Трактат Андрія Капелана «Про кохання» як «підручник» куртуазної поведінки

Рукописи називають автора трактату «Про кохання» «Андрієм, капеланом короля Французького»... Трактат написаний близько 1184 – 1186 рр. Наслідуючи Овідія, він складається з трьох книжок – як завоювати кохання, як зберегти кохання (це аналогія до плану «Науки кохання») та як уникнути кохання (це аналогія «Лікам від кохання»)... Історико-культурна цінність трактату Андрія величезна. Етику куртуазного кохання, яку ми відновлюємо, зокрема, з поезії трубадурів, – у систематичному вигляді викладено лише в цьому латинському творі придворного клірика. Овідій дає йому лише план, щодо змісту, який викладається за цим планом, він цілком належить середньовіччю. Для Овідія любовний побут був притулком від розпорядку суспільства з його офіційно визнаними цінностями, який тиснув на нього; для Андрія любовний побут – це найважливіший засіб організації рицарського суспільства та досягнення визнаних у ньому цінностей: любовне служіння розкриває рицарські звитяги, спонукає людей до славетних подвигів тощо. Для Овідія чарівність кохання в його стихійності та непередбачуваності, для Андрія – в стрункій схематичності та догматичності. Зрозуміло, це кохання, яке прославляє Андрій, – лише позашлюбне: тільки воно слугує становим виразом куртуазної «ввічливості», тоді як кохання подружнє або кохання чуттєве для Андрія та його читачів байдужі, оскільки обидва позастанові та понадстанові. Розбіжність між цією світською мораллю рицарства та християнською мораллю кліру не турбує Андрія... Від уславлення любові в двох перших книжках він спокійно переходить до такого ж систематичного каталогу жіночих вад у третій книзі: з точки зору земної та рицарської жінка заслуговує на всіляку шану, а з точки зору вищої та понадстанової вона заслуговує на всіляку зневагу, і ці два ідеологічні пласти лежать у свідомості Андрія поруч, не змішуючись...

(М. Л. Гаспаров. Любовный учебник и любовный письмовник //Жизнеописания трубадуров. Жан де Нострдам. Жизнеописания древних и наиславнейших провансальских пиитов, во времена графов провансских процветших. – М.: «Наука», 1993. – С. 571 – 572).

Андрій Капелан. Про кохання. (уривки)

...Отже, насамперед належить розглянути, що таке кохання, і звідки його назва, і яка його дія, і між ким може бути кохання, та як досягається кохання, зберігається, збільшується, зменшується, закінчується, та про знаки взаємного кохання, та що робити одному з коханців, якщо інший порушив вірність.

1.1. Що таке кохання

Кохання – це певна вроджена пристрасть, що виникає від споглядання та надмірних міркувань про красу іншої статі, під впливом якої людина понад усе прагне досягти обіймів іншої людини і в тих обіймах за взаємним бажанням здійснити все, що постановило кохання.

Що кохання є пристрасть, тобто страждання, можна бачити наочно: бо доки не врівноважиться кохання обох закоханих, нема муки сильнішої за вічну тривогу закоханого не досягти бажаного кохання і дарма втратити плоди трудів своїх...

Але й коли потім звершиться любов між обома закоханими, не меншими стають побоювання закоханих: бо кожний боїться, щоб отримане його зусиллями не втратилося зусиллям іншого, а це набагато тяжче, аніж побачити, що його праця безплідна, а надія виявилася марною: важче втратити знайдене, аніж обманутися в бажаному. Він і образити свою любов боїться, і так багато чого він боїться, що й не перекажеш...