
Вимірювання витрати за перепадом тиску
Метод заснований на вимірюванні перепаду тиску, створюваного яким-небудь звужуючим пристроєм (діафрагмою, соплом або витратомірною трубкою), установленим на шляху руху води (рис.12.10). При русі води в трубопроводі 1 через діафрагму 2 внаслідок переходу частини потенційної енергії тиску
Рис. 12.10. Витратомір зі змінним перепадом тиску.
у
кінетичну середня швидкість потоку у
звуженому перетині підвищується. В
результаті тиск
після діафрагми стає меншим тиску
перед діафрагмою. Перепад тиску
вимірює дифманометр 3 і за допомогою
індукційного перетворювача 4 перетворюється
в електричну напругу, яку можна
використовувати як для реєстрації, так
і для керування.
Перепад
тиску
зв'язаний з витратою залежністю
,
/12.6/
де
– коефіцієнт витрати і площа перетину
звужуючого пристрою. Похибка вимірювання
таких витратомірів складає 1...2%.
Рис. 12.11. Схема вимірювання витрати води водомірною спорудою.
Для
створення перепаду тиску у відкритих
руслах використовують водомірні
трубчасті споруди. На рис. 12.11 показана
схема вимірювання витрати водомірною
спорудою. При русі води між входом у
трубу 1 і отвором 9 створюється перепад
тиску
,
внаслідок чого змінюються рівні в
поплавкових камерах 3 і 7, з'єднаних з
верхнім б'єфом трубкою 2 і з трубою
отвором 9. Поплавки 8 переміщуються
відповідно до рівнів води в камерах і
зумовлюють пропорційну зміну кутів
повороту барабанів 4 і 6. Барабани з'єднані
з механічним диференціалом, вихідний
вал якого повертається на кут, пропорційний
різниці рівнів
.
Вал диференціала через механічні
передачі з'єднаний з покажчиком перепаду
рівнів, покажчиком витрати і кулачками
сигналізації граничних значень перепаду
рівнів. Два кінці вихідного вала
вимірювального блоку 5 виведені назовні
для з'єднання з давачем· телевимірювання
і регулятором витрати. За рахунок зміни
шестеренних передач давач дозволяє
вимірювати перепади рівнів 0,16...1,6 м при
коливанні рівня у верхньому б'єфі споруди
до 2,5 м. Основна похибка вимірювання
складає ±2,5%.
Водомірну споруду можна доповнити приладом, який буде реєструвати й інтегрувати витрату води. Для живлення приладу необхідна напруга 127 або 220 В змінного струму.
Індукційні витратоміри
Індукційні витратоміри використовують для миттєвого та сумарного вимірювання витрат води й електропровідних рідин у заповнених трубопроводах. Принцип їх дії заснований на явищі електромагнітної індукції. Індукційний витратомір (рис. 12.12) складається з труби 1 з немагнітної нержавіючої сталі, внутрішня поверхня якої покрита електроізоляційним матеріалом 3, електромагнітів 4, електродів 2, вимірювального блока 5 і джерела живлення 6.
При русі рідини в магнітному полі в ній як у провіднику, що рухається, індукується електрорушійна сила
,
/12.7/
де
В – електромагнітна індукція між
полюсами,
– віддаль між електродами, рівна
внутрішньому діаметру труби d,
м;
– швидкість руху рідини, м/с.
Оскільки
,
то /12.7/ можна представити у виді
.
/12.8/
Формула
/12.8/ показує, що витрата пропорційна
електрорушійній силі Е, оскільки
.
За допомогою електродів, ізольованих від труби й утоплених у рівень з ізоляційним шаром, знімається е.р.с., яке у вимірювальному блоці посилюється і перетворюється в уніфікований струмовий сигнал 0...5 мА.
Промисловість випускає кілька модифікацій індукційних витратомірів. Витратомір ІВ-51 застосовують на водоводах
Рис. 12.12. Принципова схема індукційного витратоміра.
діаметром 0,01...0,3 м і з середньою швидкістю руху води 1,25...10 м/с. Основна похибка складає ±1%. Витратомір 4ІВ використовують на водоводах діаметром 0,4...1,0 м при витратах 800 ... 4000 м3/с. Вимірювальний блок забезпечує вимірювання миттєвої і сумарної витрати, а також запис на діаграму. Похибка вимірювання ±1,5%. Витратомір ІВ-56 застосовують на водоводах діаметром 0,5...3,6 м. Основна похибка ±4%.
Основні переваги індукційних витратомірів – відсутність втрати напору, нечутливість до наявності у воді піску і мулу, можливість їх використання в якості вимірювальних пристроїв в системах автоматичного керування помповими станціями. Недолік – необхідність періодично видаляти з поверхні електродів відкладення, зумовлені електролізом мінералізованої води. Відкладення збільшують електричний опір, що спричиняє збільшення похибки.