Кореневище з коренями чемериці - Rhizomata cum radicibus Veratri

Чемериця Лобеля - Veratrum lobelianum

Родина лілійні - Liliaceae

О пис рослини. Багаторічна трав'яниста з товстим коротким кореневищем рослина. Стебло грубе, пряме, циліндричне, порожнисте, до 175 см заввишки, при основі оточене рештками старих листків, у верхній частині й у суцвітті пух­насте. Листки великі, спірально розміщені, численні, цілокраї, вздовж складчасті, звужені внизу в широкі піхви; нижні листки яйцевидно- або широкоеліптичні, коротко загострені, верхні — лан­цетні, загострені. Квітки полігам­ні, зібрані в пірамідальну волоть; оцвітина проста, жовтувато-зе­лена, шестироздільна, з еліптич­ними, вгорі закругленими, по краю дрібнозубчастими, зовні опушеними частками. Плід — яй­цевидно-тригранна коробочка. Цвіте у червні — липні.

Розповсюдження та місце зростання.Чемериця Лобеля росте на вологих лісистих луках, на вологих місцях по узліссях та по чагарниках на Поліссі і в лісо­степових районах; від підніжжя до зони криволісся в Карпатах; по долинах річок у лівобереж­ному злаково-луковому Степу.

Правила заготівлі. Для виго­товлення ліків використовують кореневище з коренями чемериці. Заготовляють сировину восени, після відмирання надземної час­тини рослини, рідше напровесні, викопуючи рослини лопатою.

Первинна обробка. Сушіння. Зі­брану сировину обтрушують від землі, звільняють від стебел, ми­ють у холодній воді, ріжуть на куски, розщеплюють, при необхід­ності, навпіл і сушать на сонці, а при несприятливих погодних умо­вах — у теплому приміщенні або в сушарці при температурі до 50°.

Зберігання. Сухої сировини виходить 20 %. Термін придатності — 3 роки. Го­тову сировину зберігають у добре закритих банках або бляшанках, дотримуючись правил зберіган­ня отруйних рослин. Отруйні всі частини рослини. При мані­пуляціях з нею (заготівля, сушін­ня, приготування ліків тощо) треба захищати очі, ніс і рот, після роботи мити руки.

Хімічний склад. Кореневища і ко­рені чемериці містять суму алка­лоїдів (кореневища—до 1,3%, корені—до 2,4%), дубильні ре­човини, смоли, цукри та пігменти.

Фармакологічна дія та застосування. При загальній дії на організм алкалоїди чемериці збуджують, а потім пригнічують соматичний і вегетативний відділи нервової системи, розширюють кровоносні судини, збільшують силу скорочень серцевого м'яза, сповільнюють ритм серця, поси­люють скорочення м'язів кишечнику. В деяких зарубіжних краї­нах алкалоїди чемериці викори­стовують для лікування тяжких форм гіпертонії (препарати текса-трин, вералес та ін.). В СРСР ви­пробовували препарат ловераїн. Однак широкого застосування препарати чемериці не набули у зв'язку з їхньою високою токсичністю. Великі дози че­мериці викликають пронос і блювання, що може закінчитись судомою, парастезією, колапсом і смертю. При зовнішньому застосуванні препа­рати чемериці виявляють болеза­спокійливу, подразнювальну та ін­сектицидну дію. Зважаючи на це, настойку чемериці використо­вують як ефективний болетаму­вальний засіб при невралгії, арт­риті й ревматизмі (роблять розти­рання). Як радикальний антипаразитний- засіб у боротьбі з голов­ними, лобковими і одежними во­шами, коростою тощо застосову­ють відвар чемериці (змочують волосисті та уражені коростою ділянки тіла, дезінфікують білиз­ну) або мазь із коріння чеме­риці й плодів дудника лісового (втирають у тіло). Як дезинфікую­чий засіб використовують і поро­шок з кореневищ і коренів че­мериці (пересипають білизну). В гомеопатії застосо­вують настойку з висушених ко­реневищ і коренів чемериці.

Лікарські засоби та лікарські форми. Настойка, відвар, мазь.

Коробочки Маку - Capita Papaveris

Мак снотворний Papaver somniferum L

Родина макові - Papaveraceae

Р осійська назва - мак снотворний

Опис рослини. Однорічна трав'яниста рослина з прямостоячим, вкритим восковим нальотом стеблом, 1-1,5 м заввишки. Корінь стрижневий, дуже глибоко проникає в грунт (до 1 м та більше). Листки чергові, сизі, голі або з нижньої сторони опушені по жилці рідкими волосками. Прикореневі листки довжиною до 30 см, зібрані в розетку, короткочерешкові, еліптичні, крупнопильчасті або надрізанолопатеві з гострозубчастим краєм. Стеблові листки менші, широкоеліптичні або широкояйцевидні, хвилясті, гострозубчасті, охоплюють стебло. Квіток від 1 до 10. Вони великі, різних відтінків - від білих до темно-фіолетових. Пуп'янки до розкривання квіток пониклі, голі. Чашечка складається з двох листків, які опадають під час розпускання квітки. Віночок 4-пелюстковий, при основі у пелюсток є плями більш темного забарвлення, ніж вся пелюстка. Плід - коробочка кулястої або довгастої форми, яка при достиганні насіння залишається закритою (насіння висипається через дірочки). Зверху коробочки є розросла здерев'яніла приймочка у вигляді диску. Коробочка спочатку має зелений колір, соковита, а після дозрівання стає сухою, солом'яно-жовтою. Насіння біле або світло-жовте (в опійних сортів), блакитне, сіре або сірувато-чорне (в олійних сортів). Цвіте в червні-липні. Вся рослина містить білий молочний сік. Рослина отруйна. Неотруйним є лише їстівне насіння.

Розповсюдження та місце зростання. Мак снотворний - стародавня культурна рослина, в дикому стані не зустрічається. Культивують його як декоративну рослину.

Правила заготівлі. Заготівля сировини проводиться спеціальними комбайнами, коли основна маса коробочок побуріє, тобто тоді, коли при струшуванні чути шурхіт від пересипання насіння всередині. Бункерну масу доставляють на критий тік.

Первинна обробка. Сушіння. В бункерах комбайна знаходиться суміш розтрощених сухих коробочок та насіння, яке відділяють від коробочок. Ця операція повинна проводитись швидко, тому що можливе самозігрівання і псування коробочок та насіння. Сушіння в сонячну погоду проводиться в природних умовах на брезентах, біля критих токів, щоб на випадок дощу можна було швидко сховати сировину під накриття. Насіння розсипають шаром до 5 см, коробочки - до 30 см і періодично перемішують. В сушарнях сировину сушать при температурі 50-60° С. Зберігають за списком А. Термін придатності 3 роки. Використовують коробочки маку снотворного як сировину для добування алкалоїдів.

Опис сировини. Сировина складається з суміші розтрощених коробочок маку і верхньої частини стебла. Зверху коробочки мають колір від буро-жовтого до буро-сірого, іноді з темними плямами, всередині - від жовтуватого до світло-бурого. Запах своєрідний, властивий коробочкам маку. Смак не визначається.

Хімічний склад. Коробочки маку містять алкалоїди ізохінілінового ряду, які належать до різних підгруп. Всього більше 20 різних алкалоїдів. Основними з них є морфін, кодеїн, папаверин, наркотин. Найбільша кількість алкалоїдів накопичується в молочному соці коробочок (до 2,5 %) в період технічного (опійного) дозрівання. В дозрілих коробочках олійного маку після обмолоту насіння міститься 0,3-0,6 % морфіну, до 0,08 % наркотину, 0,07 % кодеїну і 0,05 % папаверину. В рослині також знайдені органічні кислоти, жирні олії та ін. хімічні речовини.

Фармакологічна дія та застосування. В медичній практиці використовують три основних алкалоїди - морфін, кодеїн та папаверин, які і обумовлюють сумарну фармакологічну активність рослини. Морфін належить до групи наркотичних анальгетиків і використовується як сильний болетамувальний засіб. Викликає виражену ейфорію, при повторному застосуванні розвивається швидке звикання - морфінізм. Кодеїн зменшує збудливість кашльового центру. Папаверин має виражену спазмолітичну дію та здатність розширювати судини.

Лікарські засоби та лікарські форми. Морфіну гідрохлорид в ампульних розчинах по 1 мл та таблетки, кодеїн у вигляді основи та фосфату. Препарат "Омнопон" представляє собою суміш гідрохлоридів алкалоїдів і використовується як морфін. Папаверин використовується у вигляді гідрохлориду. Кодеїн та папаверин входять до складу багатьох препаратів. Морфін та омнопон зберігаються за списком А. Кодеїн та лікарські форми, які містять кодеїн зберігаються за списом Б.

Листя катарантусу рожевого - Foliа Catharanthi rosei

Катарантус рожевий (Барвінок рожевий) - Cathamnthus roseus G.

Родина барвінкові - Аросупасеае

Р осійська назва - барвинок розовый

Опис рослини. В умовах тропіків катарантус рожевий являє собою вічнозелений напівкущик 30-60 см заввишки. В Криму - це однорічна культура. Стебло голе (у деяких форм опушене), майже циліндричне. Листки короткочерешкові, супротивні, темно-зелені, блискучі, продовгувато-овальної форми з перистим жилкуванням, край трохи хвилястий. Чашечка роздільнонелюсткова, зеленого кольору. Віночок правильний, зрослопелюстковий, трубчастий, з п'ятьма широко відігнутими пелюстками, зібрані по 2-4 в пазухах одного з супротивних листків. За забарвленням нелюсток розрізняють такі форми катарантусу: малиново-рожевий, рожевий, білий, білий з рожевою плямою при основі віночка. Плід - серповидна темно-коричнева листівка до 5 см завдовжки, яка розкривається та опадає при дозріванні Цвіте з травня до осені Насіння збирають у вересні

Розповсюдження та місце зростання. В дикому вигляді росте на Мадагаскарі, о. Ява. Культивується в Криму, але там не визріває насіння Росте на слабокислих та нейтральних грунтах.

Правила заготівлі. Листя заготовляють у фазу масового цвітіння рослини та на початку плодоношення. При заготівлі надземну частину рослин зрізають на висоті10-15 см.

Основні охоронні заходи. Не дозволяється витоптувати рослини.

Первинна обробка. Сушіння. Відбирають домішки Сушать в сушарнях при температурі 40-50° С, або під наметами на протягах, потім листя обмолочують і звільняють від грубого стебла. Сировина зберігається за списком Б в прохолодному, захищеному від світла місці. Препарати - за списком А, при температурі не вище 10° С. Термін зберігання 1 рік.

Опис сировини. Подрібнене, рідше ціле листя з невеликою кількістю інших частин рослини верхівок стебел з листками та бутонами, квітками або недозрілими плодами, шматочків тоненьких стебел, квіток і недозрілих плодів. Листя короткочерешкове, еліптичної або продовгувато-еліптичної форми з клиновидною основою, цілокрає, трохи зморшкувате. Жилкування перисте, центральна жилка виступає з нижньої сторони. Стебло кругле або приплюснуте до 0,2 см завширшки, з двома парами слабко виступаючих ребер. Квітки правильні п'ятичленні, трубчасті, трубка віночка в 8-10 раз довша за чашечку. Плід - довга листівка, яка містить до 30 овальних насінин. Колір листків темно-зелений, стебел - жовто-зелений з фіолетовим відтінком, квітів - жовтуватий або блідо-бузковий, плодів - буро-зелений, недозрілого насіння - чорний. Запах своєрідний, неприємний. Смак не визначається (сировина отруйна).

Хімічний склад. Листя містить до 80 алкалоїдів індольного ряду, які поділяють на 2 групи: мономірні та димірні. 3 них 26 - димірні. Серед останніх виявлені алкалоїди, які мають протипухлинну активність. Головні алкалоїди - вінбластин, вінкристин, лейрозин, лейрозидин, розидин, вірозин, перивін та ін. Крім того, виявлені глікозиди, оксикарбонові кислоти, флавоноїди та інші речовини.

Фармакологічна дія та застосування. Сировина використовується для отримання препарату "Розевін" (в препараті переважає алкалоїд вінбластин), який застосовується для лікування лімфогранульоматозу, гематосарком, тобто цей препарат має протипухлинну активність. Препарат "Вінкристин" використовується при комплексному лікуванні гострого лейкозу, раку молочної залози та інших пухлин. Лікування цими препаратами проводиться тільки під контролем лікаря. "Розевін" ("Вінбластин") також є ефективним препаратом для підтримання ремісій, викликаних хіміотерапевтичними засобами. Він використовується для проведення довготривалої підтримуючої терапії.

Лікарські засоби та лікарські форми. "Розевін" (син. вінбластин) в ампулах та флаконах; Угорщина випускає препарати "Вінбластин" в ампулах та "Вінкрестин" у флаконах.

Кореневища глечиків жовтих - Rhizomata Nupharis lutei

Глечики жовті Nuphar luteum L

Родина лататтеві - Numphaeàceae

Народна назва - кувшинка, латаття жовте, лілія водна

Російська назва - кубышка желтая

Опис рослини. Багаторічна водяна рослина. Кореневище товсте, м'ясисте, горизонтальне, циліндричне з багаточисельними коренями. На верхівці кореневища прикріплюються черешки листків та квітконоси. Листки двох типів: підводні - тоненькі, напівпрозорі та плаваючі - щільні, темно-зелені, трохи шкірясті, яйцевидно-овальні, цілокраї, з глибокою виїмкою при основі, завширшки до 15-17см. Квітки жовті, пахучі, 4-5 см у діаметрі, розташовані по одному на довгому квітконосі, двостатеві. Жовті чашолистики і багаточисельні пелюстки зібрані майже шароподібним дзвоником і виглядають з води на 5-6 см. Плід ягодоподібний, яйцевидно-конічний, соковитий, зелений. Насінина еліпсовидна. Цвіте в червні-липні.

Розповсюдження та місце зростання. Росте в стоячих і з повільною течією водах: в ставках, річках, старицях, озерах - часто суцільними заростями, по всій території України, окрім Криму.

Правила заготівлі. Кореневище збирають у фазу цвітіння та плодоношення (восени). В неглибоких водоймах корені глечиків підрізають знизу гострим ножем або відривають кореневища сильним ривком. В глибоких водоймах їх виймають баграми з човнів.

Основні охоронні заходи. Щоб забезпечити відновлення заростей, необхідно залишати біля 1/10 рослин на кожній зарості. Найкраще відновлення спостерігається тоді, коли при заготівлі кореневища добуваються вузькими (1-1,5 м) полосами, між якими 10-15 м зарості залишаються незачепаними. Заготівля кореневищ ліцензована, оскільки глечики жовті - це рослина з обмеженим поширенням та невеликими запасами сировини.

Первинна обробка. Сушіння. Зібрані кореневища очищають від мулу, залишків листкових черешків, коренів і частин, які загнили. Перед сушінням кореневища розрізають на шматки завтовшки 1-1,5 см. В теплу суху погоду сировина сушиться повітряно-сонячним сушінням: сировина розкладається на підстилках в один шар і перегортається 2-3 рази за добу, а на ніч вкривається брезентом. Таке сушіння триває 10-15 днів, тому що сировина містить велику кількість вологи. Краще сировину сушити в сушарнях при температурі біля 60° С після попереднього прив'ялювання протягом 2-3 днів. Добре висушені кореневища повинні ламатись з тріском. Вихід сухої сировини 8-10 %. Зберігають сировину в сухому приміщенні, яке добре вентилюється. Термін зберігання 2 роки. Аптеки сировину не відпускають.

Опис сировини. Сировина складається з розрізаних вздовж на тонкі стрічкоподібні шматки кореневищ, або кореневищ, нарізаних впоперек на дископодібні шматки завтовшки до 1 см. На поверхні кореневищ є трикутно-коловидні темні рубці - це сліди відмерлих або обрізаних коренів Колір кореневища з поверхні бурувато-сірий, з темними, майже чорними рубцями від листків та коренів на розрізі та зламі сірувато-кремовий, трохи жовтуватий. Запах слабкий. Смак гіркуватий.

Хімічний склад. Кореневища містять 0,3-0 8 % алкалоїдів. Алкалоїди глечиків мають унікальну будову і містять крім азоту гетероатоми сірки та кисню. Серед алкалоїдів глечиків переважають нуфлеїн, тіобінуфаридин неотіобінуфаридин. Раніше ці алкалоїди відносили до групи хінолізидинових, проте біогенетичне вони мають ізопреноїдне походження і тому зараз глечики жовті вивчаються як рослина та сировина, що містить сесквітерпенові алкалоїди. Кореневища також містять дубильні речовини, каротин, крохмаль, цукри.

Фармакологічна дія та застосування. Алкалоїди глечиків проявляють протистостатичну, протистоцидну дію. Препарат Лютенурин (суміш алкалоїдів глечиків жовтих) застосовують для лікування гострих та хронічних трихомонадних захворювань, а також як контрацептивний та протизапальний засіб.

Лікарські засоби та препарати. Лютенурин в таблетках, лініментах ректальних супозиторіях.

Бульбоцибулини пізньоцвіту - Bulbotuber Colchici

Насіння пізньоцвіту - Semina Colchici

Квітки пізньоцвіту - Flores Colchici

Пізньоцвіт осінній - Colchicum autumnale

Родина лілійні - Liliaceae

Р осійська назва - безвременник осенний

Опис рослини. Невелика (8—25 см заввишки) багаторічна бульбоцибулина рослина родини лілійних. Бульбо­цибулина яйцевидна, 2,5—6 см завдовжки, оточена темно-бурими шкірястими оболонками, витягну­тими зверху в довгу шийку. Стеб­ло дуже вкорочене, підземне. Лис­тки (їх 3—4) видовженоланцетні, плоскі, паралельножилкові, тупі, 2—5 см завширшки, до часу цві­тіння рослини зникають. Квітки на коротких квітконіжках, правиль­ні, двостатеві, одиничні або по 2— 3; оцвітина проста, віночковидна, рожево-бузкова, з довгою три­гранною трубочкою й лійкуватим, шести-роздільним відгином; част­ки відгину видовжено-еліптичні, з 13—21 жилками. Плід—корич­нева шкіряста довгасто-овальна гостра три-гнізда коробочка. Цвіте з вересня до листопада. Плоди достигають у червні — липні на­ступного після цвітіння року.

Розповсюдження та місце зростання. Пізньоцвіт осінній зустрічається спорадично, окре­мими групами в Карпатах на воло­гих і заплавних луках уздовж річок і потоків та шосейних шля­хів. Рідкісна зникаюча росли­на. Занесена до Червоної книги України.

Правила заготівлі. Первинна обробка. Сушіння. Для ви­готовлення ліків використовують бульбоцибулини, насіння і квітки пізньо­цвіту. Бульбоцибулини збирають перед самим цвітінням рослини їх звільняють від надземної час­тини і коріння, очищають від зем­лі й використовують свіжими або висушеними (розрізують на час­тини і сушать на сонці або в печі). В цей же час заготовляють і квіт­ки пізньоцвіту. Насіння збирають у період його повної стиглості і сушать у темному теплому місці, розсипаючи тонким шаром на тка­нині. Термін придатності сушеної сировини 1 рік, свіжих бульбо­цибулин — 3 місяці. Зберігають пізньоцвіт окремо від іншої сиро­вини, дотримуючись правил збе­рігання отруйних рослин. Аптеки сировину не відпускають.

Хімічний склад. Усі частини рос­лини містять суму алкалоїдів, серед яких головними є колхіцин і колхамін. У бульбоцибулинах колхіцину міститься до 0,25% , у квітках — до 0,8% , у насінні — до 1,2% . Крім алкалоїдів, у бульбо­цибулинах є флавоноїд апігенін, органічні кислоти ароматичного ряду, фітостерини та вуглеводи; в насінні — жир, вуглеводи та дубильні й смолисті речовини.

Фармакологічна дія та застосування. Колхамін є сильним анти-бластичним засобом і використо­вується для лікування раку шкіри (екзофітних і ендофітних форм 1-Ї і 2-ї стадій) та неоперабель­них форм раку стравоходу (особ­ливо при локалізації раку в ниж­ній його третині) і високорозташованого раку шлунка. При раку шкіри 3-ї і 4-ї стадій з метастазами застосування кол-хамінової мазі протипоказане. Не рекомендується наносити колхамінову мазь поблизу слизових оболонок. Проникаючи через шкі­ру і слизові оболонки, колхамін у великих дозах може спричинити лейкопенію й інші побічні явища, які можуть спостерігатися при прийманні колхаміну всередину. Лікування колхаміном проводять під нагля­дом лікаря, часто контролюючи склад крові.

Лікарські форми і загтосування. Слід пам'ятати, що всі ягоди пізньо­цвіту надзвичайно отруйні. Лікування препаратами цієї рослини потрібно проводити під наглядом лікаря. Колхамін, колхамінова мазь.

Трава болиголова - Herba Conii maculati

Болиголов плямистий – Conium maculatum

Родина селерові – Apiaceae

Опис рослини. Дворічна трав'яниста, майже гола рослина. Стебло прямостояче, ду­же розгалужене, борозенчасте, порожнисте, часто сизе, знизу з червоно-бурими плямами, 50 - 200 см заввишки. Листки з порож­нистим черешком, широкотрикутні, 2-3-перисті, з перистонадрі­занимт або роздільними довга­стими частками. Квітки дрібні, білі, в зонтиках; зонтики утво­рюють волотисто-щитковидне су­цвіття. Плід - двосім'янка. Цвіте у травні - вересні.

Розповсюдження та місце зростання. Росте по всій тери­торії України на лісових галяви­нах, луках, засмічених місцях.

Правила заготівлі. Використовують траву, зібрану на початку цвітіння рослини, і не­стигле насіння разом із зонти­ками. Рослина неофіцинольна.

Хімічний склад. У насінні й траві є алкалоїди коніїн, метил-коніїн, конгідрин і псевдоконгідрин. У листках, крім того, виявлено алкалоїди (0,1 % ), ефірну олію (0,08 % ), кавову кис­лоту, а в квітках - кверцетин і кемпферол.

Фармакологічна дія та застосування. Вживають як болетамуваль­ний, протисудомний і кровоспин­ний засіб, для лікування раку молочної залози й фіброміоми матки, для регуляції менструаль­ного циклу, при недокрів'ї, судо-мистому кашлі, сильних болях у шлунку і кишечнику, при за­порах, затримці сечі, полюціях. Зовнішньо використовують при ревматизмі й подагрі. В гомеопа­тії використовують як засіб, що сприяє розсмоктуванню добро­якісних пухлин.

Лікарські засоби та лікарські форми. Рослина смертельно отруйна! При отруєнні необхідно негайно викликати лікаря.

Трава жовтозілля широколистого - Herba Senecioni Platyphylloides

Жовтозілля широколисте - Senecіo platyphylloіdes

Родина айстрові - Asteraceae

О пис рослини. Багаторічна трав'яниста рослина з горизонтальним сірувато-бурим досить товстим кореневищем і прямостоячим ребристим стеблом висотою до 2 м, галузистим у верхній частині. Листки почергові, щільні, темно-зелені, опушені з багатоклітинними волосками, з черешками; нижні і середні – трикутно-нирковидні, тричі нерівнозубчасті, з довгими черешками, при основі черешка середніх листків добре виражені своєрідні вирости-лопаті ("вушка"); верхні листки яйцеподібні чи яйцевидно-ланцетні, майже сидячі. Квітки жовті, зібрані в численні квіткові суцвіття-кошики. Усі квітки в кошику однакові, трубчасті, з 4-зубчастим віночком. Плоди - циліндричні голі сім'янки з буруватим чубчиком. Цвіте в червні-липні, плоди дозрівають у серпні-вересні.

Розповсюдження та місце зростання. Кавказ, Росія. Поширене жовтозілля на луках, у заростях, на узліссях і галявинах.

Заготівля. Збирають траву під час цвітіння, зрізуючи стебла на рівні 10-15 см від поверхні, щоб не пошкодити кореневища.

Зберігання. За списком Б. Термін придатності сировини 2 роки.

Хімічний склад. Алкалоїди платифілін і сенецифілін, неоплатифілін, саррацин.

Опис сировини. Трава являє собою повздовжно-ребристі стебла довжиною від 50 до 150 см. Прикореневі і нижні стеблові листки довгочерешкові, трикутно-ниркоподібної форми, загострені на верхівці, нерівномірно-зубчасті по краях, довжиною до 20 см і шириною до 40 см. Середні стеблові листки на коротких черешках, при основі мають великі вушка, за формою подібні до нижніх. Верхні листки ланцетоподібні. Усі листки зверху голі, темно-зелені, знизу опушені. На верхівці стебел - щиткоподібні суцвіття, що складаються з дрібних жовтих трубчастих квіток. Обгортка кошиків складається з 1-3 зовнішніх листочків. Запах сировини слабкий, своєрідний. Сировина отруйна, смак не визначається.

Фармакологічна дія та застосування. Платифілін має холінолітичну дію. На центральну нервову систему діє заспокійливо. Володіє також спазмолітичними властивостями. Призначають при спазмах гладких м'язів органів черевної порожнини, виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, бронхіальній астмі; препарат зменшує також спазми кровоносних судин. В офтальмологічній практиці застосовують для розширення зіниці. Порівняно з атропіном вплив на акомодацію мало помітний.

Лікарські засоби. Платифіліну гідротартрат в таблетках і у вигляді ін'єкційного розчину, комплексні препарати "Тепафілін", "Палюфін", "Плавефін", "Диплацин".

Трава пасльону - Herba Solani nigri

Плоди пасльону - Fructus Solani nigri

Квітки пасльону - Flores Solani nigri

Паслін чорний - Solanum nigri

Родина пасльонові - Solanaceae

О пис рослини. Однорічна трав'яниста розсіяно-опушена або майже гола рослина. Стебло вис­хідне, розгалужене, гранчасте, 20—80 см заввишки. Листки чер­гові, короткочерешкові, яйцевид­ні або яйцевидно-трикутні, по краях виїмчасто-зубчасті, рідше майже цілокраї. Квітки двоста­теві, правильні, зібрані зонтико­видними завійками, супротивни­ми листкам; віночок майже вдвоє довший за чашечку, до середини п'ятилопатевий, з загостреними яйцевидно-ланцетними лопатями, білий або білуватий з фіолетовим відтінком. Плід — чорна, рідше — біла, жовтувата, червонувата або зеленувата куляста повисла яго­да. Цвіте з червня по вересень.

Розповсюдження та місце зростання. Паслін чорний росте на забур'янених місцях по всій території України.

Правила заготівлі. Сушіння. Зберігання. Для ме­дичних потреб використовують траву, плоди і квітки пасльону. Траву заготовляють в період цвітіння рослини й використовують сві­жою або сушать, розкладаючи тонким шаром на вільному повітрі в тіні або у провітрюваному приміщенні. Готову сировину тре­ба зберігати в окремому місці у щільно закритих банках чи бляшанках, дотримуючись правил зберігання отруйних рослин. Квіт­ки також використовують суше­ними. Плоди збирають, коли вони повністю достигнуть (недо­зрілі плоди — отруйні) і викори­стовують свіжими. Як офіцинальний засіб траву пасльону чорного використовують в Анг­лії, Франції, Туреччині, Португа­лії й Венесуелі.

Хімічний склад. Трава пасльону чорного містить глікоалкалоїди (солацеїн, соланеїн), алкалоїд со­ланін, рутин, аспарагін, солан­густин, ситостерин, дубильні ре­човини (7— 10 % ), сапоніни, ли­монну кислоту (у листі до 4,95 % ), вітамін С (24—184 мг% ) і каро­тин. У зрілих плодах є дубильні речовини, антоціани, вітамін С , органічні кислоти й цукри.

Фармакологічна дія та застосування. Настій трави пасльону чорного використовують як се­дативний, спазмолітичний, боле­тамувальний, діуретичний, по­м'якшувальний і протизапальний засіб. Лікування настоєм трави показане при неврозах, схиль­ності до припадків, головних бо­лях, спастичному кашлі, брон­хіальній астмі, коліках у шлунку й кишечнику, спазмах сечового міхура, геморої, подагричних і ревматичних болях, нерегулярних місячних та як сечогінний засіб. Свіжі плоди, які виявляють гі­потензивну й холінолітичну дію, вживають при гіпертонії та ате­росклерозі, при нічних полюціях, геморої й ревматизмі, як легкий послаблюючий засіб та від глистів у дітей. Настій квіток рекомен­дують при ревматизмі, як сечо­гінний та відхаркувальний за­сіб. Зовнішньо паслін використо­вують для полоскання при запа­ленні слизової оболонки рота, гно­ячкових захворюваннях ясен, ан­гіні, для ванн при зовнішньому геморої, як засіб, що діє проти­запально і заспокоює свербіння при екземах, псоріазі та в ділян­ці анального отвору. В гомеопа­тії рослину використовують при отруєнні ріжками та при судомі.

Лікарські засоби та лікарські форми. Настій трави, поро­шок трави, свіжі плоди, відвар плодів, настій квіток, сік плодів Рослина мі­стить сильнодіючі речовини й потре­бує обережності при використанні. Тривале вживання і надмірне вжи­вання небезпечне!

Маткові ріжки (Житні ріжки) - Secale cornutum

Жито рогате, спориння - Claviceps purpurea

Родина спориневі - Clavicepitaceae

Клас сумчасті гриби - Ascomycetes

Народна назва - головня, житниця, зерно дике, матка житня, намель, спориння

Р осійська назва - спорынья пурпурная

Опис рослини. Отруйний гриб, який паразитує на житі. Він має дуже складний цикл розвитку, що проходить три стадії: склероїдальна, сумчаста і конідіальна. Медичне значення мають склероції - стадія спокою гриба.

Ріжки паразитують головним чином на житі, рідше - на пшениці й інших культурах та дикорослих злаках, мають вигляд щільних чорно-фіолетових утворень, які виступають з луски колоска чи волоті злаків під час достигання, з обох кінців звужені. Під час збирання хліба ріжки опадають на грунт і зимують до весни. Навесні вони проростають і утворюють на своєму тілі червонуваті кулеподібні головки на довгих ніжках. Всередині головок у спорангіях розвиваються ниткоподібні аскоспори. У період цвітіння зернових культур спори дозрівають, розносяться вітром і потрапляють на приймочки маточок квітучих злаків, де вони проростають і утворюють грибницю, яка заповнює всю зав'язь квітки. На поверхні зав'язі, на особливих коротких нитках грибниці (конідієносцях) утворюється велика кількість спор (конідіоспор), що склеєні липкою цукристою рідиною. Цю рідину виділяє грибок на уражених квітках у вигляді дрібних крапель. Поступово зовнішній вигляд ураженої зав'язі змінюється, і через 15-20 днів вона перетворюється в щільний рогоподібний ріжок-склероції (стадія спокою гриба). Склероції осипаються ще при стоянні хліба або під час збирання, потрапляють в грунт і навесні при сприятливих умовах знову проростають.

Розповсюдження та місце зростання. Поширені ріжки скрізь, де є посіви злакових. Холодна й сира погода дуже сприяє їх розвитку. Але поліпшення агротехніки полів злакових культур привело до того, що ріжки практично щезли. В наш час ріжки введені в культуру. Для цього жито заражають вирощеним в штучних умовах інфекційним матеріалом ріжок, який містить конідіоспори. Такий спосіб розведення ріжок дозволяє вести селекцію грибів, які продукують відповідний набір алкалоїдів.

Правила заготівлі. Заготовляють дозрівші склероції гриба - ріжки в період дозрівання жита зерновими комбайнами, які за рахунок встановлених на них спеціальних пристроїв відділяють ріжки від жита.

Первинна обробка. Сушіння. Сушать ріжки в сушарнях при температурі не вище 40° С, або розклавши тонким шаром в приміщенні, яке добре вентилюється. Зберігають в сухих приміщеннях, які добре вентилюються, на стелажах. Сировина легко ушкоджується борошнистим кліщем і гіркне. Вихід сухої сировини 70-80 %. Термін зберігання 2 роки. Ріжки та їх препарати отруйні. Зберігаються за списком Б.

Опис сировини. Ріжки продовгуваті, майже тригранні, трохи зігнуті, звужені до обох кінців, з трьома борозенками, 1-3 см завдовжки і 3-5 мм завтовшки. Зверху вони темно-фіолетові, іноді з сіруватим нашаруванням, яке легко стирається. Злам жовто-білий, по периферії з вузькою фіолетовою каймою. Запах слабкий, своєрідний - "грибний". Смак не визначається. Сировина отруйна!

Хімічний склад. Скероції містять алкалоїди індольного ряду, які можна поділити на дві групи: похідні лізергінової кислоти і алкалоїди клавінового ряду. Найбільш важливими алкалоїдами ріжок є ерготамін, ергоксин, ергокриптин, ергометрин, які відрізняються різною біологічною активністю. Крім того, ріжки містять жирну олію (до 35 %), пігменти, цукри, амінокислоти, молочну кислоту, алкіламіни. Клавінові алкалоїди в медичній практиці не використовуються.

Фармакологічна дія та застосування. Препарати ріжок застосовуються в акушерсько-гінекологічній практиці для посилення скорочень матки і для зупинки маткових кровотеч. Алкалоїд ерготамін у складі таблеток діє як заспокійливий і спазмолітичний засіб при клімактеричних неврозах, безсонні, подразливості і вегетативній дистонії. Препарати ріжок також застососвуються при спазмах судин, гіпертонічній хворобі.

Лікарські засоби та лікарські форми. Ріжки використовуються у вигляді порошку, а також для отримання алкалоїдів і препаратів з них. "Ерготал" в таблетках та ампулах, "Ергометрину малеат" в таблетках та ампулах, "Ергометрину гідротартрат" в ампулах та розчинах. Алкалоїди ріжок входять до складу комплексних препаратів.

Кореневища Скополії карніолійської - Rhizomata Scopoliae carniоlicae

Скополія карніолійська - Scopolia carniolica jacg

Родина пасльонові - Solanaceae

Народна назва - білун, вербишник, мандрагора, німиця

Російська назва - скополия карниолийская

Опис рослини. Багаторічна трав'яниста рослина, заввишки до 80см. Кореневище товсте, м'ясисте, повзуче. Стебла голі, світло-зелені, розвилисті. Листки еліптичні, при основі звужені в крилатий черешок, верхівка загострена, цілокраї або з 1-2 зубчиками біля верхівки. Листки при основі стебла лусковидні; стеблові - попарно зближені. Квітки поодинокі, пониклі, на довгих квітконіжках в розвилинах стебла. Чашечка п'ятизубчаста, коротка, при плодах розростається і охоплює коробочку. Віночок дзвоникоподібний, у 2-3 рази більший за чашечку, і ззовні буро-фіолетового, всередині жовто-бурого кольору з фіолетовими жилками. Плід - кругла коробочка, яка відкривається кришечкою. Цвіте в травні-червні. Плоди достигають у червні. У липні надземна частина відмирає. Вся рослина отруйна!

Розповсюдження та місце зростання. В Україні росте в Карпатах, в тінистих густих букових та буково-грабових лісах. На Закарпатті скополія зустрічається суцільними заростями.

Правила заготівлі. Сировину заготовляють з ранньої весни до кінця літа (оскільки пізніше надземні частини засихають і рослину важко знайти). Кореневища викопують, обтрушують, відрізають стебла та корені, швидко миють. Товсті кореневища розрізають вздовж.

Основні охоронні заходи. Для збереження заростей необхідно щороку чергувати ділянки збирання. На одній і тій же зарості сировину збирають 1 раз на 10-15 років. Крім того потрібно залишати молоді рослини з дрібними кореневищами. Для відновлення зарості, на місці викопаного екземпляра рекомендується закопувати відрізок кореневища завдовжки 5-6 см, краще його верхівку з брунькою. Допускається лише ліцензійний збір. Рослина занесена до Червоної книги України.

Первинна обробка. Сушіння. Перед сушінням сировину підв'ялюють протягом 2-3 днів, потім сушать в сушарнях при температурі не вище 60° С, розкладаючи їх шаром біля 10 см (при більш товстому шарі сировина запарюється і кореневища всередині темніють). Якщо пров'ялювати сировину немає можливості (наприклад під час дощу), то свіжі кореневища спочатку сушать при температурі біля 40° протягом 2-3 днів, а потім при 60° С. Під час сушіння сировину потрібно щодня перевертати. В суху теплу погоду можна сушити кореневища на сонці або на горищах з доброю вентиляцією. Висушену сировину сортують: потемнівші кореневища, а також органічні та мінеральні домішки видаляють, якщо на кореневищах випадково залишились корені, то їх також відламують. При роботі з сировиною скополії потрібно дотримуватись заходів безпеки.

Сировину зберігають за списком Б, в сухому приміщенні, що добре вентилюється. Термін зберігання 2 роки. Вихід сухої сировини ЗО %.

Опис сировини. Цілі або розрізані на шматки зігнуті, сильно бугристі зморшкуваті, очищені від коренів кореневища. Зверху буровато-сірі, злам світло-сірий, довжиною не менше 3 см, товщиною 1-2 см. Запах відсутній. Смак не визначається. Сировина отруйна!

Хімічний склад. Кореневища містять алкалоїди тропанового ряду (гіосціамін і скополамін). Основну частину складає гіосціамін. Крім алкалоїдів присутні кумарини, холін, бетаїн.

Фармакологічна дія та застосування. Кореневища використовують для отримання атропіну, гіосціаміну, скополаміну. Однак, у зв'язку з тим, що ці алкалоїди в наш час отримують синтетично, потреба в сировині зменшилась. Атропін та гіосціамін використовуються як спазмолітичний засіб. Скополамін застосовується переважно в нервово-психіатричній практиці.

Лікарські засоби та препарати. Атропіну сульфат, скополаміну гідробромід.

Трава мачку жовтого - Herba Glauci flavae

Мачок жовтий (глауцинум жовтий) – Glaucium flavum

Родина макові - Papaveraceae

Народна назва - мак вороній

Російська назва - мачок желтый

Опис рослини. Дворічна трав'яниста рослина. Корінь стрижневий. Стебло прямостояче, кругле, розгалужене. В перший рік життя утворює розетку великих лировидно-перисторозсічених листків, густоопушених, довжиною до 35см. Стеблові листки багаточисельні, товсті, сизі, сидячі, верхні охоплюють стебло, короткі, овальні з майже цільними лопатями. Квітки жовтого або оранжеві, поодинокі, досить великі (1,5-Зсм в діаметрі), знаходяться в пазухах листків, пелюсток 4. Пуп'янки пониклі, чашолистиків - 2. Плоди - циліндричні коробочки, схожі на стручки, до 20-25см завдовжки. Цвіте в травні-липні. Вся рослина містить молочний сік.

Розповсюдження та місце зростання. В дикому вигляді росте в Криму вздовж берегів Чорного моря. Росте на піщаних морських берегах, черепашниках, рідше на скелястих схилах над морем, і по долинах річок з піщано-черепашниковим грунтом. Мачок жовтий в природі зустрічається розсіяно тому заготівля його економічно невигідна. У зв'язку з цим рослина введена в культуру.

Правила заготівлі. Траву мачку жовтого заготовляють в період бутонізації або на початку цвітіння. Траву скошують машинами.

Основні охоронні заходи. Плантації використовують 3-4 роки.

Первинна обробка. Сушіння. Траву висушують в сушарнях при темпертурі 50-60° С, після чого відбирають великі стебла на грохотах. При повітряному сушінні трава висихає за 5-7 днів. Зберігають за списком Б. Термін придатності 3 роки. Вихід сухої сировини становить 20 %. Рослина є сировиною для одержання алкалоїду глауцину. Аптеки сировину не відпускають.

Опис сировини. Суміш цілих та частково подрібнених листків, стебел з листками, пуп'янками, квітками та недозрілими плодами. Листки розетки і ніжні cтeблoвi ліровидні, виїмчасто-перисторозсічені, край гострозубчастий, сірувато-зелені або жовтувато-зелені, опушені з обох сторін. Верхні листки лопатеві, зелені, голі або опушені на жилках рідкими щетинистими волосками. Стебла голі. слабкоребристі, довжиною до 30 см, світло-зелені з листками або без них. Пуп'янки яйцевидно-продовгуваті з загостреними верхівками, зелено-бурі. Квітки правильні, віночок 4-пелюстковий, пелюстки жовті, рідше оранжеві. Плід - стручковидна коробочка. Запах слабкий, специфічний. Смак не визначається.

Хімічний склад. Трава мачку містить алкалоїди ізохінолінового ряду, всього більше 15 алкалоїдів, в сумі до 4 %. Головними алкалоїдами є гауцин (до 2 %), ізоболдін, хелеритрин, сангвінарин та ін. Також містить гіркоту (глаукопікрин), слиз, смоли, мінеральні солі.

Фармакологічна дія та застосування. З трави мачку жовтого отримують глауцин, який має виражену протикашлеву дію. Застосовується при захворюваннях верхніх дихальних шляхів та легень (не рекомендується використовувати при пониженому артеріальному тиску). На відміну від кодеїну глауцин не пригнічує дихання, не гальмує моторику кишечника і не викликає звикання.

Лікарські засоби та лікарські форми. Таблетки "Глауцину гідрохлорид", входить до складу препарату "Бронхолітин".

Листя Барбарису - Folia Berberidis

Коріння Барбарису - Radices Berberidis

Барбарис звичайний - Berberis vulgaris L

Родина барбарисові - Berberidaceae

Народна назва - барбарисник, дерево кисле, кислетка

Російська назва - барбарис обыкновенный

О пис рослини. Багаторічний гіллястий кущ з розвиненою кореневою системою. Кореневище горизонтальне, від нього відходить досить великий головний корінь з бічними відгалуженнями, з яскраво-жовтою деревиною. Пагони багаточисельні, прямостоячі, галузисті, 1,5-3 м заввишки. Старі пагони сіруватого кольору з корою, яка розтріскується, молоді - борозенчасті, жовто-бурі, або жовто-сірі. Гілки вкриті трироздільними колючками до 2 см завдовжки. Листки обрененояйцевидні, тонкі, пильчастозубчасті, звужені в черешок, виходять з пазух колючок. Квітки зібрані у пониклі грона. Чашолистиків, пелюсток і тичинок по 6. Пелюстки жовті. Плід - червона ягода з 2-3 насінинами. Форма плоду продовгувата, кругла, грушовидна або яйцевидна. Цвіте у травні-червні. Плоди достигають у вересні-жовтні.

Розповсюдження та місце зростання. На Україні в дикому вигляді росте переважно в Криму. Росте серед чагарників, на узліссях, особливо на низині і в передгір'ї. Розводиться як декоративний чагарник. Культивується.

Правила заготівлі. Корені можна заготовляти протягом усього вегетативного періоду. Спочатку зрубують всі надземні пагони при основі, потім підкопують грунт навколо куща в радіусі біля 0,5 м на глибину приблизно 0,5-0,6 м. Потім корені викорчовують вручну. Збирають всю підземну частину, підбираючи дрібні корені та кору. Листя заготовляють зразу після цвітіння.

Основні охоронні заходи. При заготівлі коренів необхідно залишати хоча б один добре розвинений кущ барбарису на кожні 10 м² його заростей. На місце знищеного екземпляра барбарису обов'язково треба посадити його кореневий черешок 10-15 см завдовжки. Це прискорить відновлення заростей після заготівлі. Необхідно також суворо дотримуватись черговості заготівлі на одних і тих масивах. Заготовляти сировину потрібно не частіше, ніж 1 раз на 10 років. При заготівлі листків не ламати гілок і залишати молоді листки.

Первинна обробка. Сушіння. Викопані корені звільняють від грунту, видаляють почорнілі та загнилі частини. Мити корені у воді не дозволяється, оскільки алкалоїд берберин добре розчиняється у воді і при промиванні втрачається. Кореневища та корені більше 6 см завтовшки розпилюються або розрубуються на шматки 10-20 см завдовжки, а потім розрубуються поздовжньо, щоб шматки сягали не більше 6 см завтовшки. При розрубуванні коріння кора легко відшаровується, тому потрібно підстеляти мішковину, брезент або інший щільний матеріал, щоб кора не губилась. Підготована таким чином сировина сушиться в сушарках при температурі 40-50° С, або в приміщені, яке добре вентилюється. Також можна сушити під наметами. Сировину час від часу перегортають, одночасно видаляючи з нього домішки. Термін зберігання 3 роки за списком Б.

Опис сировини.

Корінь. Циліндричні, прямі або зігнуті шматки дерев'янистих кореней від 2 до 20 см завдовжки і до 6 см завтовшки. Злам грубоволокнистий. Колір зверху сіро-бурий або бурий, на зламі лимонно-жовтий. Запах слабкий, своєрідний. Смак не визначається.

Листя цільне, з черешками різної довжини, форма еліптична, 2-7 см завдовжки і 1-4 см завширшки. Основа клиновидна, верхівка округла. Листки тонкі, з обох сторін вкриті восковим нальотом, не змочуються водою, край дрібнопильчастий, зубчики листка витягнуті в м'яку голочку. Жилкування перисте. Колір зверху темно-зелений, матовий, знизу - значно світліший. Запах своєрідний. Смак не визначається.

Хімічний склад. Всі частини рослини містять алкалоїди ізохінолінового ряду, протобербериновової природи. Основним є алкалоїд берберин; крім нього є пальматин, леонтін, колумбамин тощо. В листках, крім вище перерахованого, міститься вітаміни С, Е, каротиноїди, органічні кислоти.

Фармакологічна дія та застосування. З листків готують настоянку, яка застосовується при гіпотонії матки в післяпологовому періоді; знижує артеріальний тиск, збільшує амплітуду серцевих скорочень, стимулює виділення жовчі. Корені є сировиною для отримання берберину сульфату, який застосовується при захворюваннях жовчного міхура та при жовчокам'яній хворобі. Застосовується як жовчогінний засіб при хронічному гепатиті, гепатохолециститі, дискенезіях жовчних шляхів.

Лікарські засоби та лікарські форми. Настойка з листків барбарису звичайного, препарат "Берберину сульфат"

Трава софори товстоплодної - Herba Sophorae pachycarpe

Софора товстоплодна - Sophora pachycarpa C. A. Mey

Родина бобові - Fabaceae

Р осійська назва - софора толстоплодная

Опис рослини. Багаторічна трав'яниста рослина. Підземна частина складається з галузистих кореневищ, від яких відходять надземні пагони та додаткові корені Стебла до 60 см заввишки, розгалужені від основи, з направленими догори гілками, вкриті дрібними шовковистими волосками Листки непарноперистоскладні з 6-12 парами еліптичних листочків, опушені білими притиснутими волосками, за рахунок чого вся рослина сіро-зелена. Квітки метеликового типу з кремовим, жовтуватим або жовто-білим віночком, зібрані в суцвіття верхівкова колосовидна подовжена китиця 7-25 см завдовжки. Плід - товстий, нерозкривний, циліндричний біб 2-5 см завдовжки і 0,7-0,9 см завширшки, в зрілому стані майже чорний, зі слабко вираженими перетяжками між насінням. Насіння ниркоподібно-яйцеподібне, темно-коричневе або чорне, блискуче, гладеньке. Цвіте рослина в квітні-червні. Плоди достигають в червні-липні.

Розповсюдження та місце зростання. Софора товстоплодна широко розповсюджена в пустелях та напівпустельних районах Середньої Азії та Казахстану. Росте як бур'ян на неполивних посівах.

Правила заготівлі. Рослина дуже отруйна, тому на всіх етапах збирання, сушіння та переробки треба бути дуже пильним. Траву збирають протягом усього літа - з кінця травня по вересень, тобто в період бутонізації, цвітіння, після цвітіння або коли рослина вступає в фазу плодоношення. При цьому потрібно слідкувати, щоб у сировину не потрапили плоди. Траву зрізають серпом або ножем на висоті 5-10 см від поверхні грунту. Чисті зарості софори можна косити косою.

Первинна обробка. Сушіння. Траву очищають від домішок інших рослин. Сушать сировину на сонці, розклавши її тонким шаром. Після підсушування згрібають в невеликі кучі. Сушіння вважається закінченим, коли листочки починають осипатись, а стебла при згинанні ламаються. Сировина софори особливій обробці не підлягає. Термін зберігання 2 роки за списком Б.

Опис сировини. Сировина складається із стебел, листків, бутонів і квіток різного ступеня розвитку. Стебла до 60 см завдовжки, опушені притиснутими волосками. Квітки і бутони метеликового типу, зелено-жовті або жовто-білі. Колір усієї трави світло-зелений, сіруватий. Запах своєрідний. Смак не визначається (рослина отруйна).

Хімічний склад. Трава містить 2-3 % алкалоїдів хінолізидинового ряду. Головний алкалоїд - пахікарпін - рідкий алкалоїд у вигляді майже прозорої маслянистої рідини; його солі - кристалічні речовини. Також містяться такі алкалоїди: пахікарпідін, софорамін, софокарпін, матрін; фпавоноїди, органічні кислоти.

Фармакологічна дія та застосування. ІІахікарпін знижує збудливість вегетативних гангліїв нервової системи і гальмує проведення через них нервових імпульсів. Також він підвищує тонус та посилює скорочення гладенької мускулатури матки, покращує функціональну активність м'язевої системи при міопатії. Застосовується при захворюваннях, що супроводжуються спазмами периферичних судин. В акушерсько-гінекологічний практиці пахікарпін застосовують для прискорення пологової діяльності. У зв'язку з тонізуючою дією на матку його призначають для зменшення втрати крові у післяпологовому періоді.

Лікарські засоби та лікарські форми. Пахікарпіну гідрохлорид-3 % розчин в ампулах; таблетки по 0,1г; свічки по 0,1г.

Протипоказання: вагітність, виражені порушення функції печінки, нирок, серцево-судинної системи.

Корінь рауфольфії зміїної - Radix Rauwolfiae serpentinae

Раувольфія зміїна - Rauwolfїа serpentina Benth

Родина барвінкові - Apocynaceae

Російська назва - раувольфия змеинная

Опис рослини. Багаторічний вічнозелений напівкущ від 20 до 100 см заввишки, з молочним соком. Кореневище коротке з довгим (до2-3 м) стрижневим галузистим коренем. Стебло не галузисте, одне або декілька, вкрите білуватою корою. Листки розташовані кільцями по 3-4, ланцетні, трохи загострені, голі, щільні. Квіти дрібні, темно-рожеві, іноді -білі, зібрані в зонтикоподібні суцвіття. Віночок трубчастий, з п'ятьма круглими відгинами, трубка посередині вздута. Плоди - дві червоні зрослі кістянки.

Розповсюдження та місце зростання. Росте в країнах Південно-Східної Азії (Індія, Бірма, Індонезія, Шрі-Ланка). Зустрічається на галявинах вологих субтропічних лісів. Культивується в цих країнах.

Правила заготівлі. У дикорослих рослин заготовляють якомога більш розвинені кореневі системи. На плантаціях в Індії корені збирають на 3-4 рік. Корені викопують, звільняють від грунту, стрижневий та бічні корені ріжуть на шмагки.

Сушіння. Сушать в сушарнях з природним обігрівом.

Опис сировини. Шматки коренів, розщеплених вздовж, покриті бурим корком з помітними продольними борозенками. На поперековому зламі видно, що 3/4 кореня займає жовта деревина і 1/4 - корок. Зона корка неширока, але саме в ній локалізуються алкалоїди, тому шматки коріння без корка є дефектом сировини. Злам кореня рівний. Запах неприємний. Смак не визначається.

Хімічний склад. Кореневища та корені раульфії зміїної містять алкалоїди індольної групи. В наш час їх нараховується близько 25. Всього сировина раувольфії містить 1-2 % алкалоїдів. Найбільш цінним для практичної медицини є резерпін, аймалін, ресциннамін, дерезерпін, серпентин.

Фармакологічна дія та застосування. Алкалоїди рувольфії мають різну фармакологічну дію. В основному вони впливають на ЦНС, проявляють гіпотензивну, заспокійливу та адренолітичну дію, що обумовлено переважно специфічними властивостями резерпіну і сумарних алкалоїдних препаратів з раувольфії. Раунатин і резерпін належать до засобів, які заспокійливо впливають на ЦНС. Призначають як гіпотензивний засіб при гіпертонії і як снодійний при психічних захворюваннях (психоневрози). Аймалін на відміну від резерпіну не має транквілізуючої дії і мало впливає на артеріальний тиск при гіпертонічній хворобі. Аймалін має здатність знижувати збудливість серцевого м'язу. За рахунок цієї властивості аймалін використовується в якості антиаритмічного засобу.

Лікарські засоби та лікарські форми. З сировини раувольфії медична промисловість отримує резерпін, раунатин, аймалін. Препарат "Резерпін" є чистим алкалоїдом, а "Раунатин" (таблетки) - це сумарний препарат алкалоїдів раувольфії. Препарат "Аймалін" (таблетки, ампули). "Резерпін" в порошку зберігається за списком А. Всі препарати в таблетках - за списком Б.

Плід червоного перцю - Fructum Capsici

Червоний перець Capsicum annuum L

Родина пасльонові - Solanaceae

Російська назва - красный перец однолетний

Опис рослини. Однорічна трав'яниста рослина до 60 см заввишки Корінь стрижневий. Стебло пряме або звивисте, в нижній частині здерев'яніле, опушене, зрідка голе. Листки чергові, довгочерешкові, цілокраї або виямчасті, загострені, з клиновидною основою, зверху темно-зелені, знизу більш світліші. Верхні листки можуть бути супротивними. Квітки одинокі, квітконоси звичайно пониклі, чашечка дзвоникоподібна з п'ятьма короткими зубчиками. Віночок зрослопелюстковий, з 5-9-лопатевим відгином від білого до фіолетового кольору. Плід - конусовидна, жовто-червона, м'ясиста, малосоковита багатонасінна ягода 15-20 см завдовжки. Насіння плоске, ниркоподібне, блідо-жовте.

Розповсюдження та місце зростання. Батьківщина червоного перцю -Центральна Америка. На Україні рослина культивується як однорічна.

Правила заготівлі. Заготовляють у фазу дозрівання, до приморозків.

Сушіння. Сушать на сонці або в сушарнях при температурі 60-70 С. Зберігають в сухих приміщеннях. Термін придатності 3 роки. Аптеки сировину нe відпускають.

Опис сировини. Сировиною є дозрілі висушені плоди темно-червоного або жовто-червоного кольору, конусоподібні, з блискучою поверхнею, довжиною від 5 до 12 см, шириною при основі від 2 до 4 см. Плоди трохи приплюснуті, часто трохи зігнуті. Плоди мають зеленувато-буру чашечку, яка переходить в плодоніжку. Всередині плід пустий, розділений на дві порожнини плацентою, до якої прикріплюється багаточисельне плоске насіння, діаметром від 3 до 5 мм. Пил перцю викликає сильне подразнення слизової оболонки, тому при роботі з сировиною потрібно приймати особисті заходи безпеки (респіратори, захисні окуляри тощо). Запах специфічний. Смак дуже пекучий.

Хімічний склад. Плоди містять алкалоїд капсаіцин (ваніліламід дециленової кислоти), який обумовлює подразнюючу дію та пекучий смак. Капсаіцин належить до групи протоалкалоїдів. Крім того, містяться каротиноїди, вітаміни С, Р, В₁, В₂, фолієва, нікотинова кислоти. Також знайдені ефірна олія (1,5 %), жирна олія, сапоніни, флавоноїди, кумарини, солі кальцію, натрію, заліза, кальцію, марганцю тощо.

Фармакологічна дія та застосування. Препарати викорисювують внутрішньо для збудження апетиту та покращення травлення, а зовнішньо - як засіб, подразнюючий шкіру при невралгіях та радикуліті.

Лікарські засоби та лікарські форми. Настойка перцю стручкового, пластир перцевий. Настойка перцю входить до складу мазі від відмороження, лініментів перцево-аміачного та перцево-камфорного, препаратів капсин (ненаркотичний анальгетик, що діє на ЦНС), капситрин і еспол.