причинно-наслідкових зв’язків між подіями;
рівень оволодіння практичними уміннями та навичками роботи з історичними джерелами; обґрунтування власного ставлення учня щодо історичної події, явища, діяча.
Рівні навчальних досягнень |
Бали |
Критерії навчальних досягнень учнів |
І. Початковий |
1 |
Учень може назвати одну-дві події, дати, історичні постаті чи історико-географічні об’єкти. |
|
2 |
Учень називає декілька подій, дат, історичних постатей або історико-географічних об’єктів; вибирає правильний варіант відповіді на рівні «так - ні»; має загальне уявлення про лічбу часу в історії. |
|
3 |
Учень може двома-трьома простими реченнями розповісти про історичну подію чи постать; впізнати її за описом; співвіднести рік зі століттям, століття - з тисячоліттям ; має загальне уявлення про історичну карту. |
ІІ. Середній |
4 |
Учень може репродуктивно відтворити невелику частину навчального матеріалу теми, пояснюючи історичні терміни, подані у тексті підручника, називаючи одну-дві основні дати; показуючи на карті історико-географічний об’єкт. |
|
5 |
Учень з допомогою вчителя може відтворити основний зміст навчальної теми, визначати окремі ознаки історичних понять, називати основні дати; показувати на історичній карті основні місця подій. |
|
6 |
Учень може самостійно відтворювати фактичний матеріал теми, давати стислу характеристику історичній постаті, встановлювати послідовність подій; користуватись за допомогою вчителя наочними та текстовими джерелами історичної інформації. |
ІІІ. Достатній |
7 |
Учень послідовно і логічно відтворює навчальний матеріал теми, виявляє розуміння історичної термінології, характеризує події (причини, наслідки, значення), виокремлює деякі ознаки явищ та процесів; «читає» історичні карти з допомогою їх легенди; використовує історичні документи як джерело знань. |
|
8 |
Учень володіє навчальним матеріалом і використовує знання за аналогією, дає правильне визначення історичних понять, аналізує описані історичні факти, порівнює однорідні історичні явища, визначає причинно-наслідкові зв’язки між ними, встановлює синхронність подій у межах теми; дає словесний опис історичних об’єктів, використовуючи легенду карти. |
|
9 |
Учень вільно оперує навчальним матеріалом, узагальнює окремі факти і формулює нескладні висновки, обґрунтовуючи їх конкретними фактами; дає порівняльну характеристику історичних явищ, самостійно встановлює причинно-наслідкові зв’язки; синхронізує події у межах курсу, аналізує зміст історичної карти. |
ІV. Високий |
10 |
Учень використовує набуті знання для вирішення нової навчальної проблеми; виявляє розуміння історичних процесів; робить аргументовані висновки, спираючись на широку джерельну базу; рецензує відповіді учнів; співставляє і систематизує дані історичних карт; синхронізує події вітчизняної та всесвітньої історії. |
|
11 |
Учень володіє глибокими знаннями, може вільно та аргументовано висловлювати власні судження, аналізувати історичну інформацію, співвідносити історичні процеси з періодом на основі наукової періодизації історії. |
|
12 |
Учень у повному обсязі опанував програмовий матеріал, що дає йому змогу відповідно до вікових особливостей презентувати власну інтерпретацію історичних явищ. |
ЗАГАЛЬНІ КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ УЧНІВ У СИСТЕМІ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ
Поступальне вдосконалення загальної середньої освіти спрямоване на переорієнтацію процесу навчання на розвиток особистості учня, на навчання його самостійно оволодівати новими знаннями, на формування функціональних, мотиваційних та соціальних компетентностей.
У контексті цього змінюються і підходи до оцінювання результатів навчальних досягнень школярів як складової навчального процесу. Оцінювання має ґрунтуватися на позитивному принципі, що передусім передбачає врахування рівня досягнень учня, а не ступеня його невдач.
Визначення рівня навчальних досягнень учнів є особливо важливим з огляду на те, що навчальна діяльність у кінцевому підсумку повинна не просто дати людині суму знань, умінь та навичок, а сформувати її компетентність як загальну здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню. Поняття компетентності не зводиться тільки до знань і навичок, а належить до сфери складних умінь і якостей особистості. Компетентісний підхід до освіти передбачає вміння на основі знань вирішувати проблеми, які виникають у різних життєвих ситуаціях.
Міжнародна спільнота компетентнісний підхід вважає дієвим інструментом поліпшення якості освіти. Так, у доповіді Міжнародної комісії ЮНЕСКО з освіти для ХХІ століття (1996 р.) було сформульовано чотири принципи, на яких має базуватись освіта: навчитися жити разом, навчитися набувати знання, навчитися працювати, навчитися жити. Ці принципи, по суті, є глобальними компетентностями.
Рада Європи, проводячи міжнародні дослідження, поглиблюючи та розвиваючи поняття компетентостей, пропонує власний перелік ключових компетентностей, якими мають володіти молоді європейці: політичні та соціальні компетентності; компетентності, пов’язані з життям у багатокультурному суспільстві; компетентності, що стосуються володіння усним та письмовим спілкуванням, компетентності, пов’язані з розвитком інформаційного суспільства; здатність вчитися протягом життя. Пізніше вони були об’єднані в три основні напрями: соціальні, пов’язані з соціальною діяльністю особистості, життям суспільства; мотиваційні, пов’язані з інтересами, індивідуальним вибором особистості; функціональні, пов’язані зі сферою знань, умінням оперувати науковими знаннями та фактичним матеріалом.
На підставі міжнародних та національних досліджень українські вчені виокремили п’ять наскрізних ключових компетентностей (таблиця 1).
Найбільш універсальними, ключовими є компетентності, яких потребує сучасне життя. Вони конкретизуються на рівні освітніх галузей і навчальних предметів для кожного рівня навчання. Перелік ключових компетентностей визначається на основі цілей загальної середньої освіти та основних видів діяльності учнів, які сприяють оволодінню соціальним досвідом, навичками життя й практичної діяльності в суспільстві. Їх формування здійснюється в рамках кожного навчального предмета.
Компетентність |
Сфера виявлення компетентності |
Види діяльності в межах компетентності |
Навчальні предмети, через які в основному формується компетентність |
1. Вміння вчитися |
Індивідуальний досвід участі в навчальному процесі |
Організація своєї праці для досягнення результату, успіху; оволодіння вміннями та навичками саморозвитку, самоаналізу, самоконтролю та самооцінки |
Усі навчальні предмети |
2. Здоров’язберігаюча |
Збереження та зміцнення фізичного, соціального, психічного та духовного здоров’я |
Здатність вести здоровий спосіб життя у фізичній, соціальній, психічній та духовній сферах |
Основи здоров’я, біологія, фізична культура, географія, екологія, хімія |
3. Загальнокультурна (комунікативна) |
Спілкування, толерантна поведінка в умовах культурних, мовних, релігійних та інших відмінностей між людьми й народами. Збереження соціальних, громадських та культурних традицій
|
Оволодіння усним і письмовим спілкуванням у сфері культурних, мовних, релігійних відносин. Оцінювання найважливіших досягнень національної, європейської та світової культур
|
Українська мова і література, рідна мова і література, зарубіжна література, іноземні мови, предмети художньо-естетичного циклу, історія, етика, психологія |
4.Соціально - трудова |
Суспільні відносин (політика, релігія, міжнаціональні відносини), трудові відносини |
Здатність орієнтуватися в проблемах сучасного суспільно-політичного життя; робити свідомий вибір та застосовувати демократичні технології прийняття індивідуальних і колективних рішень, враховуючи інтереси й потреби громадян, представників певної спільноти, суспільства та держави. Здатність брати на себе відповідальність, брати участь у прийнятті рішень, здатність до співпраці, уміння розв’язувати проблеми в різних життєвих ситуаціях. Оволодіння етикою громадянських стосунків, навичками соціальної активності, функціональної грамотності. Організація власної трудової та підприємницької діяльності; оцінювання власних професійних можливостей, здатність співвідносити їх із потребами ринку праці. |
Історія, географія, громадянська освіта, економіка, етика, правознавство, філософія, технології |
5.Інформаційна |
Інформаційні та комунікаційні технології |
Оволодіння новими інформаційними технологіями, здатність відбирати, аналізувати, оцінювати інформацію, систематизувати її. Уміння використовувати джерела інформації для власного розвитку |
Інформатика, технології, математика
|
Компетентність як інтегрований результат навчальної діяльності учнів формується передусім на основі опанування змісту загальної середньої освіти. Виявити рівень такого опанування покликане оцінювання.
Оцінювання - це процес встановлення рівня навчальних досягнень учня (учениці) в оволодінні змістом предмета, уміннями та навичками відповідно до вимог навчальних програм.
Об'єктом оцінювання навчальних досягнень учнів є знання, вміння та навички, досвід творчої діяльності учнів, досвід емоційно-ціннісного ставлення до навколишньої дійсності.
Основними функціями оцінювання навчальних досягнень учнів є:
- контролююча, що передбачає визначення рівня досягнень окремого (ї) учня (учениці), виявлення рівня готовності до засвоєння нового матеріалу, що дає змогу вчителеві відповідно планувати й викладати навчальний матеріал;
- навчальна, що зумовлює таку організацію оцінювання навчальних досягнень учнів, коли здійснення оцінювання сприяє повторенню, вивченню, уточненню й поглибленню знань, їх систематизації, вдосконаленню навичок і вмінь;
- діагностико-коригувальна, що передбачає з'ясування причин труднощів, які виникають в учня (учениці) в процесі навчання, виявлення прогалин у знаннях і вміннях та внесення коректив, спрямованих на усунення цих прогалин, у діяльність учня (учениці) і педагога;
- стимулювально - мотиваційна, що визначає таку організацію оцінювання навчальних досягнень учнів, коли здійснення оцінювання стимулює бажання поліпшити свої результати, розвиває відповідальність, сприяє змагальності учнів, формує позитивні мотиви навчання;
- виховна, що полягає у формуванні вміння відповідально й зосереджено працювати, застосовувати прийоми контролю й самоконтролю, сприяє розвитку працелюбності, активності, та інших позитивних якостей особистості.
При оцінюванні навчальних досягнень учнів мають ураховуватися:
- характеристики відповіді учня: цілісність, повнота, логічність, обґрунтованість, правильність;
- якість знань: осмисленість, глибина, гнучкість, дієвість, системність, узагальненість, міцність;
- ступінь сформованості загальнонавчальних та предметних умінь і навичок;
- рівень володіння розумовими операціями: вміння аналізувати, синтезувати, порівнювати, абстрагувати, класифікувати, узагальнювати, робити висновки тощо;
- досвід творчої діяльності (вміння виявляти проблеми та розв’язувати їх, формулювати гіпотези);
- самостійність оцінних суджень.
Ці орієнтири покладено в основу чотирьох рівнів навчальних досягнень учнів: початкового, середнього, достатнього, високого.
У загальнодидактичному плані рівні визначаються за такими характеристиками:
Перший рівень - початковий. Відповідь учня (учениці) фрагментарна, характеризується початковими уявленнями про предмет вивчення.
Другий рівень - середній. Учень (учениця) відтворює основний навчальний матеріал, виконує завдання за зразком, володіє елементарними вміннями навчальної діяльності.
Третій рівень — достатній. Учень (учениця) знає істотні ознаки понять, явищ, зв'язки між ними, вміє пояснити основні закономірності, а також самостійно застосовує знання в стандартних ситуаціях, володіє розумовими операціями (аналізом, абстрагуванням, узагальненням тощо), вміє робити висновки, виправляти допущені помилки. Відповідь учня (учениця) правильна, логічна, обґрунтована, хоча їм бракує власних суджень.
Четвертий рівень - високий. Знання учня (учениці) є глибокими, міцними, системними; учень (учениця) вміє застосовувати їх для виконання творчих завдань, його (її) навчальна діяльність позначена вмінням самостійно оцінювати різноманітні ситуації, явища, факти, виявляти і відстоювати особисту позицію. Водночас, визначення високого рівня навчальних досягнень, зокрема оцінки 12 балів, передбачає знання та уміння в межах навчальної програми і не передбачає участі школярів у олімпіадах, творчих конкурсах тощо (таблиця 2).
Кожний наступний рівень вимог вбирає в себе вимоги до попереднього, а також додає нові характеристики.
Критерії оцінювання навчальних досягнень реалізуються в нормах оцінок, які встановлюють чітке співвідношення між вимогами до знань, умінь і навичок, які оцінюються, та показником оцінки в балах.
Видами оцінювання навчальних досягнень учнів є поточне, тематичне, семестрове, річне оцінювання та державна підсумкова атестація.
Поточне оцінювання здійснюється у процесі поурочного вивчення теми. Його основними завдання є: встановлення й оцінювання рівнів розуміння і первинного засвоєння окремих елементів змісту теми, встановлення зв’язків між ними та засвоєним змістом попередніх тем, закріплення знань, умінь і навичок.
Формами поточного оцінювання є індивідуальне та фронтальне опитування; робота з діаграмами, графіками, схемами; зарисовки біологічних об’єктів; робота з контурними картами; виконання учнями різних видів письмових робіт; взаємоконтроль учнів у парах і групах; самоконтроль тощо. В умовах упровадження зовнішнього незалежного оцінювання особливого значення набуває тестова форма контролю та оцінювання навчальних досягнень учнів.
Інформація, отримана на підставі поточного контролю, є основною для коригування роботи вчителя на уроці.
Тематичному оцінюванню навчальних досягнень підлягають основні результати вивчення теми (розділу).
Тематичне оцінювання навчальних досягнень учнів забезпечує:
усунення безсистемності в оцінюванні;
підвищення об’єктивності оцінки знань, навичок і вмінь;
індивідуальний та диференційований підхід до організації навчання;
систематизацію й узагальнення навчального матеріалу;
концентрацію уваги учнів до найсуттєвішого в системі знань з кожного предмета.
Тематична оцінка виставляється на підставі результатів опанування учнями матеріалу теми впродовж її вивчення з урахуванням поточних оцінок, різних видів навчальних робіт (практичних, лабораторних, контрольних робіт) та навчальної активності школярів.
Перед початком вивчення чергової теми всі учні мають бути ознайомлені з тривалістю вивчення теми (кількість занять); кількістю й тематикою обов'язкових робіт і термінами їх проведення; умовами оцінювання.
У процесі вивчення значних за обсягом тем дозволяється проводити декілька проміжних тематичних оцінювань. І, навпаки, якщо на опанування матеріалу теми передбачено, наприклад, 2-3 навчальні години, вони можуть об'єднуватися для проведення тематичного оцінювання.
Оцінка за семестр виставляється за результатами тематичного оцінювання, а за рік - на основі семестрових оцінок.
Учень (учениця) має право на підвищення семестрової оцінки. При цьому потрібно мати на увазі, що відповідно до Положення про золоту медаль “За високі досягнення в навчанні” та срібну медаль “За досягнення в навчанні”, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України, підвищення результатів семестрового оцінювання шляхом переатестації не дає підстав для нагородження випускників золотою або срібною медалями
Більш гнучкої, різнопланової системи оцінювання потребує профільна старша школа, яка на основі диференційованого навчання повинна враховувати не лише навчальні досягнення, але і творчі, проектно - дослідницькі, соціально значущі результати.
Ефективною у старшій школі є рейтингова система оцінювання, яка сприяє формуванню ключових компетенцій і створює можливості для:
- визначення рівня підготовленості учнів на кожному етапі навчального процесу;
- отримання об’єктивних показників щодо засвоєння знань та сформованості умінь учнів не лише протягом навчального року, а й за весь період навчання у старшій школі;
- градації значущості балів, які отримують учні за виконання різних видів робіт (самостійна робота, підсумкова робота, творча робота, олімпіади, виставки, конкурси творчих робіт, науково–дослідні й художні проекти тощо);
- підвищення навчальної мотивації й відповідальності;
- підвищення об’єктивності оцінювання.
Упровадження рейтингу досягнень передбачає побудову учнем (ученицею) індивідуальної освітньої програми, яка дозволить учителям і батькам учнів аналізувати їхній освітній поступ та його (її) досягнення, виявляти помилки, а також регулювати форми й види освітньої діяльності.
З метою оцінювання індивідуальних досягнень учнів та визначення рівня готовності до продовження навчання за певним профілем у 9-х класах основної школи може бути використана форма оцінювання портфоліо.
Основна суть портфоліо – «показати все, на що ти здібний (а)». портфоліо предбачає зміщення акценту з того, що учень (учениця) не знає і не вміє, на те, що він знає і вміє з певної теми, розділу, предмета; інтеграцію кількісних і якісних оцінок; підвищення ролі самооцінки.
У процесі навчання, зокрема під час оцінювання, вчителю важливо виявляти доброзичливість, вимогливість поєднувати з індивідуальним підходом, тобто порівнювати виявлені досягнення учня (учениці) не тільки з нормою, а з його (її) попередніми невдачами чи успіхами.